Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 465/3106/17

провадження № 51-3227км24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

засуджена ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисники ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000131, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася та проживає в АДРЕСА_1 ),

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 362 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с. Борщовичі Пустомитівського району Львівської області, проживає в АДРЕСА_2 ),

виправданого за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 і ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 200, ч. 4 ст. 27 і ч. 3 ст. 362 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої через м`якість.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку стосовно ОСОБА_9 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення.Апеляційний суд розгляд провів формально, всупереч приписам ст. 419 КПК України не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурорів, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційні скарги без задоволення.

Стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що не доведено, що ОСОБА_9 підбурював ОСОБА_6 до вчинення злочинів, та що ОСОБА_9 було відомо, що кошти в сумі 13 840 доларів США і 300 000 грн, які йому передала ОСОБА_6 , належать банківській установі.

Зазначає, що апеляційний суд не проаналізував всі доводи сторони обвинувачення, надав неналежну оцінку наявним доказам, у тому числі показанням свідків, протоколам негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД). Вважає показання ОСОБА_9 нелогічними і такими, що не відповідають матеріалам провадження. Водночас ОСОБА_6 надавала суду чіткі і послідовні показання про те, що ОСОБА_9 вмовляв її про видачу коштів, посилаючись на знайомство з керівництвом банку, та зобов`язувався швидко їх повернути.

Вважає, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд безпідставно застосував статті 69, 75 КК України. Заперечує наявність щирого каяття. Указує, що через 6 років після вчинення злочину ОСОБА_6 відшкодувала лише 100 000 грн, частину заподіяних збитків відшкодував ОСОБА_9 , а збитки в сумі 428 715 грн на цей час не відшкодовано.

Стверджує, що здійснення судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 , який брав участь у судових засіданнях лише в режимі відеоконференції, з використанням програмного забезпечення EasyCon, позбавило суд можливості виконати вимоги ст. 342-345 КПК України та дотриматися процедури судового розгляду.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Франківського районного суду м. Львова від 10 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 200 КК України - у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, за ч. 1 ст. 362 КК України - у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України обвинувачену ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 362 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім того, ОСОБА_6 засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням статей 69 77 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, на строк 2 роки, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Цивільний позов АТ «СенсБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 428 715, 42 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 27 і ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 200, ч. 4 ст. 27 і ч. 3 ст. 362 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст.373 КПК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальніправопорушення.

За ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року апеляційні скарги прокурорів залишено беззадоволення, а вирок - без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона, працюючи старшим касиром Сокільницького відділення № 634 Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» чи Банк), будучи матеріально відповідальною особою за приймання, зберігання та видачу матеріальних цінностей,з корисливих мотивів привласнила чуже майно, яке було їй ввірене, в особливо великих розмірах; підробила документи на переказ; та, маючи право доступу до інформації, яка обробляється в автоматизованих системах, вчинила з цією інформацією несанкціоновані дії, за викладених у вироку обставин.

Так, ОСОБА_6 08 грудня 2016 року, перебуваючи на робочому місці за адресою: АДРЕСА_3 , діючи з умислом на привласнення готівкових коштів, що знаходились у касі Банку та були їй ввірені, маючи до них вільний доступ, з корисливих мотивів, у власних інтересах, безпідставно та самовільно привласнила готівкові кошти з каси Банку в сумі 300 000 грн та 13 840 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становило 360 118,18 грн, якими розпорядилась на власний розсуд, спричинивши ПАТ «Укрсоцбанк» матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на загальну суму 660 118,18 грн.

Крім того, ОСОБА_6 , знаходячись на своєму робочому місці, при виконанні службових обов`язків, за допомогою робочого комп`ютера увійшла до автоматизованої банківської системи «FlехСubе», до якої вона мала доступ, та внесла несанкціоновані зміни в інформацію, яка в ній обробляється: 08 грудня 2016 року - щодо видачі готівкових коштів по ПОС-терміналу на суму 300 000 грн, а 09 грудня цього року - на суму 13 840 доларів США, змінивши в такий спосіб фактичні показники залишків у автоматизованій банківській системі «FlехСubе». Увечері того ж дня ОСОБА_6 повторно увійшла до автоматизованої банківської системи «FlехСubе» та внесла несанкціоновані зміни в інформацію, яка в ній обробляється, щодо внесення в касу готівкових коштів на суму 300 000 грн та 13 840 доларів США, змінивши в такий спосіб фактичні показники залишків в автоматизованій банківській системі «FlехСubе».

