Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 613/1130/17

провадження № 51-1820км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220220000511, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК), і

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Богодухівський районний суд Харківської області вироком від 01 липня 2021 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Зарахував йому у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 30 липня до 02 серпня 2017 року.

Відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Згідно із цим вироком також засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, а саме у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого та з проникненням у житло, за таких обставин.

Так, 30 липня 2017 року приблизно о 02:00, ОСОБА_7 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на незаконне збагачення, через незачинені двері проник разом із ОСОБА_8 до квартири АДРЕСА_2 . Перебуваючи в одній із кімнат квартири, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_9 та рукою завдав йому декількох ударів в обличчя, від яких той упав на підлогу. Після цього наступив ногою на голову потерпілому, подавивши такими діями його волю на активний опір, і наказав викласти вміст кишень на стіл. Коли ОСОБА_9 виконав умови нападника, ОСОБА_7 у присутності неповнолітнього ОСОБА_10 відкрито заволодів грошима в сумі 207 грн. Далі він зайшов до іншої кімнати та в присутності ОСОБА_11 і неповнолітнього ОСОБА_10 відкрито заволодів грошима в сумі 2000 грн, які були на холодильнику, чим спричинив ОСОБА_9 майнової шкоди на суму 2207 грн.

Полтавський апеляційний суд 10 квітня 2025 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання зач. 3 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 30 липня до 02 серпня 2017 року.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, зводиться до тверджень про суворість призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання.

Як зазначає ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції під час розгляду справи належним чином не врахував ступеню суспільної небезпеки, тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого.

Стверджує, що поза увагою суду залишилося те, що із часу вчинення кримінального правопорушення минуло понад вісім років і за цей період ОСОБА_7 жодних правопорушень не допускав, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, має на утриманні неповнолітню дитину і допомагає хворим батькам. Відразу після вчиненого злочину добровільно та повністю відшкодував завдану шкоду, вибачився перед потерпілим і примирився з ним.

Також зауважує, що заподіяна потерпілому шкода, яка становить 2207 грн, є невеликою. ОСОБА_7 визнав свою винуватість, щиро розкаявся у вчиненому, висловив жаль щодо конфлікту з потерпілим та осуд своєї поведінки. За місцем проживання характеризується позитивно, скарги на нього відсутні.

Наголошує, що ОСОБА_7 вступив до лав Збройних Сил України (далі - ЗСУ) з метою захисту держави.

На переконання захисника, тривале перебування засудженого в місцях позбавлення волі негативно вплине на його здоров`я, розірве його стійкі соціальні зв`язки та призведе до неможливості проходити службу в ЗСУ.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5 , заперечивстосовно задоволення касаційної скарги захисника та висловив аргументи про безпідставність цієї скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, інкримінованого йому, установлених місцевим судом обставин, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо із цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 КК (у редакції, чинній на момент учинення засудженим кримінального правопорушення) за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на час учинення засудженим діяння), якщо суд, крім випадків, засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК належить до тяжких злочинів; дані про його особу, котрий на підставі ст. 89 КК судимості не має, працевлаштований, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, утримує малолітню дитину. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди обставинами, які пом`якшують його покарання, а вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння - обставиною, що його обтяжує.

З урахуванням наведеного, а також фактичних обставин справи, того, що заподіяну майнову шкоду потерпілому відшкодовано в повному обсязі, та позиції потерпілого, який стосовно призначення покарання покладався на розсуд суду, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і до ОСОБА_7 можуть бути застосовані положення статей 75, 76 КК, та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Прокурор не погодився з вироком місцевого суду і подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 та ухвалити новий, яким призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК, а тому частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду в частині призначеного покарання і постановив свій.

На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, не врахував належним чином ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особи засудженого, навів формальні підстави для застосування цієї норми закону, не умотивувавши в цій частині свого рішення. Суд акцентував, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп`яніння, у нічний час незаконно проник до домоволодіння та відкрито заволодів майном із застосуванням насильства щодо потерпілого, поводив себе зухвало і зверхньо, а коли потерпілий ОСОБА_9 упав від його удару, наступив ногою йому на голову, чим продемонстрував явну зневагу.

Урахувавши наведене вище й те, що ОСОБА_7 визнав винуватість, щиро розкаявся, добровільно відшкодував шкоду потерпілому, висловив щирий жаль стосовно скоєних дій та осудив свою поведінку, позицію потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання, відсутність тяжких наслідків від вчиненого, суд визнав обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованого засудженому злочину із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Верховний Суд погоджується із цим висновком апеляційного суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, співмірним характеру вчиненого ним діяння, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Ті обставини на яких акцентує захисник у касаційній скарзі, зокрема визнання засудженим винуватості, щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, а також позиція потерпілого, були обґрунтовано враховані апеляційним судом під час призначення ОСОБА_7 покараннянижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено із застосуванням положень ст. 69 КК.

Те, що засуджений працевлаштований, має на утриманні неповнолітню дитину та допомагає своїм батькам, як само собою, так і в сукупності з іншими встановленими судом обставинами справи не знижує суспільної небезпечності вчиненого ним злочину.

Як зазначено вище, відповідно до статей 50 і 65 КК, покарання, призначене особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути адекватним характеру вчинених нею дій, ступеню їх суспільної небезпечності, а також даним про особу винного. Покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

У кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 встановлені судами обставини вчинення засудженим інкримінованого йому злочину, відомості про його особу, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання, не дають касаційному суду правових підстав для застосування будь-якого з передбачених законом видів звільнення від відбування покарання.

Верховний Суд бере до уваги, що засуджений на теперішній час проходить військову службу в ЗСУ, а тому питання про можливість його звільнення від відбування призначеного покарання у зв`язку з проходженням військової служби може вирішуватися відповідно до ст. 81-1 КК у порядку, передбаченому статтями 537 та 539 КПК, а не в порядку касаційного перегляду судового рішення, ухваленого по суті кримінального провадження.

Крім того, захисник до касаційної скарги не долучив актуальних даних, які характеризують особу ОСОБА_7 на теперішній час, зокрема інформації про поведінку засудженого та обставини проходження ним військової служби, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою суду доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішення апеляційного суду, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 .

Вирок Полтавського апеляційного суду відповідає правилам статей 370 374 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час його постановлення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень й особі засудженого, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, аухвалений щодо ОСОБА_7 вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3