Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №910/15718/16
Постанова КГС ВП від 23.10.2018 року у справі №910/15718/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15718/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком",

представник позивача - Косминін О.В. (довіреність від 06.07.2016 б/н),

відповідач - публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль",

представник відповідача - Сандуляк С.А. (довіреність від 07.07.2016 № 421/16); Гіндрюк Т.С. (довіреність від 07.07.2016 № 422/16),

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 (головуючий Скрипка І.М., судді: Гончаров С.А. і Тищенко А.І.)

у справі № 910/15718/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - Товариство),

до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович (далі - Приватний нотаріус),

про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виконавчий напис, вчинений 30.06.2016 Приватним нотаріусом на кредитному договорі "Невідновлювальна Кредитна Лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів" від 10.10.2011 № 010/42-2/0498 (далі - Кредитний договір), зареєстрований в реєстрі за № 1619, не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки у ньому не зазначено строк, за який проводиться стягнення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

- Кредитний договір входить до переліку документів, за якими може здійснюватися стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а окремого застереження про це в тексті договору положеннями законодавства не вимагається;

- сам по собі факт відсутності у тексті спірного виконавчого напису строку, за який провадиться стягнення, не може бути самостійною підставою для визнання даного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 30.06.2016 Приватним нотаріусом на Кредитному договорі, зареєстрованим в реєстрі за № 1619, про стягнення заборгованості таким, що не підлягає виконанню.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незазначення у спірному виконавчому написі строку, за який провадиться стягнення 8 215 867,35 грн. заборгованості за кредитом та 5 908 298,42 грн. заборгованості за відсотками, не може свідчити про безспірність заборгованості Товариства, а відтак виконавчий напис нотаріуса, що оскаржується, вчинений з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядку) та статей 88, 89 Закону України "Про нотаріат".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, а рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2017 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- сам по собі факт відсутності у тексті спірного виконавчого напису строку, за який провадиться стягнення, не може бути самостійною підставою для визнання даного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки документи, які були надані Приватному нотаріусу разом із заявою, повністю підтверджують факт наявності заборгованості та строк, за який вона виникла;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що Товариством не надано жодного доказу на спростування відомостей, які надані Банком на підтвердження розміру заборгованості.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Приватного нотаріуса відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 885 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/15718/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 10.10.2011 Банком (кредитор) та Товариством (позичальник) було укладено Кредитний договір, за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 8 215 867,35 грн., а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Додатковими угодами від 10.10.2011 № 010/42-2/0498/1 та від 10.12.2013 № 010/42-2/0498/2 до Кредитного договору вносилися зміни, зокрема щодо строків повернення кредиту, а також розміру і порядку сплати процентів.

30.06.2016 Приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про стягнення з Товариства (боржник) на користь Банку несплаченої у строк заборгованості у розмірі 14 124 165,77 грн. за Кредитним договором з додатковими угодами до нього, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, а саме: грошових коштів у сумі 8 215 867,35 грн., що є заборгованістю за кредитом, та грошових коштів у сумі 5 908 298,42 грн., що є заборгованістю за відсотками.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.

На виконання умов Кредитного договору Банк перерахував Товариству кредит у розмірі 8 215 867,35 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 11.10.2011 № 48 та відповідною банківською випискою по рахунку.

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 10.12.2013 № 010/42-2/0498/2) кінцевим терміном погашення кредиту позичальником є 01.09.2016 (останній день строку користування кредитом).

Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 10.12.2013 № 010/42-2/0498/2) плата за користуванням кредитом розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 13% річних.

Пунктом 2.2 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 10.12.2013 № 010/42-2/0498/2) передбачено, що проценти за користування кредитом позичальник сплачує щомісяця на рахунок нарахованих доходів кредитора № 206863484 в Донецькій обласній дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 335076, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно при погашенні кредиту:

- в поточних календарних місяцях - з передостаннього робочого дня попереднього календарного місяця (включно) по день, що передує передостанньому робочому дню поточного місяця;

- в останній календарний місяць користування кредитом - з передостаннього робочого дня попереднього календарного місяця (включно) по день, що передує даті повного погашення кредиту.

Проценти за користування кредитом, нараховані та несплачені позичальником станом на 10.12.2013 у сумі 3556457,65 грн. (відстрочені проценти), позичальник сплачує у відповідності до Графіка (Додаток № 1 до Кредитного договору).

У Додатку № 1 до Кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплатити відстрочені проценти до 31.08.2016 у відповідності до наступного графіку:

ДатаСума погашення, грн.Залишок заборгованості, грн.до 31.05.201655 153,003 501 304,65до 30.06.20161 263 513,002 237 791,65до 31.07.20161 263 513,00974 278,65до 31.08.201697 4278,650,00Всього:3 556 457,650,00Відповідно до пункту 6.1 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 10.12.2013 № 010/42-2/0498/2) позичальник зобов'язаний здійснювати погашення позичкової заборгованості (заборгованість за кредитом) у відповідності до Графіка (Додаток № 2 до Кредитного договору).

У додатку №2 до Кредитного договору сторони погодили такий графік погашення позичкової заборгованості (заборгованість за кредитом):

ДатаСума погашення, грн.Залишок заборгованості, грн.до 31.05.20161 300 000,006 915 867,35до 30.06.20164 300 000,002 615 867,35до 31.07.20162 615 867,350,00Всього:8 215 867,350,00Судом першої інстанції встановлено, що позичальником взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором у частині своєчасної сплати коштів в рахунок погашення наданої суми кредиту, а також сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконувались.

Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 Кредитного договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором або у випадку дестабілізації ринку, а також у разі настання інших обставин, які, на думку кредитора, свідчать про те, що зобов'язання позичальника за договором не будуть виконані, кредитор має право на власний розсуд без необхідності укладення додаткових угод (договорів) вимагати дострокового повного/часткового виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

14.04.2016 Банком направлено Товариству вимогу № 140-0-0-00/8/1188, в якій Банк, зокрема, вимагав не пізніше 30 календарного дня направлення вимоги сплатити на його користь заборгованість у розмірі 14 392 056,61 грн. за Кредитним договором (станом на 13.04.2016), з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 8 215 867,35 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 5 908 298,42 грн. та пеня у розмірі 267 890,84 грн.

Однак вимога Банку залишена Товариством без відповіді та задоволення.

29.06.2016 Банк звернувся до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на Кредитному договорі про стягнення грошових коштів у сумі 14 124 165,77 грн.

Враховуючи викладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитний договір входить до переліку документів, за якими може здійснюватися стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, окремого застереження про це в тексті договору положеннями законодавства не вимагається, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

У той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт відсутності у тексті спірного виконавчого напису строку, за який провадиться стягнення, не може бути самостійною підставою для визнання даного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому визнав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до статей 11, 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

При цьому спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017). Водночас за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до частини третьої статті 15 ГПК України (у редакції,чинній до 15.12.2017) справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню розглядаються за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок вчинення виконавчого напису та його форма передбачені ЦК України, Законом України "Про нотаріат", Правилами ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31.12.2008 № 2368/5 та Главою 16 Порядку.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до пункту 3.2 глави 16 Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік документів).

Пунктом 2 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Судом апеляційної інстанцій зазначено, що відповідно до наданих Приватним нотаріусом суду першої інстанції копій матеріалів нотаріальної справи, зокрема у додатках до заяви Банку від 29.06.2016 №140/8/2010 про вчинення виконавчого напису, у пункті 4 вказано про подання засвідченої виписки з рахунку боржника із зазначенням сум заборгованості та строків її погашення з відміткою Банку про непогашення заборгованості. Однак матеріали нотаріальної справи не містять вказаної виписки, тобто свідчать про те, що вона Банком Приватному нотаріусу не подавалась.

При цьому нотаріальна справа містить копію довідки-розрахунку заборгованості позивача станом на 13.04.2016, подання якої не передбачено Переліком документів.

Отже, стягувачем не було подано Приватному нотаріусу усі передбачені Переліком документи.

Крім того, статтею 89 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса. Виконавчий напис вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів.

Як вбачається із заяви Банку про вчинення виконавчого напису, ним не зазначено строк, за який провадиться стягнення заборгованості, та не зазначено період, за який проводиться стягнення 5 908 298,42 грн. заборгованості за відсотками, що не свідчить про безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не зазначення у спірному виконавчому написі строку, за який провадиться стягнення 8 215 867,35 грн. заборгованості за кредитом та 5 908 298,42 грн. заборгованості за відсотками, не може свідчити про безспірність заборгованості Товариства, а, отже, виконавчий напис нотаріуса, що оскаржується, вчинений з порушенням Порядку та статей 88, 89 Закону України "Про нотаріат", а тому визнаний апеляційним судом таким, що не підлягає виконанню.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки, задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, посилаючись на те, що матеріали нотаріальної справи не містять виписки з рахунку боржника із зазначенням сум заборгованості та строків її погашення з відміткою Банку про непогашення заборгованості, на які посилався Банк у своїй заяві при зверненні до Приватного нотаріуса, залишив поза увагою, що у матеріалах даної справи (т. 2 а.с. 89-89 та 103-107; копія матеріалів нотаріальної справи, надана Приватним нотаріусом) містяться виписки з рахунку боржника із зазначенням сум заборгованості та строків її погашення з відміткою Банку про непогашення заборгованості. Тобто суд апеляційної інстанції не здійснив належної оцінки всіх доказів у справі, які підлягають дослідженню при вирішенні даного питання.

Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на те, що незазначення у спірному виконавчому написі строку, за який провадиться стягнення 8 215 867,35 грн. заборгованості за кредитом та 5 908 298,42 грн. заборгованості за відсотками, не може свідчити про безспірність заборгованості Товариства, не врахував того, що безспірністю заборгованості є відсутність оспорювання її розміру боржником. Проте, апеляційним судом не встановлювалось, чи заперечувало Товариство проти здійсненого Банком розрахунку заборгованості, а саме, чи надавався Товариством контррозрахунок, який містить інший розмір заборгованості, докази часткового чи повного погашення заборгованості або оспорювання її розміру в судовому порядку.

Посилання скаржника на те, що: сам по собі факт відсутності у тексті спірного виконавчого напису строку, за який провадиться стягнення, не може бути самостійною підставою для визнання даного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки документи, які були надані Приватному нотаріусу разом із заявою, повністю підтверджують факт наявності заборгованості та строк, за який вона виникла; суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що Товариством не надано жодного доказу на спростування відомостей, які надані Банком на підтвердження розміру заборгованості, - приймаються Касаційним господарським судом з огляду на наведені у даній постанові обставини.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

Зважаючи на викладене та те, що порушення норм права було допущено судом апеляційної інстанції, постанова у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 910/15718/16 скасувати.

Справу № 910/15718/16 передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий