Історія справи

Постанова ККС ВП від 12.02.2019 року у справі №490/8539/15
Постанова ККС ВП від 12.02.2019 року у справі №490/8539/15
Постанова ККС ВП від 15.05.2018 року у справі №490/8539/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

справа № 490/8539/15-к

провадження № 51-1012 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Голубицького С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Шибінської В.В.,

прокурора Чабанюк О.В.,

захисника

(в режимі відео конференції) Радкевич В.М.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120151500000000178, щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2

уродженця та жителя АДРЕСА_1

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні за обставин, викладених у вироку, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_3 та заподіяло середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_4

Як установив суд, 20 липня 2015 року близько 16.30 год. ОСОБА_2, керуючи технічно несправним автомобілем марки «Рута - 25» (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись на просп. Леніна в напрямку вул. Садової у м. Миколаєві, всупереч вимогам пунктів 2.3 «б», 4.16 «а», 8.7.3. «е», 12.3 Правил дорожнього руху України виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не контролював руху транспортного засобу, не врахував наявності регульованого пішохідного переходу, не надав переваги в русі пішоходам, не обрав безпечної швидкості, завчасно не вжив заходів до її зниження до повної зупинки автомобіля, проігнорував червоний сигнал світлофора і, продовжуючи рух на пішохідному переході допустив наїзд на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Внаслідок цього ОСОБА_3 було заподіяно численних тілесних ушкоджень, від яких вона померла на місті події, а ОСОБА_4 - тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 9 березня 2016 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), задовольнивши касаційну скаргу прокурора, 23 листопада 2016 року скасував згадане рішення апеляційного суду і призначив новий розгляд у цьому суді.

За результатами нового розгляду Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 10 травня 2017 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненням до неї прокурор, посилаючись на неправильне застосування ст. 75 КК, порушення приписів ч. 2 ст. 439 КПК просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою позицію, сторона обвинувачення стверджує, що згаданий суд проігнорував вказівки касаційної інстанції, відображені в ухвалі ВССУ від 23 листопада 2016 року і, не врахувавши повною мірою тяжкості вчиненого злочину, його наслідків та особи винного, як це передбачено ст. 65 КК, необґрунтовано погодився з неправомірним рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

На вказану скаргу від захисника Радкевич В.М. 27 лютого 2018 року надійшли заперечення, в яких вона зазначає про неспроможність заявлених прокурором вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав подану касаційну скаргу; захисник заперечила проти задоволення касаційних вимог сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія судів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_2 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У силу приписів ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не дотримався наведених вимог закону.

За матеріалами справи, прокурор у своїй апеляційній скарзі зазначав про те, що призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним, звідси - явно несправедливим через м'якість. На думку прокурора, місцевий суд не врахував ступеня тяжкості злочину, конкретних обставин, за яких його було вчинено, наслідків діяння та всіх даних про особу винного. Тому просив постановити новий вирок, яким призначити засудженому покарання, яке належить відбувати реально.

Однак при новому розгляді провадження, суд апеляційної інстанції без наведення ґрунтовних мотивів на спростування доводів сторони обвинувачення й ретельної перевірки обставин, які мають правове значення при виборі заходу примусу та порядку його відбування, погодився з рішенням місцевого суду про застосування до ОСОБА_2 інституту умовного звільнення. При цьому апеляційний суд достатньою мірою не врахував тяжкості кримінального правопорушення, не зважив на грубі порушення засудженим Правил дорожнього руху, на його поведінку до та після вчинення злочину, а також не виконав вказівок суду касаційної інстанції, що містяться в ухвалі від 23 листопада 2016 року.

Між тим, як убачається зі згаданого рішення, задовольняючи вимоги прокурора й скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 9 березня 2016 року щодо ОСОБА_2, суд касаційної інстанції визнав неправильним застосування ст. 75 КК у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до позиції цього суду наведені в оспорюваному рішенні обставини та дані про особу засудженого не є такими, що свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а тому призначене покарання суперечить ст. 50 вказаного Кодексу.

Попри це суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без змін, знову послався по суті на такі самі обставини.

Отже, при новому апеляційному розгляді суд, залишивши поза увагою висновки суду касаційної інстанції, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Оскільки правильність вирішення судами цивільних позовів ніким не оспорюється, немає правових підстав для скасування ухвали апеляційного суду в цій частині. Відтак подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

З огляду на викладене ухвала апеляційного суду в частині вирішення апеляційної скарги прокурора підлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження у цій частині - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У ході нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає ст. 370 КПК.

Якщо за наслідками нового перегляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочину, слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та пом'якшуючих обставин призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним, суперечить вимогам ст. 50 вказаного Кодексу.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення апеляційної скарги прокурора скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А.П. Бущенко І.В. Григорєва С.С. Голубицький