Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2018 року у справі №914/1634/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1634/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

Львівської обласної державної адміністрації - Брильовської О.Р.,

Бродівської районної державної

адміністрації Львівської області - не з'явився,

Фізичної особи-підприємця

Волощака Анатолія Романовича - особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (у складі колегії суддів: Дубник О.П. (головуючий), Хабіб М.І., Юрченко Я.О.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 (суддя Синчук М.М.)

у справі № 914/1634/17

за позовом Керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до Бродівської районної державної адміністрації Львівської області, Фізичної особи-підприємця Волощака Анатолія Романовича

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Керівник Радехівської місцевої прокуратури Львівської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) до Бродівської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Бродівська РДА), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Волощака А.Р., у якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 10,8122 га, укладений 22.03.2006 між відповідачами, та зобов'язати ФОП Волощака А.Р. повернути земельну ділянку, яка розташована в урочищі "Романці" за межами населених пунктів на території Язлівчицької сільської ради Бродівського району Львівської області площею 10,8122 га в розпорядження держави в особі Львівської ОДА за актом прийому-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам статті 13 Закону України "Про оцінку земель" та статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки при укладенні договору не було проведено нормативну грошову оцінку землі державної форми власності, а відтак і неправильно визначено розмір орендної плати, що призводить до ненадходження належного розміру коштів до бюджету. Також Прокурор просив поновити строк позовної давності, постилаючись на те, що про порушення інтересів держави при укладенні оспорюваного договору йому стало відомо за наслідками проведеної перевірки.

Відповідач ФОП Волощак А.Р., заперечуючи проти позову, заявив про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2017, у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності та відсутністю поважних причин для його поновлення.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2017 року Заступник прокурора Львівської області подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу Заступник прокурора Львівської області обґрунтовує, зокрема, тим, що судом належним чином не вирішено клопотання Прокурора про поновлення строку позовної давності та не встановлено, з якого часу Львівській ОДА стало відомо про існування оспорюваного договору, тому висновки судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності є помилковими.

Бродівська РДА свого представника в судове засідання не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка відповідача не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 22.03.2006 між Бродівською РДА (орендодавець) та ФОП Волощаком А.Р. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження від 07.09.2005 № 298 надає, а орендар приймає в строкове платне користування терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 10,8122 га, у тому числі: ставок - 4,9415 га, заболочені землі - 1,6082 га, відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - 1,9424 га, сіножаті - 2,3201 га, яка знаходиться в ур. "Романці" за межами населених пунктів Язлівчицької сільської ради; земельна ділянка передається в оренду для риборозведення (пункти 1, 2, 8, 14).

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена; пунктом 9 договору визначено, що орендна плата за земельну ділянку встановлена у розмірі 2 ставок земельного податку за відповідний вид угідь - 427,23 грн на рік. Розмір орендної плати індексується кожного року відповідно до чинного законодавства.

Цей договір зареєстровано у Бродівському відділі ДП центрі державного земельного кадастру при Держомземі України, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03.01.2007 за № НОМЕР_2; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

Прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, посилався на наявність підстав для визнання зазначеного договору оренди землі недійсним, оскільки цей правочин не відповідає вимогам закону, а саме: при його укладенні не було проведено нормативної грошової оцінки землі, що є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку про те, що при укладенні договору оренди землі відповідачами не було дотримано вимог законів України "Про оренду землі", "Про оцінку земель" та положень Земельного кодексу України щодо визначення орендної плати на підставі нормативної грошової оцінки землі, що є підставою для визнання договору недійсним.

Разом із тим, встановивши обставини недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, а отже і для відмови у задоволенні позовних вимог.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення з відповідним позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у цій справі - в особі Львівської ОДА, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Отже, обізнаність про порушення прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності органів та інших осіб, до повноважень яких належить контроль у сфері земельних відносин.

Здійснення державного контролю за діяльністю районних державних адміністрацій, у тому числі, у сфері земельних відносин, відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" є обов'язком обласних державних адміністрацій. Крім того, у зв'язку з законодавчими змінами щодо розмежування земель державної і комунальної власності відповідно до Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI, який набрав чинності 01.01.2013, змінено і повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування, згідно з якими передача в оренду земельних ділянок, зокрема, для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів віднесено до компетенції обласних державних адміністрацій.

Отже, судами з огляду на наведені положення законодавства встановлено, що Львівська ОДА як орган державної влади у межах повноважень, до яких належить, зокрема, контроль у сфері земельних відносин, ще у 2013 році могла та повинна була довідатися про порушення норм законодавства при укладенні оспорюваного правочину і, як наслідок, про порушення свого права на відповідну земельну ділянку.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської ОДА Прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте, Львівська ОДА, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушувала, а також не навела обставин, які перешкоджали цьому органу в процесі реалізації своїх повноважень, визначених законом, довідатися про відповідні порушення при укладенні оспорюваного договору, а, відтак, і своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права у межах строку позовної давності.

Ураховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, як такого, що заявлено поза межами строку позовної давності, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Доводи Прокурора, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та зводяться до переоцінки цих обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 у справі № 914/1634/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий