Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.02.2021 року у справі №906/1222/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/1222/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича

на рішення Господарського суду Житомирської області від 05.08.2020 (суддя Вельмакіна Т. М. )

і постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 (головуючий суддя Миханюк М. В., судді Дужич С. П., Коломис В. В. )

у справі № 906/1222/19

за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта"

до фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича

про стягнення 155 007,79 грн

і за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича

до Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта"

про визнання недійсним договору оренди від 30.05.2018 № 448

(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Войдевич О. А., Ципаненко А. Ю., відповідач особисто та представник відповідача - Слівінський А.

О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" (позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича (відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомості № 448 від 30.05.2018 у розмірі 97 731,52 грн основного боргу, 44 253,98 грн пені, 3
765,49 грн 3% річних та 9 256,80 інфляційних.

2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказав, що відповідач, в порушення умов договору оренди нерухомості № 448 від 30.05.2018, не сплачує орендну плату, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 97

731,52 грн за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року.

3.18.02.2020 від відповідача надійшов зустрічний позов до Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" з вимогою, зокрема, визнати недійсним договір оренди № 448 від
30.05.2018 року, укладений між ФОП Севастьяновим Єгором Геннадійовичем та АТ "Укрпошта".

4. Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, ФОП Севастьянов Є. Г. вказує, що Договір оренди №448 від 30.05.2018 є недійсним з огляду на невідповідність істотних умов договору законодавству України, а саме Типовому Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1774 від 23.08.2000; встановлена в Договорі орендна плата не відповідає статті 19 ЗК "Про оренду державного та комунального майна" та Постанові КМУ Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу від
04.10.1995 № 786; не дотримано Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого Постановою від 31.08.2011 № 906 в редакції від
25.11.2017; площа частини орендованого приміщення за Договором № 448 становить 100,3 кв. м, а загальна площа приміщення складає 280,2 кв. м, тому позивач є неналежним орендодавцем, оскільки загальна площа орендованого майна перевищує 200 кв. м, тому належним орендодавцем буде Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях.

5. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 зустрічний позов фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича до Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" прийнято до спільного розгляду з первісним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.08.2020 по справі № 906/1222/19 позов Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича 97 731,52 грн основного боргу; 44 253,98 грн пені; 3 765,49 грн 3% річних; 9 256,80 грн інфляційних. У задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича відмовлено.

7. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 97 731,52 грн. Також суд дійшов висновку щодо обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

8. Також суд першої інстанції відхилив доводи відповідача та надані ним докази про отримання орендованого майна в оренду 10.09.2018, а не 30.05.2018, як про це зазначає позивач, з огляду на те, що наявні у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що надані позивачем докази є більш вірогідними, аніж докази, надані відповідачем.

9. Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом не довів наявності підстав для визнання договору недійсним.

10. При цьому суд зазначив, що подання зустрічного позову про визнання недійсним Договору оренди № 448 від 30.05.2018 спрямовано на порушенням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), оскільки ФОП Севастьянов Є. Г. з власної ініціативи взяв участь у торгах, під час проведення яких самостійно піднімав ціну, внаслідок чого став переможцем останніх. Крім того, суд бере до уваги, що ФОП Севастьянов Є. Г. уклав Договір з орендодавцем та користувався орендованим приміщенням впродовж тривалого терміну - з травня 2018 року, при цьому, несплачуючи орендної плати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
10.11.2020 у справі № 906/1222/19 рішення Господарського суду Житомирської області від 05.08.2020 скасовано частково в частині стягнення пені. Прийнято у цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача 7 153,50 грн пені. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 37 100,48 грн відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 97 731,52 грн.

13. При цьому, апеляційним господарським судом були відхилені доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем посилання та докази про отримання орендованого майна в оренду 10.09.2018, а не 30.05.2018, з огляду на те, що місцевим господарським судом була надана належна оцінка таким доказам.

14. Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд, за наслідками здійсненого перерахунку заявленої до стягнення суми, в межах обраного позивачем періоду, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині.

15. Стосовно вимог відповідача за зустрічним позовом, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки ФОП Севастьянов Є. Г. оскаржив рішенням суду першої інстанції лише в частині задоволення первісного позову, в силу вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції лише в частині, що оскаржується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 05.08.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі № 906/1222/19 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

17. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, при цьому обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було встановлено обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Позиція інших учасників справи

18. Позивач не надав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19.18.05.2018 відбулися електронні торги на платформі ProZorro, проведені ПАТ "Укрпошта" переможцем яких став відповідач за первісним позовом ФОП Севастьянов Єгор Геннадійович, цінова пропозиція якого була найвищою.

20. За результатом конкурсу, 30.05.2018 між Публічним акціонерним товариством "Укрпошта" (орендодавець, позивач) в особі директора філії Житомирської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" Нечипорука Олександра Сергійовича, який діє на підставі довіреності, з однієї сторони, та фізичною особою-підприємцем Севастьяновим Єгором Геннадійовичем (орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомості № 448, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування: нерухомість (далі - майно), частину вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, що розташовані в місті Житомирі по вулиці Гоголівській, 15, загальною площею 100,3 кв. м.

21. Передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акту приймання передачі майна, форма якого затверджена в додатку № 1 до цього договору. При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з дати підписання такого акту (пункт 2.1 договору).

22. Відповідно до пункту 3.1 договору за домовленістю сторін орендна плата за користування майном становить: 13 375,00 грн без ПДВ в місяць за загальну орендовану площу 100,3 кв. м. Додатково до орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20%.

23. За умовами пункту 3.2 договору, починаючи з "30" травня 2019 року, кожного року оренди, ставки плати користування майном, автоматично збільшуються на 10% (десять відсотків) від ставок, що діяли за попередній рік оренди. При цьому сторони погодилися, що така зміна ставок плати користування майном та розміру орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.

24. Так, згідно з пунктом 3.4 договору визначено, що оплата орендної плати за перший та останній місяць оренди здійснюється орендарем не пізніше 10 робочих днів після підписання акту приймання-передачі майна в оренду.

25. Згідно з пунктом 3.5 договору визначено, що щомісячно не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, орендодавець надає орендарю рахунок- акт, який є одночасно актом наданих послуг і підтверджує обсяг та вартість послуг оренди за звітний місяць. Підставою для оплати є даний договір. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.

26. Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківській рахунок орендодавця до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.

27. Крім того, у пункті 8.2 договору сторони визначили, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.

28. За умовами пункту 11.1 договору, останній набирає чинності після підписання його сторонами і діє до 30.04.2021 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

29. Як встановлено судами, договір підписаний представниками сторін та скріплений печаткою орендодавця, факт приймання-передачі майна в оренду підтверджується підписаним сторонами 30.05.2018 актом приймання-передачі майна.

30. Як зазначили суди, позивач стверджує, що в порушення умов договору, орендар не сплачує орендну плату, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 97 731,52 грн (за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року).

31.19.06.2019 сторонами підписано договір № 687 про реструктуризацію заборгованості за оренду нерухомості, згідно якого сторони погодили, що підприємство надає платнику розстрочку в погашенні заборгованості по орендній платі що утворилась станом на 19.06.2019 згідно з договором оренди № 448 від
30.05.2018 в сумі 97 731,52 грн, а платник погашає зазначений борг протягом 6 (шести) місяців в рівних частинах по 16 288,59 грн щомісяця. Перша проплата боргу - 1 липня 2019 року, кінцевий термін сплати всієї суми заборгованості 19 грудня 2019 року.

32. Згідно з пунктом 2.1 договору № 687, платник зобов'язався щомісяця, не пізніше 19 числа кожного місяця (без врахування вихідних та святкових днів) забезпечити внесення на рахунок підприємства 16 288,59 грн до повного погашення боргу.

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що умови вказаного договору відповідач також не виконував. Вказане стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

34. Разом з тим, крім основної суми заборгованості у розмірі 97 731,52 грн позивач просив стягнути з відповідача 44 253,98 грн пені, 3 765,49 грн 3% річних та 9 256,80 інфляційних.

35. Так, суди дійшли висновку про те, що підписання вищевказаного договору № 687 додатково свідчить про те, що станом на 19.06.2019 відповідач за первісним позовом визнав суму боргу у розмірі 97731,52 грн. При цьому, на момент розгляду справи, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не подано доказів щодо погашення вказаної вище суми заборгованості, не спростовано її розмір.

36. Також суди зазначили, що відповідач стверджує, що орендоване майно йому було надано в користування 10.09.2018, а не 30.05.2018, на підтвердження чого ним до суду першої інстанції було надано копію акта приймання-передачі майна від
30.05.2018, у якому вказано дату приймання передачі майна в користування
10.09.2018.

37. При цьому, судами було критично оцінено вказаний документ як належний доказ.

Зокрема, суди зазначили, що до позовної заяви разом із договором оренди нерухомості № 448 від 30.05.2018 подано акт приймання-передачі майна від
30.05.2018, де вказана дата приймання-передачі 30.05.2018. Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем.

38. Крім того, як убачається із матеріалів справи 03.06.2020, відповідачем за первісним позовом до суду першої інстанції був поданий акт, у якому зазначена дата передачі майна в користування 10.09.2018. Будь-яких додаткових доказів, які б свідчили про домовленість між орендарем та орендодавцем з приводу зміни дати передачі майна в оренду сторонами не надано.