Також ОСОБА_6 08 та 09 грудня 2016 року, перебуваючи на своєму робочому місці, за допомогою робочого комп`ютера увійшла до автоматизованої банківської системи «FlехСubе» та сформувала завідомо неправдиві електронні розрахункові платіжні документи: № НОМЕР_1 , після чого внесла до системи автоматизації банку завідомо неправдиві дані щодо проведення касових переказів № 634ІРОS163440005 та № 634ІРОS163440004.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що будучи клієнтом ПАТ «Укрсоцбанк», маючи на меті заволодіти коштами Банку, вступив у злочинну змову із старшим касиром ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 та шляхом підбурення останньої вчинив за попередньою змовою групою осіб привласнення грошових коштів в особливо великих розмірах на загальну суму 660 118,18 грн (300 000 грн та 13 840 доларів США).

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що, підтримуючи більше десяти років ділові стосунки із службовими особами ПАТ «Укрсоцбанк», так як був постійним клієнтом Банку, будучи обізнаним щодо вимог касового обслуговування клієнтів - фізичних осіб, також щодо проведення готівкових операцій з платіжними картками через ПОС-термінал, готівкове поповнення поточних та карткових рахунків, видачу готівки з поточних рахунків та організацію роботи касирів, своїми розмовами і вмовляннями підбурив старшого касира Сокільницького відділення № 634 ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_6 до вчинення несанкціонованих дій з інформацією, яка обробляється в автоматизованих системах банку, та здійснення фіктивних касових переказів щодо видачі готівкових коштів по ПОС-терміналу з метою приховати незаконне заволодіння групою осіб грошовими коштами з каси банку.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Щодо доводів про безпідставне застосування статей 69 75 КК України

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Частиною 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, ухвалюючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Зокрема, апеляційний суд установив, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 , врахувавступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким. Водночас суд першої інстанції також узяв до уваги пом`якшуючі покарання обставини, якими визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, часткове відшкодування заподіяної шкоди, дані про особу ОСОБА_6 , яка раніше не судима, позитивно характеризується, усвідомила протиправність своєї злочинної діяльності, має незадовільний стан здоров`я, що підтверджується медичними документами.

Будь-яких обставин, які б згідно зі ст. 67 КК України обтяжували покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції не встановив.

Зваживши на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що всі ці обставини в їх сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому з урахуванням положень статей 50 65 КК України призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 5 ст. 191 КК України.

Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченої від призначеного покарання, суд першої інстанції взяв до уваги всі обставини кримінального провадження і дані про особу ОСОБА_6 ,та дійшов висновку, що вказані обставини у цьому конкретному випадку свідчать і про можливість їївиправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства протягом іспитового строку в найбільшому передбаченому законом розмірі з покладенням передбачених ст. 76 КК України обов`язків.

Установивши вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов переконливого висновку про безпідставність наведених прокурором ОСОБА_10 в апеляційній скарзі доводів та погодився з висновками суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.

Апеляційний суд урахував право судової дискреції, а саме повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Тому Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що з урахуванням права судової дискреції, наявності обставин, що пом`якшуютьпокарання, даних про особу засудженої, конкретних обставин кримінального провадження, обране ОСОБА_6 покарання із застосуванням статей 69, 75 КК Українита звільненням від його відбування з випробуванням відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів. Даних, які б вказували на явну несправедливість покарання, призначеного засудженійОСОБА_6 , не вбачається.

Посилання у касаційній скарзі прокурора на те, що ОСОБА_6 привласнила більше 600 000 грн і не відшкодувала у добровільному порядку заподіяну злочином шкоду у повному обсязі, враховано судом при кваліфікації злочину та призначенні покарання.

Щодо доводів про безпідставне виправдання

Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За правилами статей 370, 374 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

На думку Суду, доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, не дотримався вказаних вимог закону, не надав в ухвалі належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора ОСОБА_11 про безпідставне виправдання ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 27 і ч. 5 ст. 191 КК України за недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, є обґрунтованими.

З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_9 , прокурор ОСОБА_11 оскаржив вирок у цій частині до суду апеляційної інстанції.

У поданій апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуальногозакону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим за пред`явленим обвинуваченням з призначенням відповідного покарання.

В апеляційній скарзі прокурор зазначав, що суд першої інстанції незаконно виправдав ОСОБА_9 , оскільки його винуватість повністю доведена зібраними під час досудового розслідування та дослідженими судом доказами, яким суд першої інстанції дав неналежну оцінку.

Прокурор наголошував на тому, що показання ОСОБА_9 є нелогічними та суперечать іншим матеріалам кримінального провадження. Зокрема, ОСОБА_9 зазначав, що кошти від ОСОБА_12 він отримував з початку осені, хоча ревізіями каси ОСОБА_12 жодної нестачі до 08 грудня 2016 року встановлено не було. Нелогічним є твердження виправданого про те, що він вважав, що кошти у сумі 13 800 доларів та 300 000 грн він позичає безпосередньо в ОСОБА_12 , хоча розписок про отримання коштів ОСОБА_12 не писав. ОСОБА_9 мав розуміти, що обвинувачена, її сім`я не могли володіти такими коштами. Непереконливим є твердження ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_12 на початку грудня сказала йому повернути заборгованість в сумі 13 800 доларів США та 300 000 грн, а він 08 грудня 2016 року забрав з каси банку 5400 доларів США (переказ) і ОСОБА_12 не повернув. Також надуманими є твердження ОСОБА_9 , що після того, коли він зрозумів, що кошти належали банку, він перестав їх повертати, хоча з матеріалів НСРД за період з 19 лютого по 09 квітня 2017 року вбачається, що він обізнаний, що кошти належали банку, та зобов`язується перед ОСОБА_12 їх повернути, чого зроблено так і не було. Також у вказаних розмовах відсутня будь-яка інформація про відсотки, які за версією ОСОБА_9 він мав сплатити ОСОБА_6 за користування її коштами.

Прокурор стверджував, що як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_6 надавала чіткі та послідовні показання про те, що ОСОБА_9 08 грудня 2016 року вмовляв її про видачу коштів без оформлення відповідних документів, посилаючись на знайомство з керівництвом банку та його статус постійного клієнта банку і віп-клієнта, обіцяв швидко повернути кошти. Проте суд першої інстанції визнав її показання в цій частині нелогічними і суперечливими, а показання в іншій частини, які, на думку суду, підтверджують винуватість самої ОСОБА_6 , поклав в основу вироку, не мотивувавши належним чином, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші.

Крім цього, прокурор указував, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки показанням свідків - працівників відділення № НОМЕР_2 ПАТ «Укрсоцбанк». ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які в ході допиту підтвердили, що під час спілкування з ОСОБА_9 після 08 грудня 2016 року останній дав зрозуміти, що він обізнаний, що кошти в сумі 300 000 гривень та 13 840 доларів США належать ПАТ «Укрсоцбанк», просив не повідомляти керівництво банку про нестачу та особисто повертав кошти в грудні 2016 та січні -лютому 2017 року у відділення банку та через ОСОБА_13 , що підтверджується й відповідними банківськими документами.

Зазначені доводи прокурора також залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що в ній не наведено мотивів щодо неврахування апеляційним судом вищезазначених та інших доводів апеляційної скарги прокурора та обґрунтованих підстав, на яких скаргу залишено без задоволення.

На підставі викладеного Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про залишення без зміни вироку, яким ОСОБА_9 виправдано за недоведеністю вчинення інкримінованих правопорушень.

Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, не дотримався приписів ч. 2 ст. 419 КПК України, тобто допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило йому ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення та, як наслідок, могло потягти неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування ухвали.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а саме стосовно виправданого ОСОБА_9 , а ухвала апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України, надати оцінку всім доводам апеляційної скарги та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргупрокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2024 стосовно ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3