Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/808/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Подобєд І.М., Кузнецова І.Л.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2017 (суддя Мельниченко І.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД"

до Дніпровської міської ради

про визнання незаконними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило визнати незаконними дії та рішення 15 чергової сесії Дніпропетровської міської ради (далі-відповідач), яке оформлено протоколом від 20.10.2016 в частині відмови в надані дозволу позивачу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1,4360 га, кадастровий номер 1210100000:06:015:0179, яка розташована за адресою: проспект Ілліча, в районі будинку № 21 (далі-земельна ділянка), для проектування та будівництва багатофункціонального торговельно-офісного комплексу та зобов'язати відповідача на найближчому пленарному засіданні (сесії) повторно розглянути питання і прийняти рішення, яким надати дозвіл позивачу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з урахуванням переважного права позивача на отримання земельної ділянки в користування та без проведення аукціону.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав вимоги законодавства для отримання відповідного дозволу, але відповідач своїми діями та спірним рішенням порушив права та законі інтереси позивача на отримання в користування земельної ділянки, у зв'язку з чим вони підлягають відновленню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суди не звернули уваги на те, що відповідач не виконав постанову Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.06.2015 в частині прийняття відповідного рішення з порушеного позивачем перед відповідачем питання. При цьому позивач вказує на те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 123 Земельного кодексу України, у редакції станом на вересень 2013 року, оскільки даною нормою закону був передбачений новий порядок оформлення документів на землю, а саме обов'язкове отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який надає відповідач.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що суди у відповідності до норм матеріального та процесуального права прийняли судові рішення, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.04.2007 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар), на підставі рішення відповідача від 07.02.2007 № 117/10, був укладений договір оренди землі, згідно умов якого позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, строком до 19.04.2010.

Згідно пунктів 3.2, 3.3 договору оренди, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Також встановлено, що листом від 04.02.2010 № ПС4/10 позивач повідомив відповідача про намір продовжити дію договору та звернувся з відповідним клопотанням про надання згоди на підготовку та розроблення землевпорядної документації. Проте, воно не було вирішено відповідачем, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, який прийняв постанову від 16.06.2015, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016, та визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання та неприйняття рішення з питання надання дозволу позивачу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та зобов'язав відповідача на найближчому пленарному засіданні (сесії) розглянути питання стосовно надання вказаного дозволу позивачу.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 20.10.2016 була проведена чергова сесія на розгляд якої винесено проект рішення щодо надання вище вказаного дозволу позивачу на земельну ділянку, але воно не було підтримано, про що зазначено в протоколі відповідача. Про результати розгляду даного питання, відповідач повідомив позивача листом від 14.11.2016 № 7/7-689.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень, зокрема, міської ради.

За частиною 1 статті 124 Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, звернувшись із позовними вимогами повторно розглянути питання і прийняти рішення, яким надати дозвіл позивачу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з урахуванням переважного права позивача на отримання земельної ділянки в користування та без проведення аукціону, позивач не врахував право ради самостійно вирішувати питання щодо надання в користування земельної ділянки, оскільки відповідно до статті 123 вищезазначеного Кодексу до компетенції судів віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення сесії.

Як встановлено судами обох інстанцій позивач у спірних правовідносинах претендував не на отримання земельної ділянки вперше, а на поновлення вже укладеного договору оренди землі.

За вказаних обставин правильним є висновок судів про те, що згідно статті 33 частини 3 Закону України "Про оренду землі" у редакції із 01.01.2010, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. Тобто при поновленні договору на той самий строк і на тих самих умовах надання дозволу на розробку технічної документації не вимагається.

При цьому наявність процедурних порушень під час прийняття відповідачем рішення до компетенції господарських судів не відноситься, а тому таким посиланням позивача на процедурні порушення, правову оцінку має надати відповідний суд адміністративної юрисдикції у разі відповідного звернення позивача.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 151І Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц.

В силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається, а сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а аргументи відзиву на касаційну скаргу знайшли своє підтвердження.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі №904/808/17 Господарського суду Дніпропетровської області, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов