Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №161/5106/19

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/5106/19ц

провадження № 61-21089св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 червня 2019 року у складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, у тому числі і земельна ділянка площею 1,41 га для ведення особистого селянського господарства. За життя спадкодавець розпорядилася своїм майном, заповівши спадкоємцю ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,31 га, а спадкоємцю ОСОБА_2 - площею 0,10 га. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про поділ спадкового майна в натурі, проведено поділ земельної ділянки площею 1,41 га та постановлено виділити на користь ОСОБА_7 1/8 частини з цієї земельної ділянки, а на його користь і ОСОБА_2 виділено 7/8 частини цієї земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив поділити земельну ділянку, площею 0,9490 га для ведення особистого підсобного господарства з виділенням йому земельної ділянки площею 0,8615 га, а ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,8615 га на рівні садиби АДРЕСА_1 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки сторонами не надано суду доказів того, що спірна земельна ділянка належить їм на праві спільної сумісної власності, технічна документація на частки спірної земельної ділянки співвласниками не виготовлена, частки земельних ділянок не сформовані, як окремі об`єкти нерухомого майна, і не присвоєні кадастрові номери, тобто, між співвласниками фактично не відбувся поділ земельної ділянки на окремі об`єкти нерухомого майна, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач просить поділити між ним і відповідачем земельну ділянку площею 0,949 га, яка на праві приватної власності ні за позивачем ні за відповідачем у Держаному земельному кадастрі не зареєстрована. Крім того, рішенням суду на користь позивача і відповідача у цій справі виділено 7/8 частини земельної ділянки, яка складається із двох земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 0,945 га і земельної ділянки площею 0,289 га. При цьому позивач просить провести поділ між ним і відповідачем лише однієї земельної ділянки площею 0,9490 га, хоча на користь позивача і відповідача виділено 7/8 частини земельної ділянки, яка складається із двох земельних ділянок. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що між позивачем і відповідачем не відбувся поділ земельної ділянки, яка перейшла їм у спадщину, на окремі об`єкти нерухомого майна відповідно до їх часток у спадковому майні.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що додані до позовної заяви письмові докази у сукупності свідчать про те, що земельні ділянки кадастровий номер 0721882700:01:001:1332 площею 0,9490 га, кадастровий номер 0721882700:01:001:1725 площею 0,2916 га, які розташовані в с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, у порядку спадкування за заповітом належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За наявності зареєстрованого обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Форостецького І. О. від 29 грудня 2018 року № 44918671 відмовлено у державній реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0721882700:01:001:1332 за суб`єктами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (форма власності приватна, спільна сумісна). З моменту присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера 0721882700:01:001:1332 та її реєстрації у Державному земельному кадастрі зазначена земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року, що набрало законної сили, постановлено виділити ОСОБА_7 1/8 частини земельної ділянки площею 1,41 га згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ВЛ № 03335 від 21 січня 2001 року, а на користь співвласників земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділено 7/8 частини земельної ділянки, що в одиницях площі складає 1,24 га, до складу якої входить земельна ділянка № 1 площею 0,945 га та частина земельної ділянки № 2 площею 0,289 га для ведення особистого підсобного господарства.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2012 року роз`яснено резолютивну частину рішення Луцького міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року. Виділено ОСОБА_7 в натурі 1/8 частини земельної ділянки, площею 1,41 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 033353 від 21 січня 2001 року відповідно до другого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2012 року № 7615-7616 Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно з яким співвласнику 1/8 частини земельної ділянки, площею 1,41 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 033353 від 21 січня 2001 року, що в одиницях площі складає 0,176 га, виділено частину земельної ділянки № 1 , площею 0,135 га та частину земельної ділянки № 2 , площею 0,041 га для ведення особистого підсобного господарства, а саме: земельну ділянку, площею 0,135 га, розмірами 52,0 м х 26,13 м із земельної ділянки № 1 , що знаходиться у межах «Д-Б» - землі ОСОБА_9 , «Б-В» - землі загального користування (польова дорога), «В-Е» - землі ОСОБА_10 , «Е Д » - землі ОСОБА_1 . Земельну ділянку, площею 0,041 га розмірами 49,0 м х 8,49 м із земельної ділянки № 2 , що знаходиться у межах «Д-Б» - землі ОСОБА_13 , «Б-В» - землі загального користування, «В-Е» - землі ОСОБА_9 , «Д Е » - землі ОСОБА_1 . Співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 7/8 частини, що в одиницях площі складає 1,234 га, виділити частину земельної ділянки № 1 площею 0,945 га та частину земельної ділянки № 2 площею 0,289 га для ведення особистого підсобного господарства, а саме: земельну ділянку, площею 0,945 га розмірами 182,87 м х 52,0 м із земельної ділянки № 1 , що знаходиться у межах «А-Д» - землі ОСОБА_9 , «Д-Е» - землі ОСОБА_7 , «Е Г» - землі ОСОБА_10, «Г -А » - землі зального користування (дорога). Земельну ділянку, площею 0,289 га розмірами 49,0 м х 59,51 м із земельної ділянки № 2 , що знаходиться у межах «А-Д» - землі ОСОБА_13 , «Д-Е» -землі ОСОБА_7 , «Е Г » - землі ОСОБА_9 , «А-Г» - землі зального користування.

Крім того, на замовлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виконано технічне завдання на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 1,2406 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області. До складу цієї земельної ділянки включені земельна ділянка площею 0,9490 га та земельна ділянка площею 0,2916 га.

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 березня 2019 року проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,9490 га, яка розташована в с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, форма власності - приватна. Проте зазначений витяг із Державного земельного кадастру не містить в собі відомостей щодо власника цієї земельної ділянки.

Відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, право приватної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,2916 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, площею 0,2916 га, зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 .

Тобто, за ОСОБА_1 уже зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2916 га, хоча за рішенням суду, що набрало законної сили, на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виділено 7/8 частини земельної ділянки, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,945 га та земельна ділянка площею 0,289 га. Спадкодавець ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,31 га, а ОСОБА_2 - площею 0,10 га.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свободпризначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частин першої та третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Статтею 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи питання правомірності звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом, Верховний Суд приходить висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки між сторонами у справі відсутній спір про право цивільне. ОСОБА_2 своєю заявою визнала позов ОСОБА_1 , а отже, відсутня обов`язкова умова розгляду вимог про виділ у натурі частки земельної ділянки, що визначена в статті 158 ЗК України - наявність спору. ОСОБА_2 погоджується із запропонованим позивачем варіантом виділу в натурі частки із земельної ділянки, а отже, сторони у справі не позбавлені можливості у порядку, визначеному ЗК України, поділити між собою земельну ділянку.

При цьому, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка площею 0,949 га, яку ОСОБА_1 просить поділити між ним і відповідачем за жодною із сторін у справі у Державному земельному кадастрі не зареєстрована.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик