Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.04.2019 року у справі №910/5085/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Баранець О. М., Стратієнко Л. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київенерго"

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019

(головуючий суддя Буравльов С. І., судді Мартюк А. І., Пашкіна С. А.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2018

(суддя Сташків Р. Б. )

у справі №910/5085/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Київської міської ради,

2. Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про стягнення заборгованості у розмірі 35 017 803,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви про заміну сторони правонаступником

1.1. У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 35 017 803,58 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу №1923/1617-КП-41 від 17.01.2017 в частині здійснення розрахунків.

1.3. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з клопотанням про залучення до участі у справі №910/5085/18 правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго").

1.4. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем на підставі рішення Київської міської ради від 20.06.2017, у зв'язку із припиненням угоди від 27.09.2001, повернуто майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що належить до енергетичного комплексу міста Києва. Вказане майно на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 закріплено на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".

Правовою підставою зазначеного клопотання позивач вказав, зокрема, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. Власником цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, який знаходився в користуванні ПАТ "Київенерго" та було закріплено за КП "Київтеплоенерго", є територіальна громада міста Києва, яка здійснює свої розпорядчі повноваження через Київську міську раду.

Підставою передачі такого комплексу в користування ПАТ "Київенерго" була угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.

Києва від 27.09.2001.

2.2. Відповідно до угоди від 17.09.2001, яка припинила свою дію, функції, які виконувало ПАТ "Київенерго ", надалі виконуватиме КП "Київтеплоенерго" (у частині майна, яке закріплено за КП "Київтеплоенерго").

2.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 було затверджено мирову угоду від 09.10.2018.

Згідно з п. 2 вказаної мирової угоди ПАТ "Київенерго" відступає, а КП "Київтеплоенерго" набуває права грошової вимоги, що станом на дату укладання цієї мирової угоди складає 2 389 598 643,08 грн, шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за теплову енергію, до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також юридичних, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з оплати додаткових до основних зобов'язань (неустойки (штрафів, пені), нарахувань (три відсотки річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати у зв'язку з примусовим стягненням боргу).

КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником ПАТ "Київенерго" лише в частині зобов'язань з оплати спожитого останнім природного газу, тобто в частині основного боргу, з дати затвердження мирової угоди, якою не було передбачено передання КП "Київтеплоенерго" боргу зі штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

3. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

3.1.17 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

3.2.30 січня 2019 року постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

3.2.1. За висновком судів попередніх інстанцій, в цьому випадку відсутні підстави для здійснення процесуального правонаступництва за борговими зобов'язаннями, оскільки положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), суперечить положенням ч. 4 ст. 13, частин 1, 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61 Конституції України та не підлягає застосуванню до даного спору. В такому разі, виключається можливість заміни боржника (ПАТ "Київенерго ") на КП "Київтеплоенерго" за зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким залучити до участі у справі правонаступника ПАТ "Київенерго" - КП "Київтеплоенерго".

4.2. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги відповідач зазначає таке.

4.2.1. Господарські суди безпідставно не застосували до правовідносин сторін положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", якою встановлено особливий вид правонаступництва. Факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником.

4.2.2. Суди не врахували, що КП "Київтеплоенерго" є суб'єктом господарювання у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, до якого можуть бути застосовані положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

4.2.3. Помилковими, на думку скаржника, є висновки судів попередніх інстанцій про дискримінаційний характер норми, закріпленої у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки не враховано ні висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях "Пічкур проти України" від 07.11.2013 та "Вілліс проти Сполученого Королівства" щодо визначення терміну "дискримінація", ні відсутність обставин, які б свідчили про дискримінацію Комунального підприємства "Київтеплоенерго" зазначеною нормою.

4.2.4. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не є заходами відповідальності, визначеної законом чи договором, а способами захисту порушеного майнового права позивача. Відтак в цій частині (вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат) правовідносини між учасниками судового процесу не підпадають під дію ст. 61 Конституції України, яка стосується виключно відповідальності.

