Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №910/20938/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/20938/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Тарановецького П. Я.,

відповідача - Шишки Ю. М.,

третьої особи - не з'явися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 (колегія суддів: Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю., Дідиченко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 (суддя Босий В. П. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсплав",

про розірвання договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" (далі - ТОВ "Фініті-Компані") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "Комерційний банк "Приватбанк") про розірвання з
23.11.2016 Договору поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016 (далі - Договір) укладеного між ТОВ "Фініті-Компані" і АТ "Комерційний банк "Приватбанк".

1.2. Позовні вимоги з посиланням на статтю 612 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що ТОВ "Фініті-Компані" як поручителем виконано зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсплав" (боржник) (далі - ТОВ "Інтерсплав ") за кредитними договорами. Проте АТ "Комерційний банк "Приватбанк" всупереч умовам установлених пунктами 8,10 Договору, не передало ТОВ "Фініті-Компані" належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, та засобів забезпечення вказаних обов'язків. ТОВ "Фініті-Компані" зазначає, що не отримавши необхідні документи для стягнення грошових боргів з підприємств-боржників за договорами поруки, не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємств-боржників, втратило також можливість подальшого виконання договорів поруки, а також зазнало значних збитків.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 910/20938/17, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Фініті-Компані" до АТ "Приватбанк" про розірвання Договору.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що непередання відповідачем вказаних копій кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавлений можливості вимагати від третіх осіб повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки.

Також господарські суди попередніх інстанцій зазначали, що позивачем не доведено того, що ним було повністю виконано зобов'язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання. Тому суди дійшли висновку, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 і рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/20938/17, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ТОВ "Фініті-Компані" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/20938/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Фініті-Компані" зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частини 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України. При цьому, на думку скаржника, судами не враховано, що умовами Договору, які є обов'язкові для сторін в силу статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, жодних додаткових умов (надсилання вимоги, повідомлення, претензії, звернення із позовами, тощо) для виконання взятого на себе обов'язку, не передбачено.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Комерційний банк "Приватбанк" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін. Зокрема, АТ "Комерційний банк "Приватбанк" зазначає, що правовий аналіз частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені цією нормою, настають лише у разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 11.11.2016 між ТОВ "Фініті-Компані" (поручитель) та АТ "Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено Договір поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016.

4.2. Пунктом 1 Договору визначено, що предметом цього Договору є надання поруки ТОВ "Фініті-Компані" перед АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за виконання ТОВ "Інтерсплав" (боржник) своїх зобов'язань за:

- Кредитним договором від 17.05.2011 № 4И11316И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;

- Кредитним договором від 19.02.2012 № 4И12047И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2;

- Кредитним договором від 24.04.2012 № 4И12125И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3;

- Кредитним договором від 16.04.2013 № 4И13243И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 4;

- Кредитним договором від 19.02.2014 № 4И14163И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 5;

- Кредитним договором від 17.02.2015 №4И15028И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 6.

4.3. Пунктами 2 та 3 Договору сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

4.4. Відповідно до пунктів 4,5 та 6 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього Договору.

4.5. Також господарські суди попередніх інстанцій установили, що пунктом 8 Договору передбачено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором (ами) застави (іпотеки), укладеними з метою забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

4.6. Відповідно до пункту 10 Договору, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

4.7. Пунктом 11 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за Договором.

4.8. Невиконання АТ "Комерційний банк "Приватбанк" свого зобов'язання за Договором щодо передачі належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами є підставою позову у цій справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про розірвання з 23.11.2016 Договору поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016 укладеного між ТОВ "Фініті-Компані" і АТ "Комерційний банк "Приватбанк".

5.3. Згідно із частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України.

5.4. Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

5.5. Відповідно до частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

5.6. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України установлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.7. За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

5.8. Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

5.9. За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Зазначене узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також умовами пункту 8 Договору.

5.10. Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

5.11. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

5.12. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

5.13. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

5.14. За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5.15. Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.16. Господарськими судами установлено, що сторони у спірному Договорі передбачили, що дострокове розірвання цього Договору здійснюється за їх письмовою згодою (п. 14 Договору).

При цьому суди установили, що належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору матеріали справи не містять.

5.17. Згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

5.18. Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, врахувавши положення законодавства та умов договору, які регулюють порядок розірвання договору, не установили обставин, які передбачали б можливість розірвання Договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили би про істотність порушення відповідачем умов договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

При цьому, суди попередніх інстанцій установили, що позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивач також не обґрунтував.

5.19. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено повного виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ними, оскільки, як установили суди, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання.

5.20. Таким чином, установивши, що позивач належними доказами не довів порушення відповідачем істотних умов Договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору поруки.

5.21. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій у вказаній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 910/20938/17.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/20938/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв