Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.02.2020 року у справі №908/3748/13
Постанова ВГСУ від 16.06.2016 року у справі №908/3748/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

cправа № 908/3748/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

Головного управління статистики у Запорізькій області: Кузьменко О. О.,

ТОВ "Дана": Харламов Д. І,

РВ ФДМУ по Запорізькій області: не з'явились,

ОГП: Савицька О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Головного управління статистики у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2020

у справі № 908/3748/13

за позовом Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління статистики у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області

про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання звільнити та повернути нежитлове приміщення,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана"

до Головного управління статистики у Запорізькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області

про стягнення компенсації за поліпшення орендованого майна в розмірі 4 873 793,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У 2013 році прокурор Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Головного управління статистики у Запорізькій області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дана" (далі - ТОВ "Дана") про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №20 від 01.01.1999, зобов'язання звільнити та повернути за актом прийому-передачі на користь Головного управління статистики у Запорізькій області належне державі нежитлове приміщення загальною вартістю 135
363,68 грн., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, а саме: нежитлове приміщення площею 144,0 м2 з прилеглою територією площею 272,5 м2, привівши їх у стан, у якому вони були передані ТОВ "Дана" згідно з актом прийому-передачі від 01.01.1999.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умовам укладеного між Головним управлінням статистики у Запорізькій області та ТОВ "Дана" договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.01.1999 відповідач систематично порушує вимоги щодо своєчасності та повноти розрахунку за орендну плату. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.05.2013 у справі №908/557/13-г з ТОВ "Дана" на користь Головного управління статистики у Запорізькій області стягнуто заборгованість з орендної плати за договором № 20 від 01.10.1999.

Рішення набрало законної сили та наказ на примусове виконання зазначеного рішення перебуває на виконанні в Жовтневому ВДВС Запорізького МУЮ, однак станом на час звернення з позовом у даній справі воно не виконано та заборгованість за договором продовжує збільшуватися.

В свою чергу ТОВ "Дана" звернулось до суду із зустрічним позовом про стягнення з Головного управління статистики в Запорізькій області на його користь компенсації за поліпшення орендованого майна в сумі 685 345,00 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що управлінням статистики було надано ТОВ "Дана" згоду на розширення магазину "Дана", в площі забудови будівлі управління, при умові погодження проекту реконструкції з обласним управлінням статистики та управлінням головного архітектора м. Запоріжжя. ТОВ "Дана" було розроблено проект реконструкції, складено кошторисну документацію, отримано всі необхідні погодження. Після закінчення виконання будівельних робіт на орендованій території площею 272,5 м2, внаслідок проведення реконструкції, з'явилась нова окрема будівля, якій присвоєно літ. А' та визначено її цільове призначення - "магазин". З метою врегулювання питання про належність на праві власності зазначеної нової будівлі, 01.03.2000 між ТОВ "Дана" та управлінням статистики підписано додаткову угоду №1 до договору оренди, якою, зокрема, доповнено договір пунктом 1.2.1 "усі зміни, перепланування, включаючи оснащення комунікаціями і додаткова будівля на площі 272,5 м2 необхідні для якісного функціонування обєкта торгівлі, проведені орендарем (ТОВ "Дана") на переданих йому площах є власністю орендаря (ТОВ "Дана")". Таким чином, управління статистики, в особі свого керівника, ще у 2000 році підтвердило, що будівництво здійснено саме ТОВ "Дана" та наявна додаткова будівля на площі 272,5 м2. Згідно з технічною документацією, складеною ОП "ЗМБТІ", магазин літ. А' по пр. Леніна, 75 в м. Запоріжжя не відноситься до самочинно збудованого об'єкта. Посилаючись на викладені обставини, керуючись ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з урахуванням уточнень до позовної заяви, ТОВ "Дана" просило стягнути 685 345,00 грн. компенсації за поліпшення орендованого майна.

