Історія справи

Постанова ККС ВП від 22.04.2025 року у справі №713/707/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 713/707/22

провадження № 51 - 5521 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021262060000546

від 21 грудня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

21 грудня 2021 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Volkswagen Caddy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись

по вул. Гостинець у с. Банилів Вижницького району Чернівецької області в напрямку

м. Вижниця, порушив пункти 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки, зокрема ожеледиці та засніженості дорожнього покриття,

не обрав безпечної швидкості руху, допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21102, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , після чого здійснив наїзд на ОСОБА_9 , який стояв на узбіччі біля свого автомобіля, унаслідок чого потерпілому спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 задоволено, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасовано, а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3

КПК України через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду

та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно призначив додаткову автотехнічну експертизу, доручивши її проведення не Чернівецькому НДЕКЦ, який проводив первинну експертизу, а Львівському НДЕКЦ. За наявності двох висновків автотехнічних експертиз, які суперечили один одному, апеляційний суд необґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок від 24 лютого 2022 року № СЕ-19/126-22/1338-ІТ та взяв до уваги висновок від 09 вересня 2024 року

№ 4567-Е. При цьому вважає, що суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про допит експерта й призначення комісійної експертизи, не дослідив та не оцінив усіх доказів у їх сукупності, дійшов неправильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, поклавши в основу свого рішення показання останнього.

Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок судово-медичної експертизи від 09 березня 2022 року № 12, яка проведена з дослідженням медичної документації, отриманої в установленому законом порядку. Звертає увагу, що сторона захисту під час виконання вимог ст. 290

КПК України та під час судового розгляду справи не клопотала про надання доступу до вказаних документів.

Посилається на безпідставність визнання судом апеляційної інстанції недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 11 лютого

2022 року, оскільки вказані слідчі дії проведені за погодних умов, наближених до тих, які існували станом на час ДТП. Зазначає, що ОСОБА_6 , перебуваючи у статусі свідка, надав добровільну згоду на проведення слідчого експерименту, а тому відповідний протокол було надано на дослідження експерту.

Також прокурор звертає увагу на відсутність у матеріалах кримінального провадження копій технічних носіїв інформації, на яких зафіксовані судові засідання.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила

її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

У разі встановлення апеляційним судом обставин для скасування судового рішення відповідно до статей 417 284 КПК України рішення апеляційного суду про закриття кримінального провадження має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції. Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідна власна оцінка, переоцінка таких доказів.

У випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, то і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у такому випадку є обов`язковим.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають

їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 95 КПК України передбачає, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання

або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода

в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

(пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання

її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду,

не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже судове рішення відповідно до статті 370 цього Кодексу не може бути визнано законним

і обґрунтованим та згідно з частиною першою статті 412 КПК України підлягає скасуванню.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Не погодившись з вироком місцевого суду захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 оскаржив його до апеляційного суду з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок, виправдати ОСОБА_6

та закрити кримінальне провадження щодо нього.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився,

із доводами апеляційної скарги захисника, задовольнив її, скасував обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження за його обвинуваченням

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, закрив на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей

їх отримати.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході апеляційного розгляду суд 23 жовтня 2023 року задовольнив клопотання захисника та призначив додаткову судову автотехнічну експертизу, на вирішення якої поставив ряд питань, визначивши вихідними даними для дослідження, зокрема,

й ті, що були отримані за результатами проведених у кримінальному провадженні

11 лютого 2022 року слідчих експериментів з ОСОБА_6 та ОСОБА_8

(т. 2, а.к.п. 207-210).

Отриманий за підсумком проведеної експертизи висновок експерта від 09 вересня 2024 року № 4567-Е апеляційний суд поклав в основу свого рішення, зазначивши,

що вказаним доказом підтверджується відсутність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки за змістом цього висновку, виходячи із вихідних даних, отриманих під час слідчого експерименту

з водієм ОСОБА_6 , траєкторії руху автомобілів ВАЗ-21102

та «Volkswagen Caddy» не могли б перетнутися одномоментно, а заданий водіями ОСОБА_6 та ОСОБА_8 комплекс вихідних даних є технічно не спроможним.

Тобто, апеляційний суд, обґрунтувавши своє рішення висновком експерта від 09 вересня 2024 року, який побудований на вихідних даних, отриманих з вищезазначених протоколів слідчих експериментів, визнав ці протоколи слідчих експериментів від 11 лютого 2022 року неналежними доказами, чим допустив істотні суперечності в своїх висновках.

За змістом ст. 356 ч. 1 КПК України за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власної ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку, а відповідно до частини 4 цієї статті суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з`ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.

Згідно зі ст. 332 ч. 2 п. 1 КПК України суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно

від наявності клопотання, якщо суду надані кілька висновків експертів,

які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

На підставі дослідженого у суді першої інстанції висновку судової автотехнічної експертизи від 24 лютого 2022 року № СЕ-19/126-22/1338-ІТ встановлено,

що в дорожньо-транспортній обстановці в діях водія автомобіля «Volkswagen» ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку

з настанням ДТП, а в діях водія ВАЗ ОСОБА_8 не вбачається невідповідності вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху, яка з технічної точки зору могла

б перебувати у причинному зв`язку з настанням даної ДТП.

Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 09 вересня 2024 року № 4567-Е, призначеної та проведеної на підставі ухвали апеляційного суду

від 23 жовтня 2023 року, задані водіями ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вихідні дані є технічно не спроможними і однією із причин настання даної ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_8 вимогам пунктів 1.5, 1.10, 2.3 підпунктів «б», «д», 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху, що перебуває

у причинному зв`язку з ДТП.

За наявності двох суперечливих висновків щодо одного і того самого предмета

та питань дослідження, апеляційний суд у своєму рішенні не вмотивував чому надав перевагу висновку автотехнічної експертизи від 09 вересня 2024 року № 4567-Е

і не взяв до уваги висновок автотехнічної експертизи від 24 лютого 2022 року

№ СЕ-19/126-22/1338.

Крім того, апеляційний суд, визнавши протоколи слідчих експериментів

від11 лютого 2022 року за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 недопустимими доказами, таких висновків належним чином не обґрунтував, мотивів та підстав для спростування протилежних висновків місцевого суду щодо допустимості як доказів цих протоколів не навів.

Слушними є і доводи прокурора про необґрунтоване визнання апеляційним судом недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи від 09 березня

2022 року № 12 з підстав не проведення експертом дослідження, зокрема

й медичної документації.

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання

ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала

про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового

чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право

на ознайомлення з такими документами.

Як убачається з висновку від 09 березня 2022 року № 12, під час проведення експертизи експерт досліджував медичну карту стаціонарного хворого № 5125\216

КНП «Вижницька БЛІЛ» ОСОБА_9 , його медичну карту стаціонарного хворого № 15063 ОКНП «Чернівецька ЛШМД» (т. 1, а.к.п. 103-105).

Згідно постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи від 04 лютого 2022 року, на проведення експертизи було направлено історію хвороби ОСОБА_9 , зазначено про можливість надання матеріалів кримінального провадження, у разі необхідності (т. 2, а.к.п. 34-35). Крім того, представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 надав слідчому чотири рентген знімки ОСОБА_9 для забезпечення проведення судово-медичної експертизи.

За таких обставин, висновки апеляційного суду про те, що експерт не проводив досліджень, не знайомився з матеріалами кримінального провадження, а лише переписав у висновок експерта дані з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_9 є безпідставними.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою і те, що відповідно до ст. 84 ч. 2 КПК України процесуальним джерелом доказів є саме висновок експерта,

а не відомості, які були об`єктом експертного дослідження.

Не зазначив апеляційний суд й конкретних мотивів на обґрунтування своїх висновків про те, яким чином призначення та проведення вказаної експертизи

на предмет визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 порушило право на захист ОСОБА_6 .

Місцевий суд, відмовляючи стороні захисту у задоволенні клопотання про визнання вищезгаданого висновку експерта недопустимим доказом зазначив,

що не повідомлення стороні захисту про призначення експертизи, а також

про відсутність у матеріалах справи медичної документації, на підставі якої проведено експертизу, не свідчить про недопустимість висновку експерта, оскільки сторона захисту після ознайомлення з висновком не була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення експертизи, витребування медичних документів та їх дослідження в судовому засіданні, однак такими правами

не скористалася.

Зазначених висновків суду першої інстанції апеляційний суд також не спростував,

не врахував того, що сторона захисту не клопотала про надання доступу

до медичних документів під час відкриття їй матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, при здійсненні судового розгляду та на стадії апеляційного провадження, внаслідок чого необґрунтовано визнав висновок судово-медичної експертизи від 09 березня 2022 року № 12 недопустимим доказом.

Крім того, апеляційний суд безпідставно зазначив про порушення місцевим судом вимог ст. 358 КПК України у зв`язку з не оголошенням та не дослідженням відомостей з медичної документації, оскільки дослідження доказів у суді першої інстанції здійснювалося відповідно до визначеного згідно положень ст. 349

КПК України їх обсягу та порядку, проти якого сторона захисту не заперечувала

і не заявляла клопотань про дослідження відповідних медичних документів.

Апеляційний суд усупереч принципу безпосередності без дослідження доказів, на які є посилання у вироку, зокрема показання свідків, протоколи слідчих дій, ряд експертних висновків та інші письмові докази, дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог КПК України, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність

і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 п. 1

цього Кодексу є підставою для скасування такого рішення.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ньому наявні технічні носії інформації, на яких зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції (т. 2, а.к.п. 89-91). Технічна фіксація судових засідань

в апеляційному суді здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua, посилання на файли технічної фіксації,

які зберігаються у централізованому файловому сховищі, зазначено в журналах судових засідань, що відповідає вимогам Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 06 червня 2022 року № 156.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги прокурора про відсутність

у матеріалах кримінального провадження копій технічних носіїв інформації, на яких зафіксовані судові засідання, що на переконання прокурора є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є неспроможними.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність апеляційним судом, враховуючи повноваження касаційного суду і межі перегляду за наявних у цьому провадженні обставин, підлягають перевірці апеляційним судом при новому розгляді

у передбаченому законом порядку.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3