Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.02.2018 року у справі №917/735/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/735/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача (скаржника) - Талащенко В.Є.

відповідача - Максименко В.О.

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 27.02.2018

у складі колегії суддів: Пуль О.А. (головуючого), Крестьянінова О.О., Шевель О.В.

та на рішення Господарського суду Полтавської області

від 12.12.2017

у складі судді: Тимощенко О.М.

у справі № 917/735/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"

до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

про визнання недійсним пункту 12 кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

1. У травні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про визнання пункту 12 кредитного договору від 24.11.2011 №159 CL у редакції договору про внесення змін та доповнень від 25.12.2014 №7, укладеного між ТОВ "Гадячсир" та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк", недійсним у частині, яка передбачає, що: "Спори у рамках договору підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України у порядку, передбаченому арбітражним застереженням.

2. Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ "Гадячсир" звернулося з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просило відкрити апеляційне провадження; скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 та ухвалити нове рішення, яким визнати недійним спірний пункт зазначеного кредитного договору.

5. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 апеляційну скаргу ТОВ "Гадячсир" залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 залишено без змін.

6. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено наступне.

6.1 24.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (позивач) укладений кредитний договір №159 СL, у відповідності до умов якого сторони узгодили, зокрема, що банк надає позичальнику кредит у розмірі 10000000,00 доларів США, позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути його банку у повному обсязі у порядку та у строки, обумовлені цим договором (пункт 2.1 кредитного договору).

6.2 Строк повернення кредиту у повному розмірі настає 02.12.2013 (пункт 6.1. кредитного договору).

6.3 Усі спори і суперечки між сторонами передаються на розгляд компетентного українського суду (пункт 14.2 кредитного договору).

6.4 У подальшому кредитний договір неодноразово змінювався шляхом укладення між сторонами додаткових договорів (угод), а саме: договором про внесення змін та доповнень №1 від 27.03.2012; договором про внесення змін та доповнень №2 від 07.11.2012; договором про внесення змін та доповнень №2/1 від 07.11.2012; договором про внесення змін та доповнень №3 від 10.07.2013; договором про внесення змін та доповнень №4 від 19.11.2013, яким змінено пункт 6.1 кредитного договору та визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному розмірі до 30.11.2016 (а.с.59, том 1); договором про внесення змін та доповнень №5 від 27.10.2014; договором про внесення змін та доповнень №6 від 28.11.2014, яким внесено зміни до пункту 6.2 кредитного договору та передбачено, що: "Незважаючи на положення пункту 6.1 цього договору, з "01" листопада по "31" грудня кожного року банк має право в односторонньому порядку вимагати припинення цього договору, письмово або в інший спосіб повідомивши про це позичальника, при цьому обов'язки банку з надання кредиту за цим договором будуть припинені, а цей договір між сторонами буде вважатися зміненим як зазначено у цьому пункті. Позичальник зобов'язаний повернути отриманий кредит у повному обсязі разом із нарахованою платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з цим Договором, у строк протягом 15 робочих днів з дня отримання повідомлення банку. При достроковому виконанні позичальником всіх зобов'язань перед банком за цим договором у повному обсязі (за основною сумою кредиту, розрахованими процентами, штрафними санкціями (якщо такі мали місце) та іншими платежами на користь банку, передбаченими цим договором) цей договір вважається припиненим" (а.с.64, том 1).

6.5 25.12.2014 сторони укладали спірний договір про внесення змін та доповнень №7 до кредитного договору №159 СL від 24.11.2011, в якому виклали цей договір у новій редакції, зокрема, і пункт 12 кредитного договору, що є предметом оскарження (а.с.65-97, том 1).

6.6 З матеріалів справи також убачається, що 05.04.2013 між ПАТ "УкрСиббанк", ПАТ КБ "Правекс-Банк", ПАТ "Креді Агріколь Банк" та ПАТ "Укрсоцбанк" (із подальшими змінами від 19.11.2013, 27.10.2014, 28.11.2014) був укладений договір про участь у спільному фінансуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" у загальній сумі 32278291 долар США 99 центів строком до 30.11.2013 (а.с. 98-109, том 1).

6.7 У серпні 2016 відповідач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражу про стягнення з позивача заборгованості та неустойки за кредитним договором від 24.11.2011 №159CL, рішенням від 17.01.2017 задоволено вимоги частково, стягнуто на користь відповідача заборгованість у сумі 12 858 465 доларів США 01 цент, 229893616,23 гривень, 63 623 долари США 32 центи на відшкодування витрат із сплати арбітражного збору (а.с.166-215, том 1).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

7. 23.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою № 82 від 23.03.2018 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/735/17, підтвердженням чого є відбиток штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/735/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.04.2018.

9. 26.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулось через Харківський апеляційний господарський суд до Верховного Суду із касаційною скаргою № 82 від 23.03.2018 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/735/17, підтвердженням чого є відбиток штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

10. 12.04.2018, на підставі підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, чинного з 15.12.2017, справа № 917/735/17 Господарського суду Полтавської області разом з вказаною касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/735/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 23.04.2018.

12. Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2018 відкрито касаційні провадження у справі № 917/735/17 за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" № 82 від 23.03.2018 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017; розгляд скарг призначено на 18.07.2018 об 11:15 год.

13. Представником скаржника, у відповідь на запитання головуючого щодо ідентичності скарг, в судовому засіданні 18.07.2018 зазначив про те, що касаційні скарги є ідентичними та по своїй суті однією скаргою, яка помилково вдруге була надіслана до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

14. Не погодившись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції

ТОВ "Гадячсир" подано аналогічні за змістом касаційні скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017, в яких скаржник просить скасувати оскаржувані рішення як незаконні та необґрунтовані та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Касаційні скарги мотивовано тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

16. Представник скаржника в судовому засіданні 18.07.2018 підтримав касаційні скарги з підстав викладених в них.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

17. 12.06.2018 ПАТ "Креді Агріколь Банк" подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив оскаржувані рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

18. Представник відповідача в судовому засіданні 18.07.2018 проти касаційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві на позов.

Позиція Верховного Суду

19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

22. Підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

23. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24. Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

25. Відповідно до статті 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

26. Положеннями статті 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

27. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

28. Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

29. Частиною 7 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

30. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (стаття 207 Господарського кодексу України) .

31. Однією з підстав недійсності правочину згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, при цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

32. Частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинено під впливом тяжкої для неї обставини і вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

33. За умови належного виконання зобов'язань сторонами за кредитним договором, розмір судового або арбітражного збору, передбачений чинним законодавством, не може впливати на фінансовий стан сторін.

34. Спірний пункт 12 кредитного договору є арбітражною угодою у формі застереження (далі - "арбітражне застереження") у розумінні статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

35. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також: спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

36. Статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між; ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні.

Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

37. Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною у письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами.

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як вбачається з наданої позивачем копії протоколу розбіжностей щодо умов, зокрема, пункту 12 кредитного договору (а. с.145-149, том 1), останній не відповідає вимогам статті 181 Господарського кодексу України, оскільки не підписаний сторонами, при цьому позивачем не надано доказів на підтвердження направлення цього протоколу відповідачу, а тому позивачем не дотримано вимог пункту 4 статті 181 Господарського кодексу України.

39. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що додатковий договір №7 до кредитного договору підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками сторін у редакції, яка містить арбітражне застереження (пункт 12), без зазначення у договорі про застереження щодо існування розбіжностей (протоколу розбіжностей) при узгодженні пункту 12 договору.

40. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що пункт 12 договору укладений сторонами 25.12.2014, а з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся у серпні 2016, тобто майже два роки потому (а.с.166-174, том 1); як свідчать матеріали справи, при укладені між сторонами кредитного договору сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, останній підписаний представниками сторін та їх скріплений їх печатками. Отже, між сторонами відбулось вчинення правочину - укладання кредитного договору.

40.1 Судами попередніх інстанцій встановлено, що із матеріалів справи також вбачається, що 27.10.2014 між позивачем та відповідачем був укладений інший договір №313CL (із змінами та доповненнями від 30.01.2015) про надання банківських послуг на умовах овердрафту, пунктом 12 якого передбачено аналогічне за змістом спірного пункту арбітражне застереження, проти якого позивач не заперечував (а.с.171-188, том 2).

41. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що уклавши кредитний договір з урахуванням змін до нього, сторони фактично погодилися з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, діяли з власної волі та свідомості своїх дій (пункт 13 "Вільне волевиявлення". Укладення договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна з сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа договору, права та обов'язки сторін, інші умови договору), та умови договору є взаємовигідними для кожної із сторін).

42. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що у всіх вищезазначених пунктах кредитного договору, у тому числі і пункті 12, сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо прийняття на себе певних обов'язків, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

43. Доводи скаржника колегією суддів не розглядаються, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов'язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Верховним Судом.

44. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

45. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

46. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

47. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

48. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

49. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

50. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

51. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

52. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційних скарг покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" № 82 від 23.03.2018 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/735/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2017 у справі № 917/735/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко