Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №909/445/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/445/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кліщ Галини Степанівни,

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

(головуючий - Матущак О.І., судді - Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.)

від 20.09.2017,

за позовом фізичної особи - підприємця Кліщ Галини Степанівни,

до фізичної особи - підприємця Панчишина Віталія Ігоровича,

про стягнення 226 585,16 грн,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ФОП Кліщ Г.С. звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення із ФОП Панчишина В.І. заборгованості в розмірі 226 585,16 грн, з яких 179 526,00 грн борг за договором оренди нерухомого майна, 27 754,08 грн пені, 2 282,61 грн 3% річних, 17 022,47 грн відсотків за користування чужими коштами та про розірвання договору оренди нерухомого майна від 24.04.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ФОП Панчишиним В.І. умов договору оренди нерухомого майна від 24.04.2015 щодо своєчасної та повної оплати щомісячних орендних платежів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Панчишина В.І. на користь ФОП Кліщ Г.С. 179 526,00 грн боргу за договором оренди, 27 754,08 грн пені, 2 282,61 3% річних, 17022,47 грн відсотків за користування чужими коштами, 3 398,78 грн судового збору. Позовні вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна від 24.04.2015 залишено без розгляду.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків, що відповідачем не виконано в повному обсязі зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 24.04.2015 за період із 31.05.2016 по 05.04.2017.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2017 частково скасовано. Стягнуто з ФОП Панчишина В.І. на користь ФОП Кліщ Г.С. 112 943,67 грн основного боргу, 13 887,68 грн пені, 790,11 грн 3 % річних. В стягненні 66582,33 грн основного боргу, 17 022,47 грн відсотків за користування чужими коштами, 13 866, 40 грн пені та 3% річних у сумі 1 492, 50 грн відмовлено.

Відмовляючи у стягненні частини основного боргу апеляційний суд вказав на часткове погашення ФОП Панчишиним В.І. заборгованості із орендних платежів. Відповідно судом було здійснено перерахунок розміру пені та 3 % річних. Щодо стягнення 17 022,47 грн відсотків за користування чужими коштами апеляційний суд вказав про відсутність правових підстав для їх стягнення, оскільки договором оренди не встановлено розміру процентів за користування чужими коштами, а також стягнення таких сум у спірних правовідносинах законодавством не передбачено.

ФОП Кліщ Г.С. подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в у стягненні 17 022,47 грн відсотків за користування чужими коштами та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції, зокрема ст. ст. 536, 549, 625 ЦК України. На підставі зазначених норм ЦК України вважає, що законодавець чітко передбачив право на отримання процентів за користування коштами і їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 24.04.2015 між ФОП Кліщ Г.С. як орендодавцем та ФОП Панчишиним В.І. як орендарем укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, платне користування нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин загальною площею 139 кв.м., яка розміщена в будівлі, що розташована за адресою: Україна, Івано-Франківська область, Рогатинський район, м. Рогатин, вул. Галицька, під № 75. Нерухоме майно передано відповідачу на підставі акту приймання-передачі об'єкта оренди 24.04.2015.

Розмір орендної плати за місяць встановлено в розмірі 13 205,00 грн без ПДВ. Орендна плата сплачується орендарем (відповідачем) щомісячно до 10 числа поточного місяця (пункти 3.1. та 3.2. договору).

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць помножений на індекс інфляції при індексу споживчих цін вище 100%. При індексі споживчих цін нижче 100% орендна плата за наступний місяць залишається на рівні попереднього місяця (п. 3.3. договору).

У зв'язку з виникненням заборгованості за договором оренди позивач звернувся з позовом до суду.

Під час апеляційного провадження сторонами надано до суду підписаний ними акт звіряння розрахунків за період з 31.05.2016 по 05.04.2017 та банківські виписки, відповідно до яких відповідачем здійснені орендні платежі на суму 66582,33 грн (15 437,31 грн оплачено 21.06.2016, 15 499,06 грн - 29.06.2016, 5211,00 грн - 20.09.2016, 16 000,00 грн - 28.10.2016, 14 435,00 грн - 15.07.2016), які не були враховані при поданні позовної заяви та під час прийняття рішення судом першої інстанції. Вказане підтверджено позивачем в апеляційному суді.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 759, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Враховуючи наведені правові норми та встановлені апеляційним судом обставини правовідносин сторін, судом здійснено правильні висновки, що борг відповідача по орендній платі за період з 31.05.2016 по 05.04.2017 становить 112943,67 грн і вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені та 3 % річних необхідно зазначити таке.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами договору оренди нерухомого майна від 24.04.2015, зокрема, пунктом 10.2 визначено, що у випадку прострочення орендарем (відповідачем) сплати орендної плати орендодавцю (позивачу) в термін, передбачені п. 3.2 договору орендар (відповідач) сплачує пеню в розмірі 5% від належної до сплати суми за кожен день протермінування. Сплата пені не звільняє орендаря (відповідача) від проведення передбачених договором розрахунків.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення з відповідача пені та 3% річних. При цьому апеляційним судом були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку сум 3% річних та пені, зокрема з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо розміру пені.

Щодо аргументів касаційної скарги про неправомірну відмову у стягненні 17022,47 грн відсотків за користування чужими коштами Верховний суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи правові підстави їх стягнення, скаржник посилається на ст.ст. 536, 1214 ЦК України.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК Ураїни у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки договором оренди нерухомого майна від 24.04.2015 не встановлено розміру процентів за користування чужими коштами, а судом стягнуто 3% річних як встановлені законодавством наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то у задоволенні позовних вимог в цій частині апеляційний суд обґрунтовано відмовив.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає. Місцевий господарський суд прийняв рішення без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ФОП Кліщ Г.С. було звільнено від сплати судового збору при поданні касаційної скарги відповідно до вимог п. 9 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", то згідно з вимогами ст. 129 ГПК України судовий збір не стягується.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кліщ Галини Степанівни залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі за № 909/445/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

І. Ткач