Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2153/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства "Одесміськелектротранс"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 (головуючий суддя - Туренко В.Б., судді: Мишкіна М.А., Таран С.В.)

та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.10.2017 (суддя Рога Н.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашрам"

до Комунального підприємства "Одесміськелектротранс"\

про стягнення 415 129,95 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ашрам" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" (далі - відповідач) 415129,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані користуванням відповідачем майном позивача без належних на те правових підстав та положеннями статті 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідач звернувся в суд з зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати недійсним свідоцтво про право власності. Окрім того, звертаючись з зустрічною позовною заявою, Комунальне підприємство "Одесміськелектротранс" просило суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.10.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017, у задоволенні заяви відповідача про відстрочку сплати судового збору відмовлено, зустрічну позовну заяву повернуто без розгляду на підставі пункту 4 статті 63 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові акти скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви відповідача. Скарга мотивована порушенням статей 22, 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, оскільки на думку відповідача судами не оцінено підстав заявлення зустрічного позову та те, що відповідач не відмовлявся від сплати судового збору, а лише просив суд відстрочити його сплату, у зв'язку з чим вважає, що суд не відстрочивши сплату судового збору позбавив його права на доступ до правосуддя.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відмовляючи оскарженою ухвалою у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору та повертаючи зустрічну позовну заяву суд першої інстанції, який підтримав і апеляційний господарський суд, виходили із відсутності правових підстав для його задоволення.

Підстави для скасування ухвали судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 97 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, встановлено, що до апеляційної скарги зокрема додаються докази сплати судового збору.

Пунктом 3 частини першої статті 97 наведеного Кодексу встановлено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За змістом положень статті 8 цього Закону питання про відстрочення судом сплати судового збору з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з відповідного бюджету не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Із доводів, наведених у касаційній скарзі, із оскаржених судових актів та із змісту поданого клопотання про відстрочення сплати судового збору не вбачається, що це клопотання містило доводи і до нього було подано докази на підтвердження того, що майновий стан заявника перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі.

За таких обставин висновок судів про те, що відповідач не навівши доводів і не подавши відповідних доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав сплаті ним судового збору у встановлених порядку і розмірі, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, є законним та обґрунтованим.

Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

Отже суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про відстрочення судового збору і повернення зустрічної позовної заяви.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваних ухвали і постанови у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що він не відмовлявся від сплати судового збору, а лише просив суд його відстрочити, у зв'язку з чим суд не відстрочивши сплату судового збору позбавив його права на доступ до правосуддя, є безпідставними та висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі", no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, а положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених ухвали та постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі Господарського суду Одеської області №916/2153/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов