Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 372/2823/20

провадження № 51-604 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілих ОСОБА_6 ,

потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

засудженого ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_11 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, а також представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110230001159, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бровари Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), на підставі ст.89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання.

Цивільні позови потерпілих задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_10 у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_8 115 226 грн., на користь ОСОБА_7 165 226 грн. та на користь ОСОБА_9 - 115 226 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів у провадженні та скасовано арешт на майно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційні скарги захисника та обвинуваченого задоволено, вирок суду першої інстанції змінено в частині призначеного покарання.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_10 09 листопада 2019 року близько 12:27 год, керуючи технічно-справним автомобілем «BMW 528і» д.н.з НОМЕР_1 , рухаючись дорогою «Р-01» сполученням «Київ-Обухів», наближаючись до регульованого перехрестя, розташованого на тридцятому кілометрі зазначеної автомобільної дороги, що на території Обухівського району Київської області, не стежив за дорожніми умовами, не був уважним під час керування транспортним засобом та відповідно не реагував на їх зміну, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також здоров`ю громадян, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу та втратив контроль над його рухом, а також, порушуючи вимоги пунктів 8.7.3(е), 8.10, 10.1 та 11.4 ПДР України, побачивши «червоний сигнал» світлофора, що розташований в напрямку свого руху, перед регульованим перехрестям, не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки, без зупинки та зміни напрямку руху переїхав регульоване перехрестя, в момент виникнення небезпеки не зупинив керований ним транспортний засіб, що призвело до зміни напрямку руху автомобіля, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN T5 PHA-7» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого його автомобіль втратив керованість і зіткнувся із автомобілем «HYUNDAI ELANTRA» д. н. з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_9 та автомобілем «PEUGEOT» д. н. з. НОМЕР_4 , які рухалися в напрямку від міста Обухів Київської області до міста Київ. У результаті дорожньо-транспортної пригоди, водію автомобіля «HYUNDAI ELANTRA» ОСОБА_9 та його пасажирам ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_10 вимог пунктів 8.7.3 (е), 8.10, 10.1 та 11.4 ПДР України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Представник потерпілих ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано застосував положення ст.75 КК України та звільнив ОСОБА_10 від відбування основного покарання з випробуванням тому, що його виправлення не можливе без ізоляції від суспільства.

Апеляційний суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, конкретні обставини його скоєння, зокрема те, що засуджений перевищив швидкість, проїхав на червоний сигнал світлофора, внаслідок ДТП настали непоправні наслідки - трьом потерпілим заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_7 , до того ж, отримала ІІ групу інвалідності, чоловік останньої потерпілий ОСОБА_9 був змушений звільнитися з військової служби для здійснення догляду за дружиною й повинен продовжувати власне лікування. Крім того, суд необґрунтовано визнав щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання, не взяв до уваги дані про особу ОСОБА_10 , який формально визнав свою вину, не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не вибачився перед потерпілими, особисто частково надавав кошти у відшкодування завданої шкоди лише на стадії апеляційного розгляду, а до цього витрати на лікування потерпілих відшкодовувала його мати в розмірі, орієнтовно 500 000 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Посилається на невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам статей 370 419 КПК України через її незаконність та необґрунтованість, не погоджується із застосуванням положень ст.75 КК України, в решті наводить доводи, які є аналогічними тим, що викладені у скарзі представника потерпілих.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги прокурора та представника потерпілих від захисника засудженого - адвоката ОСОБА_11 надійшли заперечення у яких захисник просить залишити оскаржувану ухвалу апеляційного суду без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Аналогічну позицію підтримали захисник ОСОБА_11 та засуджений ОСОБА_10 в судовому засіданні.

Прокурор ОСОБА_5 , а також потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представник ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації його дій у касаційних скаргах не оспорюються, тому Суд в цій частині оскаржуване судове рішення не перевіряє.

Мотиви Суду

Єдиним доводом касаційних скарг прокурора та представника потерпілих є те, що апеляційний суд необґрунтовано звільнив ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України. Цей довід заслуговує на увагу з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 цього Кодексу визначено, що при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Суд звертає увагу, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Статтею 75 КК України визначено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, призначив засудженому покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Обираючи захід примусу, суд врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, кількість пунктів ПДР, які порушив ОСОБА_10 , наслідки вчинення ним злочину, від якого трьом потерпілим заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а також дані про особу винного, зокрема його вік, те, що він посередньо характеризується за місцем проживання, не має постійного місця роботи, вже притягувався до кримінальної відповідальності. Взяв до уваги й позиції потерпілих, які наполягали на ізоляції обвинуваченого від суспільства та позбавленні його права керування транспортними засобами. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив, а часткове добровільне відшкодування завданої шкоди визнав обставиною, що його пом`якшує. Водночас, місцевий суд зазначив, що встановлена органом досудового розслідування пом`якшуюча обставина - щире каяття, не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки позиція обвинуваченого не була процесуально активною, він формально визнав свою вину під тиском зібраних у справі доказів, що не свідчить про критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки.

При цьому, суд першої інстанції зауважив про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_10 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами сторони захисту, визнав такий висновок необґрунтованим та ухвалив рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Втім, як убачається із оскарженого судового рішення, свій висновок суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував, а послався на переважну більшість даних, що характеризують особу винного, які були враховані місцевим судом при призначенні засудженому покарання.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції поверхнево оцінив ступінь тяжкості вчиненого злочину, так як виходив лише з формальних критеріїв, що визначені ст.12 КК України, однак не взяв до уваги особливостей конкретного кримінального правопорушення, зокрема того, що ОСОБА_10 допустив велику кількість порушень вимог ПДР України, частина з них є грубими порушеннями. Слід звернути увагу й на те, що засуджений керував автомобілем в денний час доби, за сприятливих погодних умов, на відкритому перехресті, де не було жодних перешкод для виконання ним вимог ПДР України, а тим більше не існувало передумов для їх порушення. Проте, ОСОБА_10 знехтував безпекою учасників дорожнього руху й власною безпекою, проїхав на заборонений сигнал світлофора, значно перевищив дозволену швидкість руху (як встановив експерт не менше 96,01км/год і не більше 144 км/год), внаслідок чого його автомобіль втратив керованість та виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з трьома автомобілями, зокрема, й автомобілем «HYUNDAI ELANTRA» у якому знаходились потерпілі. Грубо порушивши ряд вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_10 вчинив тяжкий злочин, за наслідками якого, водій ОСОБА_9 та його пасажири ОСОБА_7 й ОСОБА_8 отримали тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого вони вимушені були пройти тривалий курс лікування і реабілітацію. Крім того, потерпіла ОСОБА_7 внаслідок травм отримала ІІ групу інвалідності.

Наведені обставини апеляційний суд не взяв до уваги, хоча вони мають суттєве значення.

Теж саме стосується висновку про наявність в діях ОСОБА_10 щирого каяття, яке суд апеляційної інстанції необґрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання засудженому.

Суд нагадує, що обставини, які впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання відносяться до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України).

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст.91 КПК України).

Відповідно до ст.419 КПК України у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені апеляційним судом обставини з посиланням на докази.

Всупереч наведених законодавчих вимог, апеляційний суд безпідставно зробив висновок про наявність в діях ОСОБА_10 щирого каяття, оскільки цей факт не підтверджений матеріалами справи.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що розкаянняпередбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного.

Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували дійсне, відверте визнання ОСОБА_10 своєї провини у вчиненому, його щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї протиправної поведінки, а також те, що він виявляв готовність нести покарання. Навпаки, пасивна позиція ОСОБА_10 під час тривалих судових розглядів, свідчить про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний суд зазначені обставини належним чином не перевірив та своїх висновків щодо можливості виправлення ОСОБА_10 без ізоляції від суспільства в ухвалі не мотивував, а тому вона не відповідає вимогам статей 419 370 КПК України через її незаконність та необґрунтованість. Тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині теж є слушними.

У зв`язку з цим, ухвала апеляційного суду на підставі ст. 438 КПК України підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілих - задоволенню.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження тих же обставин, що були встановлені місцевим судом, призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким.

З цих підстав та, керуючись статтями 434 436 438 441 442 КПК України, Суд ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та представника потерпілих задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року щодо ОСОБА_10 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_12 ОСОБА_3