Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.06.2020 року у справі №295/6108/18

ПОСТАНОВА

іменем України

24 листопада2020 року

м. Київ

справа №295/6108/18

провадження № 51-10520км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П.,Григор'євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Вараниці В. М.,

захисника ЯкубоваЯшараЕлханогли,

представника потерпілої Ревуцького С. Б. (у режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнямизахисникаЯкубоваЯшараЕлханогли в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Богунського районного суду м. Житомиравід 06вересня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4ст.187Кримінального кодексу України (далі - КК), та виправданого за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК за недоведеністю.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомБогунського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК виправдано за недоведеністю.

Ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_1 98 955,01 грнна відшкодування матеріальної шкоди та 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди. Цивільний позов прокурора залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (розбої),за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд,03 січня 2018 року близько 19:13,йдучи стежкою між вул. Свободи та зупинкою "вул. Героїв Десантників" у м. Житомирі, ОСОБА_2 помітив раніше невідому йому ОСОБА_3, яка йшла в напрямку вул. Свободи, 33-Б. У цей момент у нього виник злочинний умисел, спрямований на напад з метою заволодіння будь-яким ОСОБА_4, поєднаний із заподіянням їй тілесних ушкоджень, реалізуючи який ОСОБА_2 підійшов ззаду до потерпілої та з метою подолання її волі та опору рукою притиснув невстановлений досудовим розслідуванням колючо-ріжучий предмет до шиї потерпілої з правої сторони, а під час супротиву останньої завдаву ділянці шиї вказаним предметом декількох колото-різаних ран, заподіявши ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які за критерієм небезпеки для життя відносяться до легких і тяжких тілесних ушкоджень. Заволодівши майном потерпілої, ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зникта в подальшому розпорядився викраденим на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 7 460,99 грн.

Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні закінченого замаху на зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої, однак через відсутність доказів був виправданий за недоведеністю.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзіз доповненнями до неї захисник просить скасувати на підставіп. 1ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свої вимоги, захисник зазначає, щовирок суду ухвалено незаконним складом; мотиви та підстави виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 ККне відповідають вимогам процесуального закону; порушено право засудженого на захист; у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації судового засідання від 05 вересня 2019 року. Також вказує на необґрунтованість рішення суду про відмову в задоволенні його скарги на незаконне затримання ОСОБА_2, неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову. Вважає, що вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу, апрокурор, потерпіла та її представникзаперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, тобто з урахуванням викладених у ній доводів та заявлених вимог. При цьому в силу ч. 1 вказаної статті та положень ст. 438 КПК не уповноваженийдосліджувати докази, вирішувати питання про їх достовірність, перевіряти повноту розгляду справи й правильність встановлених фактичних обставин. При перегляді судових рішень виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі з доповненнями, за їх змістом, захисник, окрім іншого, посилається на неповноту розгляду справи, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Разом з тим за результатами касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 23 КПК .

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у ході судового слідства потерпілих, свідків; даних, що містяться у протоколах огляду місця події; висновках експертних досліджень, а також на підставі інших досліджених письмових доказів, зміст яких відображено у вироку.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції з'ясував позицію обвинуваченого ОСОБА_2, який у судовому засіданні заперечив свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинів та зазначив, що до потерпілої підійшов уже після вчинення нападу на неї іншими особами, при цьому розказав свою версію про місце його перебування до цього.

Таку версію сторони захисту суд ретельно перевірив і спростував у вироку, навівши відповідні аргументи. При цьому місцевий суд із посиланням на речові докази, висновок судово-медичної експертизи та показання свідків обґрунтовано вказав проперебування ОСОБА_2 на місці вчинення злочину саме у момент заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.

Таким чином, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК.

Наведені в касаційній скарзі доводи захисника про ухвалення вироку незаконним складом суду не знайшли свого підтвердження. Так, з матеріалів провадження вбачається, що колегію суддів у зазначеному кримінальному провадженні визначено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду, про що свідчить протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2018 року (а. п. 21, т. 1), що відповідає вимогам ст. 31 КПК.

Неспроможними є доводи захисника й щодо упередженості визначеного складу суду, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції розглянутовсі скарги та клопотання захисника, за результатами чого були прийняті відповідні рішення. Незгода захисника з прийнятими рішеннями не є свідченням упередженості визначеної колегії суду.