4.2.5. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, що мають значення для справи, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 про затвердження мирової угоди, не зважаючи на те, що ухвала набрала законної сили.

Отже, в порушення ст.ст. 86, 236 ГПК України господарські суди не надали оцінку зібраним у справі письмовим доказам в цілому та не всебічно з'ясували обставин, на які посилалися сторони.

4.3. У відзиві на касаційну скарга Київська міська рада заперечує проти доводів та вимог, наведених у ній, та просить залишити її без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.

4.3.1. Посилання скаржника на те, що під правонаступництвом згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" розуміється перехід усієї сукупності прав та обов'язків у конкретному зобов'язанні від однієї особи до іншої (правонаступника) у зв'язку із вибуттям однієї із сторін зі складу матеріального правовідношення є припущенням, що не ґрунтується на нормах законодавства.

4.3.2. Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення штрафних санкцій: пені та додаткових нарахувань - трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань з правопорушника - учасника господарських відносин (АК "Київенерго") у зв'язку із порушенням ним господарських зобов'язань, передбачених укладеним господарським договором купівлі-продажу природного газу з ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Основний борг відсутній. Відповідальність за порушення у сфері господарювання є індивідуальною. Закон чітко визначає, що відповідальність може нести виключно та особа, яка порушила встановлений правовий порядок - порушник. Закон не передбачає покладення юридичної відповідальності порушника на іншу особу, яка не є учасником господарських відносин, не брала на себе обов'язків і відповідно не є порушником.

4.3.3. КП "Київтеплоенерго" не є учасником господарських відносин, що виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку із укладенням між ними договору купівлі-продажу природного газу, не приймало на себе і не має жодних обов'язків перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу природного газу, що є предметом спору, не вчиняло жодного господарського правопорушення, оскільки не є учасником господарських відносин, а отже жодним чином на нього не може бути покладена юридична відповідальність.

Таким чином, процесуальне правонаступництво КП "Київтеплоенерго" в частині штрафних санкцій та додаткових нарахувань згідно з ст. 52 ГПК України є протиправним.

4.3.4. Застосування судом норми ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" та ст. 52 ГПК України призведе до зобов'язання КП "Київтеплоенерго" та територіальної громади м. Києва прийняти та нести безумовно непропорційний, надмірний та непомірний тягар, що матиме прояв у необхідності збільшити видаткову частину міського бюджету столиці, не маючи на те встановлених та гарантованих державою способів поповнення дохідної частини міського бюджету та обов'язку сплатити борги приватної юридичної особи. При цьому слід враховувати, що КП "Київтеплоенерго" не вчинило жодної дії, що свідчила б про порушення ним норм діючого законодавства, оскільки воно не є стороною у договорах, укладених між позивачем та відповідачем. Така позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

4.3.5. Третя особа-2 у відзиві також наголошує на тому, що мирова угода, затверджена судом у справі №910/7807/18, не містить жодного положення, за яким КП "Київтеплоенерго" приймало б на себе всі права та обов'язки АТ "Київенерго" за укладеними договорами з позивачем. Навпаки, сторони визначили, що порядок погашення зобов'язання з оплати за спожиті енергоносії визначається окремим договором (п. 1.7 мирової угоди), а мирова угода не є новацією в укладених договорах купівлі-продажу природного газу, укладеними між позивачем та відповідачем, а отже, залишаються чинними та обов'язковими для сторін цих договорів.

4.3.6. Відповідач мав та має всі можливості стягувати заборгованість за надані послуги зі споживачів та, відповідно, проводити розрахунки з позивачем.

Водночас, законодавство України та умови укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу природного газу не ставлять у залежність один від одного питання наявності у АТ "Київенерго" майна для виробництва теплової енергії від своєчасності та повноти розрахунків споживачів за надані їм відповідачем послуги та, відповідно, виконання ним договірних зобов'язань перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).

5.1.3. Відповідно до ч. 3 ст. 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується питання наявності правових підстав для здійснення заміни відповідача у справі АТ "Київенерго" на КП "Київтеплоенерго".

5.2.2. За приписами ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене ст. 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого.

5.2.3. Правовою підставою для здійснення правонаступництва позивач вказав ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Частина 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Як встановлено судами, цілісний майновий комплекс був повернутий власнику (територіальній громаді м. Києва, яку представляє Київська міська рада) попереднім користувачем (Публічним акціонерним товариством "Київенерго") у зв'язку з припиненням дії угоди, на підставі якої попередній користувач володів та користувався комплексом. В подальшому комплекс був переданий власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - Комунальному підприємству "Київтеплоенерго". Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до ст. 42 ГК України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.

Тоді як держава відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частин 1,4 ст. 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Правова сутність статей 13, та 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на викладене Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що поширення положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до цих правовідносин суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Наведеним спростовуються твердження скаржників касаційних скарг про те, що норма, закріплена в ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", не має дискримінаційного характеру для Комунального підприємства "Київтеплоенерго".

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

У цій справі колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Таким чином, Суд відхиляє доводи скаржника про помилковість тлумачення апеляційним господарським судом приписів ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки щодо застосування ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", викладені у постановах Касаційного господарського суду від 27.06.2018 у справі №23/5009/3283/11 та від 06.09.2018 у справі №35/344-07, оскільки обставини та суб'єктний склад зазначених справ зі справою, що розглядається, є різними, що виключає можливість їх застосування судом касаційної інстанції у цій ситуації.

5.2.4. Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до ст. 52 ГПК України, зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Господарські суди встановили, що ухвалою Господарського суду міста Києва від
10.10.2018 у справі №910/7807/18 було затверджено мирову угоду від 09.10.2018.

При цьому, суди зауважили, що КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником ПАТ "Київенерго" лише в частині зобов'язань з оплати спожитого останнім природного газу, тобто в частині основного боргу, з дати затвердження мирової угоди, якою не було передбачено передання КП "Київтеплоенерго" боргу зі штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, за змістом положень цивільного законодавства похідні зобов'язання (інфляційні, 3% річних, пені, штрафи) автоматично слідують за основним зобов'язанням, а тому їх правонаступництво КП "Київтеплоенерго", з огляду на правову природу їх виникнення, - неправомірну поведінку ПАТ "Київенерго" щодо належного виконання договірного зобов'язання, суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.

5.2.5. Предметом спору є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі № 910/5085/18 закрито провадження в частині стягнення 74 874,10 грн основного боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки обов'язок щодо сплати основної суми боргу в частині 74 874,10 грн прийняло на себе КП "Київтеплоенерго" за мировою угодою та актом прийому-передачі боргових зобов'язань.

Натомість, залишається невирішеним питання щодо додаткових нарахувань у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Пеня є одним із видів цивільної відповідальності, яку учасник господарських відносин несе у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Інфляційні нарахування та три відсотки річних є видом цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).

У випадку повернення цілісного майнового комплексу для вироблення теплової енергії з користування ПАТ "Київенерго" власнику, яким у цьому випадку є орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) в особі створеного нею комунального підприємства, якому передано таке майно, такий власник позбавлений права відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що свідчить про відсутність волевиявлення власника чи нового користувача комплексу на прийняття боргів попереднього власника.

При цьому, відповідач - ПАТ "Київенерго", звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку ст. 52 ГПК України, не надав ні доказів в підтвердження того, що КП "Київтеплоенерго" фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

5.2.6. Отже, підсумовуючи зазначене вище, Верховний Суд вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що ухвалені з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, а тому підстави для їх скасування відсутні. Натомість, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування рішень судів, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані ухвала господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам закону, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про його заміну правонаступником є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального прав.

Посилання скаржника на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, що оскаржуються, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування зазначених судових актів відсутні.

6.2. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали та постанови судів попередніх інстанцій - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №910/5085/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко