Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року

м. Київ

справа № 320/1199/19

провадження № 51-5401км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року, касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 09 років 06 місяців.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання, а саме з 24 листопада 2018 року.

Цивільний позов ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_7 моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 24 листопада 2018 року близько 03:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп`яніння, під час раптово виниклої сварки з ОСОБА_11 на ґрунті неприязних стосунків, маючи умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті останній, умисно, завдав потерпілій множинних (не менше тридцяти) ударів руками по голові, тулубу та кінцівках, а також декілька разів вдарив останню головою об стіну, спричинивши їй тим самим тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2024 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7 , покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі захисник наводить докладні аргументи незгоди з оцінкою висновку експерта від 26 листопада 2018 року № 912, оскільки його було складено усупереч вимогам ст. 102 КПК і він є суперечливим.

Також адвокат зазначає, що дані висновку експерта від 11 червня 2021 року № 185-м, не узгоджуються з приписами п. 1 ч. 5 ст. 69 КПК.

Крім цього, стверджує, що ряд процесуальних документів, зокрема обвинувальний акт, повідомлення про підозру, протокол затримання особи не містять необхідних реквізитів, що, на переконання касатора, є порушенням права на захист.

Між тим захисник звертає увагу, що свідок ОСОБА_9 має упереджене ставлення до ОСОБА_12 і здійснювала вплив на свідка ОСОБА_10 , через що останній змінив свої показання.

Понад те, адвокат наголошує на несправедливості вирішення цивільного позову і відсутності підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі засуджений наводить доводи по суті аналогічні доводам свого захисника і просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження, оскільки не встановленні достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Додатково засуджений вказує на те, що не були допитані свідки які би могли підтвердити його невинуватість, що вказує на неповноту судового розгляду, яка не була усунута і під час апеляційного розгляду.

У касаційній скарзі представник потерпілої - адвокат ОСОБА_8 , покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Представник уважає неправильним висновок апеляційного суду про те, що потерпіла ОСОБА_9 не має права на відшкодування моральної шкоди, оскільки вона перебуває поза межами кола осіб, які мають право на таке відшкодування.

Акцентує на тому, що покарання, призначене ОСОБА_12 , беручи до уваги усі обставини за яких останній вчинив кримінальне правопорушення, є м`яким, і йому слід було призначити покарання у виді 11 років позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор, яка брала участь у розгляді в суді першої інстанції ОСОБА_13 , подала письмові заперечення на касаційні скарги засудженого, його захисника та представника потерпілого, у яких детально наводить мотиви незгоди із викладеними у них доводами.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подані як свої касаційні скарги, так і один одного і заперечили проти скарги представника потерпілої, представник потерпілої ОСОБА_8 підтримав подану ним касаційну скаргу і заперечив проти касаційних скарг засудженого і його захисника, прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарг сторони захисту, та підтримала скаргу представника потерпілої.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженим і його захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений і захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілої і свідків, письмовим доказами у справі, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції.

На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, у тому числі з огляду на нижченаведене.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Суди попередніх інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.

Згідно з фактичними обставинами, установленими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 в ході раптово виниклої сварки з ОСОБА_11 завдав їй множинних ударів руками по голові, тулубу та кінцівках, а також декілька разів вдарив її головою об стіну, спричинивши тим самим тілесні ушкодження, внаслідок чого вона померла.

Указані обставини суди встановили, зокрема, на підставі даних: висновку судово-психіатричної експертизи від 10 лютого 2019 року № 31, за яким ОСОБА_7 не має психічних розладів і на момент скоєння правопорушення перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації. Він міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; висновку експерта № 912 від 24 листопада 2018 року, згідно з яким було визначено причину смерті ОСОБА_11 як внутрішньочерепну травму, спричинену численними ударами. Також виявлено інші тілесні ушкодження, зокрема синці, садна та розрив задньої стінки прямої кишки, які утворилися незадовго до смерті і не могли бути нанесені самостійно. Ушкодження на голові, тулубі та кінцівках могли утворитися від ударів руками, ногами або іншими предметами; висновку судово-медичної експертизи від 11 червня 2021 року № 185-М відповідно до якого внутрішньочерепна травма потерпілої утворилася від не менше 12 ударів твердими предметами з обмеженою травмуючою поверхнею. Водночас експерт уважає малоймовірним, що такі ушкодження могли виникнути від самостійних ударів головою об стіну, як стверджує обвинувачений.

Також суди взяли до уваги показання: потерпілої ОСОБА_9 , яка підтвердила факт наявності сварок та конфліктів між ОСОБА_11 і ОСОБА_7 , в ході яких останній застосовував фізичну силу і неодноразово бив ОСОБА_11 ; показання рідного сина потерпілої ОСОБА_11 . ОСОБА_14 , який підтвердив наявність сварок між матір`ю та засудженим, через які останній бив як її, так і безпосередньо його.

До того ж, судами установлено, що потерпіла ОСОБА_11 в місці події перебувала з обвинуваченим і жодних сторонніх осіб не було, про що свідчать показання і самого ОСОБА_7 . Виходячи з механізму спричинення тілесних ушкоджень та висновків експертиз, суди вважають вину ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства, доведеною.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85 86 87 КПК були підставою для визнання доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.

Доводи сторони захисту про те, що внаслідок не зазначення деяких реквізитів у відновлених матеріалах кримінального провадження (підпису, посади тощо), було порушено право на захист колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 615-1 КПК визначено, що відновленню підлягають втрачені матеріали кримінального провадження, яке не завершилося направленням обвинувального акту до суду, або судовий розгляд розпочато, проте рішення суду не ухвалено, або ухвалене рішення не набрало законної сили.

За ч. 5 ст. 615-1 КПК на підставі зібраних і перевірених матеріалів слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя встановив, що вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 не набрав законної сили і постановив ухвалу від 13 березня 2023 року про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження на які покликається сторона обвинувачення, як на докази винуватості засудженого.

Отже, докази, на недоліки в яких вказує засуджений і його захисник, були відновлені у спосіб, передбачений процесуальним законом.

Понад те, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Крім цього, будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично не тягне необхідність визнання доказу недопустимим.

Більше того, апеляційний суд установив, що матеріали кримінального провадження містять докази того, що обвинувачений та його захисник були ознайомлені з обвинувальним актом та реєстром матеріалів досудового розслідування, оскільки останні під час судового розгляду, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оперували матеріалами провадженнями під час здійснення захисту, що не може свідчити про їх не ознайомлення з цими матеріалами.

Крім цього, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що вимогами КПК не передбачено обов`язкового засвідчення відновлених матеріалів електронним підписом. Головне, щоб їх достовірність була підтверджена належним чином, що і було зроблено судом першої інстанції в рамках відновлення матеріалів провадження.

Колегія суддів, під час аналізу доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів, зокрема висновків експертів № 912, № 185-м, не установила таких істотних порушень, які б могли вплинути на законність судового рішення.

Разом із цим ані захисник, ані засуджений не наводять вагомих мотивів того, яким чином покликання на відновлені матеріали кримінального провадження порушують право на захист, адже цілком передбачувано, що відновлений документ не є його оригіналом і може не мати підпису відповідної особи.

Щодо розбіжності в часі фактичного затримання, то Суд уважає, що за обставин цього кримінального провадження, цей факт не впливає на доведеність винуватості засудженого і не порушує його фундаментальних прав, оскільки незалежно від часу затримання в межах одного дня, цей день зараховано у строк відбування покарання.

Інші доводи сторони захисту фактично зводяться до неповноти судового розгляду, питання достовірності доказів, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом суду касаційної інстанції.

На переконання колегії суддів, аргументи засудженого і його захисника про відсутність достатніх підстав уважати, що ОСОБА_7 скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення зводяться до незгоди з судовими рішеннями та наданні власної оцінки доказам та обставинам справи.

До того ж, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейського суду з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Доводи захисника щодо погіршення становища підзахисного через збільшення суми стягнення шкоди за цивільним позовом не узгоджується зі змістом кримінального процесуального закону.

Так, після скасування вироку від 07 лютого 2022 року було призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

До початку судового розгляду, потерпіла ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулись із новою позовною заявою про стягнення моральної шкоди (т. 1, а. п. 212-214).

За наслідками розгляду кримінального провадження було ухвалено вирок, за яким цивільний позов вирішено задовольнити частково і стягнути на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 000 (один мільйон) грн.

Із системного аналізу положень статей 416 421 КПК убачається, що погіршення становища засудженого через збільшення сум стягнення стосується випадку, коли це безпосередньо впливає на застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.

Водночас у цьому кримінальному провадженні збільшення суми позову не потягло за собою застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.

Незгода адвоката з розміром суми стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_10 , на думку колегії суддів, не обґрунтована, оскільки апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду і навів достатні мотиви прийнятого рішення.

При вирішенні питання про розмір моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_10 , який є сином загиблої ОСОБА_11 , місцевий суд врахував, що на час смерті матері ОСОБА_10 було 15 років, і виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, взяв до уваги роз`яснення п. 4, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де сказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, з огляду на характер правопорушення, від умисних дій обвинуваченого померла матір ОСОБА_10 , його моральні та фізичні страждання від втрати найріднішої людини, залишився без опіки матері, тяжкість від наслідків, вимушені зміни у його життєвих стосунках, оскільки був під опікою тітки, зусилля, необхідні для відновлення його попереднього стану, суд першої інстанції вирішив, що цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_10 у розмірі 1 000 000 грн є обґрунтованим.

Колегія суддів, зважаючи на приписи ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), якими визначено підстави для відшкодування моральної шкоди, дійшла висновку про законність вирішення цивільного позову на користь ОСОБА_10 .

Беручи до уваги наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на які вказує засуджений та його захисник у своїх касаційних скаргах, Суд не встановив, а тому, їх касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Крім цього, під час перевірки доводів представника потерпілої в частині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний суд дав ґрунтовні відповіді в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 416 КПК України, застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливе лише у випадку, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, що пов`язано з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції від 07 лютого 2022 року подав тільки обвинувачений, що унеможливлює при новому розгляді судом першої інстанції призначення більш суворого покарання в даному провадженні, ніж було визначено судом при першому розгляді - 9 років і 6 місяців позбавлення волі.

Водночас доводи представника потерпілого в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 про відшкодування їй моральної шкоди, колегія суддів уважає слушними, з огляду на таке.

Об`єднана палата КЦС ВС в постанові від 22 квітня 2024 року (справа № 279/1834/22, провадження № 51-1382сво23) сформувала висновок, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. При цьому, в нормі наведений не вичерпний перелік, а найбільш можливі варіанти прояву моральної шкоди.

З тих підстав, що за ст. 23 ЦК моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, чиє право порушене та кому вона дійсно завдана, необґрунтованим є правозастосування, яке обмежує коло суб`єктів, які мають право на відшкодування моральної шкоди, лише тими, про яких йдеться в ч. 2 ст. 1168 ЦК.

За ч. 6 ст. 55 КПК, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи то положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи, коло яких визначено приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК.

ОСОБА_9 набула процесуального статусу потерпілої відповідно до вимог КПК, отже має належні підстави до використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні, зокрема на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну фізичній особі внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, сформованої у постанові від 15 серпня 2024 року у справі № 748/802/23

У зв`язку з цим висновки апеляційного суду в частині правильності вирішення судом першої інстанції цивільного позову ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 на її користь моральної шкоди не узгоджуються з вимогами законодавства, а касаційна скарга адвоката ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого та його захисника залишити без задоволення, а касаційну скаргу представника потерпілої задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 на її користь моральної шкоди скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року в частині кваліфікації дій, виду та розміру призначеного ОСОБА_7 покарання, стягнення на користь ОСОБА_10 моральної шкоди, обрахування початку відбування покарання залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3