Історія справи

Постанова ККС ВП від 12.11.2024 року у справі №154/2120/18
Постанова ККС ВП від 14.09.2023 року у справі №154/2120/18
Постанова ККС ВП від 14.09.2023 року у справі №154/2120/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024року

м. Київ

справа № 154/2120/18

провадження № 51-3524км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 22018030000000084 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковеля Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обох інстанцій обставини

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 травня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою -головним державним інспектором відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Волинської митниці ДФС, вимагав та одержав від громадянки ОСОБА_10 неправомірну вигоду за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища, поєднану з вимаганням неправомірної вигоди, вчинену повторно.

Згідно з обвинуваченням, ОСОБА_6 25 лютого 2018 року близько 23:42 на митному посту «Устилуг» Волинської митниці ДФС у м. Устилузі, використовуючи своє службове становище, вимагав, та отримав від громадянки ОСОБА_10 300 грн за безперешкодне проходження нею митного контролю і невчинення дій, пов`язаних із перевіркою достовірності поданих нею документів під час митного оформлення автомобіля в режимі «транзит», який уперше в`їжджає на митну територію України, та незатримання автомобіля в зоні митного контролю на час перевірки.

01 березня 2018 року близько 23:45 на митному посту «Устилуг» ОСОБА_6 повторно вимагав та отримав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду в сумі 300 грн за безперешкодне проходження нею митного контролю і невчинення дій, пов`язаних із перевіркою достовірності поданих нею документів під час митного оформлення автомобіля в режимі «транзит», який вперше в`їжджає на митну територію України, та незатримання автомобіля в зоні митного контролю на час перевірки.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.

У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:

- ухвала Рівненського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року, якою вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 травня 2019 року стосовно ОСОБА_6 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_9 - без задоволення;

- постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2023 року, якою касаційну скаргу прокурора задоволено, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасовано і призначено новий розгляд у цьому суді.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення, у тому числі показання свідка ОСОБА_10 , надані нею під час судового розгляду в суді першої інстанції. Стверджує, що апеляційний суд залишив без уваги доводи прокурора щодо безпідставного визнання недопустимими доказами протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) за епізодом вчинення 25 лютого 2018 року злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Стверджує, що факт вимагання та отримання 25 лютого 2018 року ОСОБА_6 неправомірної вигоди у сумі 300 грн за безперешкодне проходження митного контролю та невчинення дій, пов`язаних із перевіркою достовірності поданих документів під час оформлення автомобіля в режимі «транзит», зафіксований не тільки в ході контролю за вчиненням злочину стосовно ОСОБА_11 (протокол за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 06 березня 2018 року № 3/1245), а також під час НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_6 (протокол за результатами проведення НСРД від 14 травня 2018 року № 3/1306).

Зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою результати НСРД за другим епізодом вчинення 01 березня 2018 року злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 15 лютого 2018 року № 291 надано дозвіл на проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 , на підставі постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 28 лютого 2018 року - на проведення контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту щодо ОСОБА_6 ). Стверджує, що під час указаних НСРД задокументовано факт вимагання та отримання 01 березня 2018 року неправомірної вигоди ОСОБА_6 у сумі 300 грн за безперешкодне проходження митного контролю і невчинення дій, пов`язаних із перевіркою достовірності поданих документів у ході оформлення автомобіля в режимі «транзит». Як зазначає прокурор, указані обставини зафіксовані під час контролю за вчиненням злочину стосовно ОСОБА_6 (протокол за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 07 березня 2018 року № 3/1246), а також під час проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_6 (протокол за результатами проведення НСРД від 14 березня 2018 року № 3/1307).

Вважає, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували, чому вони, дослідивши і визнавши допустимими та належними указані матеріали НСРД, не взяли їх до уваги.

На думку прокурора, винуватість ОСОБА_6 підтверджується дослідженими під час судового розгляду матеріалами кримінального провадження, зокрема показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , посадовою інструкцією головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, а також інформацією Волинської митниці ДФС від 21 травня 2018 року, згідно з якими роз`яснено порядок оформлення та проїзду автомобілів у режимі «транзит».

Прокурор стверджує, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання вимог статей 22 23 94 370 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу.

Виправданий ОСОБА_6 , його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

За положеннями ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Як установлено положеннями ч. 2 ст. 439 КПК України, після скасування судового рішення судом касаційної інстанції вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 вже двічі був предметом перегляду в апеляційному порядку. При цьому попередню ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року суд касаційної інстанції скасував у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Верховний Суд у постанові, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів прокурора щодо помилкового посилання місцевого суду у своєму рішенні на порушення стороною обвинувачення положень ст. 257 КПК України та погодившись із таким висновком суду першої інстанції фактично припустився тієї самої помилки, яку не виправив.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд, порушуючи вимог статей 370 404 419 КПК України, не перевірив апеляційної скарги прокурора і не надав відповіді на доводи сторони обвинувачення, яка заперечує наявність підстав для ухвалення виправдувального вироку, зокрема зазначає про необґрунтоване визнання недопустимими доказами протоколів за результатами проведення НСРД за епізодом вчинення 25 лютого 2018 року злочину, не є слушними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду в ході аналізу матеріалів провадження та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України погодився з висновком місцевого суду про те, що сторона обвинувачення не довела достатньою сукупністю доказів вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що змістом оскаржуваного вироку стверджується, що суд першої інстанції визнав недопустимими усі надані стороною обвинувачення докази, зібрані в ході проведення НСРД щодо ОСОБА_6 у межах іншого кримінального провадження № 42018030000000024. Аргументи суду першої інстанції стосовно цього зводяться до того, що вказані НСРД проводилися в межах іншого кримінального провадження, а прокурор, усупереч вимогам ст. 257 КПК України, не надав ухвали слідчого судді про дозвіл на використання їх результатів у цьому кримінальному провадженні.

Однак такий висновок місцевого суду не узгоджується з приписами кримінального процесуального закону.

Згідно із ч. 1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у цьому кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Отже, положення зазначеної норми застосовуються у випадку, коли під час проведення НСРД в одному кримінальному провадженні було здобуто відомості про вчинення іншого кримінального правопорушення, яке не розслідується в цьому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Матеріалами справи стверджується, що 02 лютого 2018 року на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів до ЄРДР за № 42018030000000024 було внесено відомості за фактом одержання неправомірної вигоди, поєднаного з вимаганням передачі такої вигоди, вчиненого за попередньою змовою групою осіб із числа працівників правоохоронного органу, за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 3 ст. 368 КК України.

07 лютого 2018 року до УСБУ у Волинській області надійшло звернення громадянки ОСОБА_10 із заявою за фактом вимагання в неї працівниками митного посту «Устилуг» Волинської митниці ДФС ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 неправомірної вигоди за безперешкодне переміщення автомобілів на іноземній реєстрації на територію України.

Згідно з вимогами ст. 246 КПК України НСРД, у тому числі передбачені ст. 271 КПК України, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів і лише прокурор приймає рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину.

Ухвалами слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 15 лютого 2018року за клопотанням прокурора було надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 42018030000000024 НСРД щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_21 строком до 16 квітня 2018 року.

При повторному дослідженні апеляційним судом постанови прокурора установлено, що 07 червня 2018 року із матеріалів вищевказаного кримінального провадження було виділено в окреме провадження № 22018030000000084 матеріали щодо ОСОБА_6 .

З огляду на викладене передбачених ст. 257 КПК України підстав для звернення прокурора до слідчого судді з відповідним клопотанням про дозвіл на використання у кримінальному провадженні № 22018030000000084 інформації, здобутої у кримінальному провадженні № 42018030000000024, колегією суддів, у процесі перевірки доводів апеляційної скарги прокурора не установлено.

З урахуванням цього висновки суду першої інстанції про недопустимість доказів, зібраних у ході проведення НСРД щодо ОСОБА_6 , з наведених вище підстав є очевидно помилковими.

Одночасно при повторному дослідженні таких доказів апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що всупереч вимогам ч. 4 ст. 246 КПК України проведення НСРД у виді контролю за вчиненням злочину щодо ОСОБА_6 25 лютого 2018 року було здійснено без відповідної постанови прокурора, оскільки таке рішення, як видно з матеріалів кримінального провадження, прокурор не приймав.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким рішенням апеляційного суду та зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Це положення надає суду дискреційні повноваження стосовно визначення того, чи є відповідні порушення істотними.

Частина 2 цієї ж статті містить перелік порушень, які законодавець у будь-якому разі вважає істотними порушеннями прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у п. 1 цього положення закон визнає істотним порушенням здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу.

Згідно з ч. 4 ст. 246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину.

Як правильно зазначив апеляційний суд, проведення 25 лютого 2018 року спеціального слідчого експерименту за відсутності такої постанови є істотним порушенням у значенні ч. 1 ст. 87 КПК України і зумовлює виключення усіх доказів, що стосуються цього епізоду злочинної діяльності, інкримінованого ОСОБА_6 (протоколу огляду та вручення грошових коштів від 25 лютого 2018 року; протоколу вручення технічних засобів від 25 лютого 2018 року; протоколу від 06 березня 2018 року за результатом проведення 25 лютого 2018 року НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту; протоколу від 14 березня 2018 року за результатом проведення 25 лютого 2018 року НСРД - аудіо, відеоконтролю особи), як таких, що здобуті завдяки інформації, отриманій унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Доводи прокурора про те, що під час НСРД задокументовано факт вимагання та отримання 01 березня 2018 року ОСОБА_6 неправомірної вигоди в сумі 300 грн і ці обставини зафіксовані в ході контролю за вчиненням злочину стосовно ОСОБА_6 (протокол за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 07 березня 2018 року № 3/1246), а також під час проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_6 (протокол за результатами проведення НСРД від 14 березня 2018 року № 3/1307), є безпідставними.

Апеляційний суд зазначив, що при оцінці доводів прокурора про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 за епізодом, що мав місце 01 березня 2018 року, ураховуються показання самого обвинуваченого, який у суді не визнав винуватості за усім обсягом пред`явленого йому обвинувачення, при цьому зазначив, що жодних вимог громадянці ОСОБА_10 стосовно сплати йому 300 грн не висловлював. ОСОБА_6 також показав, що зміст його розмови із зазначеною особою перекручений, а факт передачі йому грошових коштів є нічим не доведеним припущенням, тоді як вилучена у квартирі в ході обшуку за місцем його проживання купюра номіналом 200 грн нібито отримана ним від громадянки ОСОБА_10 як неправомірна вигода, йому не належить та була підкинута після проведення обшуку.

Свідок ОСОБА_10 щодо події, яка мала місце 01 березня 2023 року, у суді показала, що в період 2017-2018 роки займалася ввезенням на територію України автомобілів з Республіки Польщі. Перед черговою поїздкою знову звернулася до того ж співробітника УСБУ, він переписав номери купюр грошей, вручив їй технічні засоби та склав протокол. Після чого технічні засоби вона йому повернула і того ж дня під час проходження нею митного контролю сплатила ОСОБА_6 300 грн.

Зміст розмови під час зустрічі 01 березня 2018 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , зафіксованої у протоколі від 14 березня 2018 року за результатом проведення 01 березня 2018 року НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018030000000024 від 02 лютого 2018 року, у ході його безпосереднього дослідження, на думку колегії суддів апеляційного суду, не підтверджує факту озвучення жодних вимог обвинуваченим перед ОСОБА_10 , а також отримання ним грошових коштів у розмірі 300 грн саме як неправомірної вигоди за безперешкодне проходження митного контролю та невчинення дій, пов`язаних із перевіркою достовірності поданих документів під час митного оформлення автомобіля в режимі «транзит», затримання автомобіля в зоні митного контролю на час такої перевірки, що зазначено в пред`явленому йому обвинуваченні.

Крім того, апеляційний суд урахував те, що відразу після нібито отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди останнього не затримали, а передані йому як неправомірна вигода кошти в нього не вилучили, не віднайшли їх і потім, а також зважив на правильність висновків суду першої інстанції про недопустимість доказів, здобутих під час проведення обшуку за місцем проживання обвинуваченого, у тому числі купюри (банкноти) номіналом 200 грн серії УЛ 6013147, яку слідчий надавав ОСОБА_10 для вручення працівнику митниці ОСОБА_6 як неправомірної вигоди, чого не оскаржує прокурор у касаційній скарзі.

Не є слушним довід прокурора про те, що винуватість ОСОБА_6 підтверджується, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Так, свідок ОСОБА_15 , працівник СБУ, суду показав, що стосовно можливого вимагання грошових коштів з громадян, які переміщують транспортні засоби на територію України, за відповідним дорученням прокурора підлеглі йому працівники СБУ здійснювали оперативний супровід контролю за вчиненням злочину.

Свідок ОСОБА_12 , оперативний працівник СБУ, суду показав, що на початку лютого 2018 року громадянка ОСОБА_10 звернулася в УСБУ у Волинській області із заявою про вимагання в неї грошових коштів працівниками прикордонної та митної служб за безперешкодний пропуск автомобілів з «єврономерами», які вона ввозила з Польщі. Він подав відповідний рапорт, були отримані необхідні дозволи на проведення НСРД. Напередодні поїздки ОСОБА_10 до Польщі він попросив її підготувати гроші в сумі 1800 грн, зробити копії. Під час їхньої зустрічі він показав ОСОБА_10 спеціальні технічні засоби, склав протоколи вручення грошей та техніки, і підписав їх. Після цього ОСОБА_10 поїхала до Польщі. Технічні засоби були вручені їй вже безпосередньо перед її в`їздом на територію України. Повідомити, хто саме вручав указані технічні засоби, свідок відмовився, посилаючись на таємницю оперативних заходів. Після повернення ОСОБА_10 до м. Луцька він зустрівся з нею, вона передала йому технічні засоби та залишок коштів. Через декілька днів ОСОБА_10 знову їздила до Польщі, ним були вжиті аналогічні заходи, лише з тією різницею, що у ОСОБА_10 були грошові кошти в сумі 1900 грн.

Свідок ОСОБА_14 суду показав, що він, як оперативний працівник СБУ брав участь у контролі за вчиненням злочину, а саме залучався до проведення таких дій, як вручення громадянці ОСОБА_10 грошових коштів, їх огляд, вручення спеціальних технічних засобів та їх огляд. Документально все оформлював оперативний працівник ОСОБА_12 . За яких обставин ОСОБА_10 отримала спеціальні технічні засоби перед в`їздом на територію України, йому невідомо.

Аналогічні показання дав суду свідок ОСОБА_13 .

Як убачається з вироку місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, аналізуючи показання допитаних у судовому засіданні свідків обвинувачення, зокрема ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , а також ОСОБА_23 та ОСОБА_11 , суд зробив висновок, що вони не підтвердили фактичних обставин, викладених прокурором в обвинувальному акті.

З такими висновками місцевого і апеляційного судів погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Довід прокурора про підтвердження винуватості ОСОБА_6 такими доказами, як посадова інструкція головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії та інформація Волинської митниці ДФС від 21 травня 2018 року, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставним, оскільки винуватість особи, якій пред`явлено обвинувачення, повинна підтверджуватися сукупністю доказів, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд на виконання вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора ОСОБА_9 , і дав на них вмотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370 419 439 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора ОСОБА_9 , у результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3