Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 130/1439/23

провадження № 51-7659 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022221130000986, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Петрані Жмеринського району Вінницької області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за:

- ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці;

- ч. 1 ст. 317 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом повного складання призначених покарань, ОСОБА_7 обрано остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на неї обов`язки передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн;

- за ч. 1 ст. 317 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за правилами складання покарань, передбаченими ст. 72 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_7 обрано остаточну міру покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на неї обов`язки передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Покарання у виді штрафу постановлено виконувати самостійно.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнана винною у тому, що вона 19 квітня 2023 року у невстановлених досудовим слідством осіб за допомогою всесвітньої мережі «Інтернет» без мети збуту незаконно придбала шляхом отримання через «закладку» та зберігала психотропну речовину амфетамін, обіг якої обмежений, за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 . Вага амфетаміну у порошкоподібній речовині масою 1,7309 г становить 1,2094 г.

Крім того, ОСОБА_6 умисно надала знайомим особам свою квартиру як приміщення для незаконного вживання наркотичного засобу канабісу шляхом куріння через саморобний пластиковий пристрій.

Під час санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , було виявлено та вилучено фольговий згорток із порошкоподібною речовиною загальною масою 1,7309 г з часткою амфетаміну 1,2094 г; металевий бідон, у якому був фрагмент полімерної пляшки з обрізаним дном та фрагментом фольгового паперу на горловині пляшки із нашаруванням речовини темно-коричневого кольору - канабісу, який є особливо небезпечним наркотичним засобом, у перерахунку на суху речовину масою 0,063 г, а також паперовий згорток з канабісом масою 3,10 г, який ОСОБА_6 незаконно зберігала без мети збуту.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на неї обов`язків передбачених ст. 76 цього Кодексу.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженій остаточне покарання, вийшов за межі вимог апеляційної скарги чим погіршив становище засудженої. Оскільки призначаючи остаточне покарання за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України у виді 3 років позбавлення волі, звільнивши її на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, безпідставно постановив рішення про самостійне виконання покарання у виді штрафу, що свідчить про неправильне застосування положень ст. 70 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Щодо доводів прокурора про погіршення правового становища засудженої, слід зазначити таке.

Зважаючи на правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2021 року (справа № 617/775/20, провадження № 13-110 кс 21), критерієм порівняння різних кримінально-правових заходів та/або способів їх реалізації з точки зору покращення/погіршення юридичного становища людини є ступінь втручання у її права і свободи залежно від характеру і тривалості зумовлених відповідними заходами обмежень, заборон та/або додаткових обов`язків і співвідношення їх з інтересами особи.

Основним критерієм градації видів покарань, які можуть бути застосовані судом до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, є місце прав людини, втручання в які передбачає кожний із заходів примусу, у загальновизнаній ієрархії людських цінностей. У цій ієрархії право особи на свободу й особисту недоторканність має вищу цінність порівняно з правом власності й іншими речовими правами. Виходячи із зазначеного ціннісного орієнтиру законодавчий перелік видів покарання, встановлений у ст. 51 КК України, побудований за принципом «сходів», де кожному виду покарання відведено відповідний щабель на шляху від менш до більш суворого. Зокрема, в ієрархії видів покарань штраф є найбільш м`яким серед інших видів покарання, зокрема обмеження чи позбавлення волі.

Саме тому, зміна за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що прокурор в апеляційній скарзі просив змінити вирок місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити засудженій ОСОБА_7 покарання у виді штрафу.

Апеляційний суд за наслідками перегляду вироку місцевого суду дійшов правильного висновку, що при призначені судом покарання судом не враховано вимоги ч. 3 ст. 60 КК України, які забороняють застосування арешту до жінок, які мають дітей віком до 14 років, з огляду на що задовольнив апеляційну скаргу прокурора і змінив в цій частині вирок місцевого суду, призначивши покарання у виді штрафу, як про це просив прокурор.

Таким чином, за результатом перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд не погіршив, а навпаки покращив становище обвинуваченої шляхом пом`якшення призначеного їй покарання, замінивши його на менш суворий вид.

Доводи про неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність при визначенні остаточного покарання не заслуговують на увагу.

Частиною 1 ст. 70 КК України передбачено, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Виходячи із правової природи наведеної норми, призначення покарання за сукупністю злочинів здійснюється у два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить до сукупності, а на другому - визначає остаточне покарання (загальну його міру) за усі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами - принципами його призначення за сукупністю.

Покарання за сукупністю злочинів може визначатися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового складання призначених за окремі злочини покарань; в) повного їх складання.

Встановлюючи такий порядок визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, закон не регламентує, у яких випадках суд може використовувати той чи інший із зазначених принципів. У кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного.

Відповідно до матеріалів провадження судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом було обрано порядок призначення покарань за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом їх повного складання.

В апеляційній скарзі прокурором не ставилось питання про зміну порядку призначення остаточного покарання із застосуванням принципу поглинення. Лише в прохальній частині апеляційної скарги вказано, що «…шляхом поглинання призначених покарань ОСОБА_7 обрати остаточну міру покарання…», однак в мотивувальній частині скарги прокурор не зазначив з яких підстав необхідно змінити порядок призначення остаточного покарання засудженій, та не навів обґрунтування такої позиції. Доводи апеляційної скарги ґрунтувалась виключно на неправильному застосуванні положень ч. 3 ст. 60 КК України.

Тому Суд відхиляє твердження прокурора про те, що апеляційним судом неправильно застосовано положення ст. 70 КК України, оскільки такі вимоги перед ним не ставились.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доводи в касаційній скарзі прокурора про те, що суд апеляційної інстанції порушив положення ч. 1 ст. 404 КПК України, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та дав оцінку тим обставинам, на які посилався прокурор при обґрунтуванні своїх вимог. Апеляційну процедуру, встановлену у ст. 404 КПК України, яка передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності, зокрема, нормам матеріального та процесуального закону в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не порушив.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та повністю відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_8 ОСОБА_3