Не ґрунтуються на матеріалах провадження й посилання захисника на порушення вимог ст. 290 КПК щодо засудженого, оскільки в матеріалах провадженняєпротокол ознайомлення ОСОБА_2 з матеріалами досудового розслідування. Крім того, жодних скарг від засудженогопро те, що він не ознайомлений чи частково ознайомлений з матеріалами, не надходило. Крім того, положеннями ст. 290 КПК визначено обов'язок прокурора або слідчого за його дорученням надати доступ до матеріалів досудового розслідування, при цьому обсяг матеріалів з якими сторона має намір ознайомитись залежить від її волі.

Також колегія суддів не може визнати слушними й доводи захисника про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК. Як убачається зі змісту обвинувального акта, в ньому повно викладено фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, що відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також правова кваліфікація дій обвинуваченого.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження технічного носія фіксування судового засідання від05 вересня 2019 року, є безпідставними з огляду на наступне. Як убачається зі змістуакта від 05 вересня 2019 року, підписаного секретарем судового засідання та головним спеціалістом суду з інформаційних технологій, під час фіксування судового засідання відбувся збій у звукозаписувальному пристрої "АКОРД", у зв'язку з чим відеозапис не зберігся. Однак у матеріалах провадження наявний технічний носій інформації, на якому міститься звукозапис судового засідання від 05 вересня 2019 року, та журнал судового засідання, у яких зафіксовано всі процесуальні дії, проведені під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.

Неприйнятними є доводи захисника про незаконність затримання ОСОБА_2.Як убачається з протоколу затримання від 23 січня 2018 року, ОСОБА_2 було затримано в порядку ст. 208 КПК, а також йому було повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється (а. п. 96-100, т. 2). Після затримання йому було роз'яснено права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК, будь-яких клопотань, заяв чи скарг він не заявляв. Про його затримання було повідомлено матір ОСОБА_5, що відповідає вимогам ст. 213 КПК та Житомирський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Крім того, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в цій частині, дійшов правильного висновку про те, що не встановлено жодних дій, які б свідчили про фізичний чи психологічний тиск на ОСОБА_2 після його затримання, а без участі захисника не вчинялось жодних процесуальних дій з підозрюваним.

Що стосується доводів захисника щодо неправильного вирішення цивільного позову судом першої інстанції, то Суд вважає, що вони не заслуговують на увагу з огляду на таке. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_1 було заявлено цивільний позов з обґрунтуванням розміру завданої злочином шкоди (а. п. 48-74, т. 1; а. п. 1-25, т. 3). Місцевий суд, частково задовольняючи цивільний позов потерпілої, обґрунтовано вказав, що витрати пов'язані з лікуванням ОСОБА_3, які підтверджені чеками та квитанціями, становлятьлише 98
955,01 грн. Саме вказану суму було стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди.

Що стосується моральної шкоди, то її розмір суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Як убачається з матеріалів провадження, потерпіла ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3, якій злочином було завдано тяжких тілесних ушкоджень, їй встановлено першу групу інвалідності, оскільки її стан є важким (не розмовляє, не пам'ятає букви, майже втратила зір, ходить за руку) та вона потребує постійної сторонньої допомоги. Таким чином, вирішуючи питання щодо розміру стягнення моральної шкоди, суд належним чином урахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, а також вимоги розумності та справедливості.

Приймаючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, суд повною мірою дотримався вимог статей 127, 128, 129 КПК та статей 23, 1166, 1167, 1168, 1195 ЦК.

Не є спроможними й твердження захисника щодо виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК на підставах, непередбачених процесуальним законом. Так, місцевий суд, дослідивши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обвинувачення у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а тому виправдав його. Відсутність у вирокусуду посилання на підставу виправдання за наявності мотивів, з яких суд виходив при прийнятті рішення, як це визначено в п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК, не свідчить про його незаконністьта не може бути підставою для його скасування.

Таким чином, вирок суду не суперечить вимогам статей 370, 374 КПК.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, під час апеляційного розгляду були перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, із наведенням в ухвалі мотивів прийнятого рішення та не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає статтям 370, 419 КПК, а переконливих аргументів на спростування висновків цього суду в поданій скарзі не зазначено.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, як про це йдеться в касаційній скарзі, при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Якубова Я. Е.огли- без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко І. В. Григор'єва