39. При цьому, представник орендодавця, як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції заперечувала щодо достовірності дати передачі майна в оренду, зазначеної в поданому відповідачем акті, та наголошував, що орендодавець такого акта не мав, а лише 03.06.2020 отримав від ФОП Севастьянова Є. Г., про що свідчить відмітка на клопотанні про долучення доказів. Також, судами взято до уваги той факт, що акт приймання - передачі складається безпосередньо під час передачі майна та містить інформацію про стан цього майна в момент отримання, тому не може бути підписаний завчасно (за 3 місяці) до моменту передачі цього майна.

40. Так, на переконання судів попередніх інстанцій, акт приймання передачі майна від 30.05.2018, доданий до позовної заяви разом із договором оренди нерухомості № 448 від 30.05.2018 є більш вірогідним доказом того, що орендоване майно передано орендарю саме з моменту складання акта приймання-передачі 30.05.2018, ніж поданий відповідачем примірник акта від 30.05.2018, у якому зазначено дату приймання-передачі майна 10.09.2018.

41. Оскільки акт приймання-передачі складено сторонами 30.05.2018, що також відповідає даті укладення договору оренди, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначили, що саме вказана дата є датою передачі орендованого майна в оренду ФОП Севастьянову Є. Г.

42. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що акт приймання-передачі від
10.10.2018, прийнято судом першої інстанції, зважаючи на приписи статті 207 ГПК України, оскільки подано його після закриття підготовчого провадження. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач за первісним позовом під час розгляду справи судом першої інстанції повідомляв про існування даного акта до його подачі, доказів його направлення орендодавцю до 01.07.2020 не надано, крім того 19.06.2019 ним укладено договір реструктуризації, що свідчить про неналежність акта приймання - передачі від
10.10.2018 як доказу.

43. Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не спростував існування заявленої позивачем суми заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період з липня 2018 року по жовтень 2019 рік в сумі 97 731,52грн.

44. Стосовно вимог позивача про стягнення пені в розмірі 44 253,98 грн за період з 16.08.2018 по 15.12.2019, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

45. Як убачається із поданого позивачем за первісним позовом розрахунку пені, то він був зроблений в межах шестимісячного строку визначеного частиною 6 статті 232 ГК України від дня, коли зобов'язання мало бути виконано по кожному місяцю окремо, проте, із нарахуванням пені на неправильно визначену суму заборгованості, оскільки така мала бути здійснена окремо по кожному нарахуванню орендної плати, оскільки вони мають різний строк оплати, а тому мають різний період початку прострочення сплати та закінчення шестимісячного строку.

46. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважив, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

47. Отже, суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені в межах визначених позивачем періодів, дійшов висновку, що обґрунтованим буде стягнення пені в сумі 7 153,50 грн, а у стягненні пені у розмірі 37 100,48 грн слід відмовити.

48. Разом з тим, стосовно вимог позивача за первісним позовом про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 256,80 грн та 3% річних в сумі 3 765,49 грн, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду у цій частині, що вказані розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

49. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

50. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у тому, що судами попередніх інстанцій було встановлено обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів посилаючись (пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України).

51. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

52. Пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

53. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, з огляду на те, що суди безпідставно відхилили надані відповідачем докази та ухвалили рішення виключно на підставі доказів та пояснень, які були надані позивачем.

54. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у частині 3 статті 2 ГПК України.

55. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

56. Відповідно до частин 3 -4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

57. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

58. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

59. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

60. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

61. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

62. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

63. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

64. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

65. Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

66. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

67. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

68. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt").

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

69. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

70. При цьому, колегія суддів зазначає, що наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від
29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17 та від
21.04.2021 у справі № 910/701/17.

71. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача за первісним позовом стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача за первісним позовом про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з'ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом. При цьому, місцевим господарським судом було також обґрунтовано підстави відхилення певних доказів, зокрема наданих відповідачем, з огляду на більшу вірогідність інших доказів, наданих позивачем.

72. Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

73. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційним судом надавалась оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Так само, як і надавалась оцінка висновкам місцевого господарського суду щодо більшої вірогідності наданих позивачем доказів (зокрема, пункти 36-42 цієї постанови саме в частині аргументів, про які йдеться у касаційній скарзі).

74. Таким чином, судами попередніх інстанцій, враховуючи положення статей 73, 74, 77, 79, 86 ГПК України, на підставі допустимих доказів встановлено обставини, які свідчать про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову.

75. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у відзиві на позов, зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про задоволення первісного позову, проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 ГПК України скаржником в касаційній скарзі не наведено (що і є /може бути підставою для скасування судових рішень на підставі зазначеної норми).

76. Доводи касаційної скарги не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

77. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо наявності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

78. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

79. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

80. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

82. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

83. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій, як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

84. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції (і рішення місцевого господарського суду у незміненій (нескасованій) частині з урахуванням зазначеного у пункті 15 цієї постанови) - без змін.

Розподіл судових витрат

85. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Севастьянова Єгора Геннадійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від
10.11.2020 у справі № 906/1222/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил