Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа №554/5000/18

провадження № 61-5024св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення батьківства посмертно.

Позов обґрунтований тим, що матір позивача ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах без офіційної реєстрації з 1994 року до 1998 року.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про народження його батьком записаний ОСОБА_5 , який фактично є його дідусем, проте його біологічним батьком є ОСОБА_4 , визнання якого батьком необхідне позивачу для належного оформлення та прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт батьківства померлого ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 підтверджено в судовому засіданні, в іншому порядку встановити факт батьківства неможливо, тому позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не роз`яснив сторонам наслідки процесуальних дій, пов`язаних із визнанням відповідачем позову та ухваленням рішення у підготовчому судовому засіданні. Зокрема, суд першої інстанції не встановив, чи не суперечить визнання ОСОБА_2 позову правам та інтересам інших осіб, зокрема спадкоємців померлого ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнавши батьківство ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_1 , місцевий суд вирішив питання про спадкові права ОСОБА_3 без залучення її до участі у справі. Належним відповідачем у справі є спадкоємець померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (дочка).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, у якій він просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції відкрив провадження у справі з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Спільне виховання позивача, утримання та ведення його батьками спільного господарства підтверджено належними доказами в суді першої інстанції, зокрема, показаннями свідків та фотографіями.

Рішення про встановлення батьківства потрібне позивачу не тільки з метою отримання спадкового майна, а й для відвідування могили померлого батька, організації догляду за нею ним як законним сином.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 не довела порушення її прав рішенням суду першої інстанції.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, на законних підставах оскаржила рішення суду першої інстанції як таке, що порушує її права як спадкоємця.

ОСОБА_3 є спадкоємцем померлого батька, стосовно якого позивач просив встановити факт батьківства, зокрема для прийняття спадщини.

Суд першої інстанції не встановив, чи не суперечить визнання ОСОБА_2 батьківства померлого ОСОБА_4 стосовно позивача правам та інтересам інших осіб, зокрема спадкоємця ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції не встановив належних відповідачів у справі, а також усіх відомостей, які підтверджують заявлені вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 1994 року до 1998 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_1 , що вбачається з копії свідоцтва про народження (а. с.10).

У графі «відомості про батька» актового запису від 24 квітня 1996 року № 360 про народження, складеного відділом реєстрації актів громадянського стану Октябрського райвиконкому м. Полтави, під час державної реєстрації народження батьком дитини записаний « ОСОБА_5 », громадянин України. Відомості про батька були внесені за заявою матері відповідно до статті 55 КпШС України. ОСОБА_5 є дідусем позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАЦС адміністрації міста Ханти-Мансійськ ХМАО - Югри Тюменської, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 та прийняла спадщину після його смерті (а. с. 58).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України. Вирішуючи спір, суди мають застосовувати до спірних правовідносин норми матеріального права з урахуванням дії законів у часі.

Згідно із частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи немає доказів у їх сукупності, які достовірно підтверджують визнання ОСОБА_4 батьківства за життя, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства ним та матір`ю позивача до його народження, спільне виховання або утримання дитини.

Суд апеляційної інстанції встановив, що належних доказів, крім фотокарток, на підтвердження своїх доводів позивач не надав, а лише фотокартки не можуть свідчити про те, що батьком позивача є померлий ОСОБА_4 .

Верховний Суд бере до уваги, що згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 та прийняла спадщину після його смерті, тому визнавши батьківство ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції вирішив питання про спадкові права ОСОБА_3 без залучення її до участі у справі.

Доводи касаційної скарги про відсутність порушення прав ОСОБА_3 ухваленим рішенням суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки на обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що визнання батьківства необхідне, зокрема для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону під час вирішення питання про відкриття провадження у справі є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 55 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на доступ до суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права, свободи та (або) обов`язки (стаття 352 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визнання батьківства ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_1 впливає на спадкові права ОСОБА_3 , проте вона не була залучена до участі у справі.

Верховний Суд зазначає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У позовній заяві позивач визначає відповідачів, предмет та підстави спору.

Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовив у позові з двох підстав, які є взаємовиключними: позов пред`явлено до неналежного відповідача, а належним відповідачем у справі є ОСОБА_3 і через недоведеність позовних вимог.

Пред`явлення позову є самостійною підставою для відмови в позові.

Визнання позову неналежним відповідачем, що порушує права іншої особи, не залученої до участі у справі, позбавляє таке визнання правового сенсу та будь-якого правового значення, а відповідно має наслідком недоведеність тих обставин, які суд не встановлював, прийнявши таке визнання позову від неналежного відповідача.

З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення із її мотивувальної частини посилання на недоведеність позову як підставу відмови в позові.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумаченням норм права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції, враховуючи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд зауважує, що відмова в позові з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача не перешкоджає особам, які вважають, що їхні права порушені, звернутися до суду з позовом на загальних підставах із визначенням належного складу учасників справи.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на недоведеність позову як підставу відмови у позові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко