Історія справи

Ухвала ККС ВП від 24.09.2019 року у справі №162/397/18

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 162/397/18

провадження № 51-4674 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кравченка С. І., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Полюхович А. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030140000240, за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 червня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Органами досудового розслідуванняОСОБА_1 обвинувачувався в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, за таких обставин.

Так, ОСОБА_1,03 вересня 2017 року о 15:20 год, перебуваючи на території домоволодіння ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 на ґрунті довготривалих неприязних відносин, завдав, невстановленим під час досудового розслідування предметом, удари ОСОБА_3 по різням частинам тіла, заподіявши останньому тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, в тому числі і тяжкого.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що в матеріалах кримінального провадження наявні достатні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Не погоджується з наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності вироку суду першої інстанції та зазначає про її невідповідність вимогам ст. 419 КПК України, оскільки на його думку, у ній відсутні відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора. Крім того, стверджує, що апеляційним судом безпідставно відхилене клопотання про безпосереднє дослідження доказів, які доводять факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого злочину.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та вважала, що є підстави для її задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Хвесик С. В., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_1, надіслав заперечення на касаційну скаргу прокурора, яку, посилаючись на безпідставність наведених в ній доводів, просив залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з нормами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Так, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України зазначено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ч. 1 ст. 373 КПК України.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 17 КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України ", "Кобець проти України" та ін. ).

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках - на потерпілого.

Відповідно до положень ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, суд дотримався зазначених вимог закону.

Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов такого висновку.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене саме обвинуваченим ОСОБА_1 колегія суддів вважає правильним.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості ОСОБА_1, на які посилалися органи досудового розслідування та, згідно з положеннями ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Встановивши, що беззаперечних та переконливих доказів винуватості ОСОБА_1 не здобуто, а обсяг пред'явленого йому обвинувачення не знайшов свого підтвердження, суд дійшов обґрунтованого висновку про виправдання останнього в зв'язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене останнім.

Зокрема, належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку: показання обвинуваченого ОСОБА_1; потерпілого ОСОБА_3; свідків ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7; ОСОБА_8; дані висновків судово-медичної експертизи № 21 від 19 лютого 2018 року та № 34 від 28 березня 2018 рок та показання експерта ОСОБА_9.

Суд з'ясував, що обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України переважно ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_3, даних ним під час досудового розслідування. Місцевий суд був позбавлений можливості безпосередньо допитати потерпілого ОСОБА_3, оскільки останній помер.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, яка фактично є аналогічною за своїм змістом із касаційною скаргою, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив всі наведені у ній доводи та прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 121 КК України без зміни, навівши належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення, не встановив порушення закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку суду першої інстанції.

Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу ретельно перевірив всі доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Так, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сукупність наданих прокурором доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у тому, що саме він заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, свідчить про неможливість це встановити поза будь яким розумним сумнівом.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

При цьому, доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання про повторне дослідження зазначених у апеляційній скарзі доказів, є необґрунтованими, оскільки прокурором не було зазначено, які саме обставини досліджено місцевим судом неповністю та яким чином, за встановлених судом обставин, вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.

Крім того, за змістом ч. 3ст. 404 КПКУкраїни суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

У даному кримінальному провадженні наведених обставин встановлено не було.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук С. І. Кравченко О. П. Ємець