Історія справи

Постанова ККС ВП від 24.09.2019 року у справі №753/13277/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 753/13277/17

провадження № 51-831 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Кишакевича Л. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Гладкого О. Є.,

захисника Висоцького О. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Висоцького О. Г. на вирок Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12017100020000221 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Краматорськ, жителя АДРЕСА_1), такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Вироком Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року вирок місцевого суду скасовано в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та покладення на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Ухвалено новий вирок, яким постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 02 квітня 2018 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 08 січня 2017 року приблизно о 22:20 год. у ТЦ "Ін-Сільвер" у м. Києві, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час спільного вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязний відносин умисно наніс ОСОБА_2 два цілеспрямовані удари ножем в область грудної клітини справа, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання внаслідок його суворості, застосувати положення ст. 69 КК України та призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги усіх даних про особу винного та обставин, що пом'якшують покарання, зокрема, участь у подіях, що пов'язані з Революцією Гідності, волонтерській діяльності, народження дитини, а також не врахував позицію потерпілого.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у суді касаційної інстанції підтримав свою скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням місцевого суду про призначення ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Розглянувши кримінальне провадження у межах поданої апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що таке покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та загальним засадам його призначення.

При скасуванні вироку місцевого суду та призначенні ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального закону, врахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу винного, який в силу ст. 89 КК України не має судимості, за місцем проживання характеризується задовільно, є членом Благодійного Фонду "Щира Україна", де характеризується позитивно.

Обставинами, що пом'якшують покарання, є активна участь в організаціях волонтерських поїздок дітей загиблих, поранених та діючих учасників АТО та участь ОСОБА_1 в подіях, пов'язаних із Революцією Гідності на Майдані Незалежності. Обставиною, що обтяжує покарання, визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння. Наведені обставини та дані про особу винного дали суду підставу для призначення йому найнижчого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Разом із цим, апеляційний суд правильно зазначив, що місцевим судом не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_1 втік з місця вчинення злочину, допомоги потерпілому не надав, не виявляв розкаяння. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги позицію потерпілого, який наполягав на мірі покарання у виді позбавлення волі.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду про те, що визнання ОСОБА_1 своєї вини в апеляційному суді є формальним. Визнання вини передбачає повне і беззаперечне визнання особою факту вчинення злочину, своєї провини у ньому та згода зі встановленими судом фактичними обставинами справи.

Визнання вини - це не формальна вказівка на те, що винна особа її визнає, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, бажання залагодити провину.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 втік з місця події, залишив потерпілого з ножовим пораненням, яке могло загрожувати його життю, в суді першої інстанції категорично заперечував, що тілесні ушкодження потерпілому завдав саме він, критичного ставлення до своїх вчинків не висловлював. Попри те, що ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції вказав на те, що він визнає свою вину, наведена поведінка засудженого не може вважатися визнанням ним своєї вини, адже вонажодним чином не була направлена на дійсне, свідоме та щире висловлювання жалю з приводу скоєного. Такі твердження засудженого апеляційний суд вірно розцінив як намагання уникнути більш суворого покарання.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд безпідставно не застосував положення ст. 69 КК України не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України суд, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК України.

При призначенні покарання апеляційний суд у достатній мірі зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння, який зумовлений його конкретними об'єктивними (характером діяння) та суб'єктивними (зокрема, мотивом вчинення злочину) ознаками, конкретні обставини кримінального правопорушення. З огляду на це суд дійшов обґрунтованого висновку про суспільну небезпечність особи засудженого. Колегія суддів вважає, що встановлені судом обставини, що пом'якшують покарання, та дані про особу засудженого за своєю суттю не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння або особи винного, а тому не є достатніми для пом'якшення призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував тієї обставини, що ОСОБА_1 неофіційно працює та має вагітну співмешканку, яка на момент касаційного розгляду народила дитину, є безпідставними.

Усі дані про особу засудженого, які мають значення при призначенні йому покарання, повинні знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували факт працевлаштування ОСОБА_1, а також ту обставину, що він є батьком дитини, яку народила його співмешканка, оскільки в свідоцтві про народження ОСОБА_1 батьком дитини не вказаний.

Таким чином, взявши до уваги усі зазначені обставини, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а також дані про особу винного, відношення до скоєного, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про можливість виправлення засудженого та його перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства. Призначене ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, відповідає загальним засадам призначення покарання.

Касаційний суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, судом не встановлено.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Висоцького О. Г. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець Л. Ю. Кишакевич