Справа розглядалась судами неоднарозово.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 (колегія суддів у складі: Сушко Л. М. - головуючий, Ніколаєнко Р. А., Топчій О. А.) позовні вимоги за первісним позовом задоволені у повному обсязі: розірвано договір оренди нежитлового приміщення та зобов'язано ТОВ "Дана" повернути державне майно, передане за договором оренди нежитлового приміщення, загальною вартістю 135
363,68 грн., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, а саме: нежитлове приміщення площею 144,0 м2 з прилеглою територією площею 272,5 м2, привівши їх у стан, в якому вони були передані ТОВ "Дана" згідно з актом прийому-передачі від 01.01.1999. У задоволені зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 (колегія суддів у складі: Попков Д. О. - головуючий, Татенко В. М., Колядко Т. М. ) рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 скасовано в частині зобов'язання відповідача привести передане в оренду державне майно у стан, в якому воно було передано ТОВ "Дана" згідно з актом прийому-передачі від
01.01.1999. Викладено абз. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 у наступній редакції: "Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дана" протягом 20 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути за актом приймання-передачі на користь Головного управління статистики у Запорізькій області державне майно, передане за договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.1999 №20, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, а саме: нежитлове приміщення площею 144 м2 та прилеглу територію площею 272,5 м2 з розташованою будівлею магазину літ. "А". Доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: "Визнати недійсними п. 1.2.1 додаткових угод від 01.03.2000 №1 та від 15.01.2001 №2 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.1999 №20". В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2016 (колегія суддів у складі: Грек Б. М. - головуючий, Бондар С. В., Васищак І. М. ) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 залишено без змін у частині вирішення первісного позову. У частині вирішення зустрічного позову та розподілу судових витрат рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 скасовано.

Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області. В частині визнання недійсними пунктів 1.2.1 додаткових угод від 01.03.2000 №1 та від 15.01.2001 №2 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.1999 №20 постанову Донецького апеляційного господарського суду від
26.01.2016 у справі №908/3748/13 скасовано.

В обґрунтування підстав для направлення справи на новий розгляд Вищий господарський суд України зазначив, що: саме вартість добудови площею 272,5 м2 і є вартістю невідокремлюваних поліпшень, які просить стягнути позивач за зустрічним позовом, тим самим визнаючи фактичний стан речей та об'єкт, щодо якого існували (до вирішення даного спору) орендні правовідносини; наявні у справі докази свідчать не лише про реальний стан будівлі на цей момент, а й про те, що добудова була неодноразово погоджена як орендодавцем (лист від 06.03.1998 вих. №15-09/39 та додаткові угод від 01.03.2000 №1 та від 15.01.2001 №2 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.1999 №20), так і Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Запоріжжя (дозвіл від
13.10.1998 №188) та Виконкомом Запорізької міської ради (рішення від 29.10.1998 за №590/1). За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що добудова не погоджена суперечить матеріалам справи та обставинам, які встановлені судами. При цьому немає правового значення, погодження щодо здійснення невідокремлюваних поліпшень передувало проведенню будівельних робіт чи було зроблено вже після їх здійснення, оскільки будь-яких заборон чи обмежень на цей предмет ні чинний на той момент ЦК УРСР, ні Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не містили; предметом зустрічних позовних вимог є стягнення вартості невідокремлюваних поліпшень, але ці вимоги фактично судами не розглядалися, оскільки вони дійшли передчасного висновку про відсутність погодження на їх здійснення. При цьому судами проігноровані доречні посилання позивача за зустрічним позовом на ряд доказів на підтвердження погодження орендодавцем поліпшень; судами обох інстанцій не було надано оцінки висновкам експерта від 07.07.2014 та від 23.03.2015.

Під час нового розгляду справи відповідачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив стягнути з Головного управління статистики у Запорізькій області, як компенсацію за поліпшення орендованого майна, 4 873 793,33 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2018 (суддя Корсун В. Л. ) у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Дана" відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2020 (колегія суддів у складі: Антонік С. Г. - головуючий, Іванов О. Г., Кузнецова І. Л. ) рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2018 скасовано та прийнято нове, яким зустрічний позов задоволено. Стягнуто з Головного управління статистики у Запорізькій області на користь ТОВ "Дана" 4 873 793,33 грн. компенсації, 11 304 грн. оплати за проведення судової експертизи та суми судових витрат зі сплати судового збору.

Судами встановлено, що між Запорізьким обласним управління статистики (орендодавцем) в особі начальника управління Стецюк З. С. та ТОВ "Дана" (орендарем) в особі Баркової О. Т. 01.01.1999 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 20. Пунктами 1.1.,1.2. договору визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, яке знаходиться на балансі Запорізького обласного управління статистики, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, загальною площею 144,0 м2.

Призначення приміщення - для використання під офіс, магазин (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору вартість нерухомого майна визначена експертним шляхом відповідно до акта оцінки вартості цих приміщень становить 105 712,96

грн.

Пунктом 1.6 договору строк його дії встановлено з 01.01.1999 по 04.02.2018.

Згідно з п. 2.2. договору передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Відповідно до п. 2.3. договору передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки цього майна, складеного відповідно до експертної оцінки та згідно з Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою Постановою КМУ від 10.08.1995 № 629 (додаток № 2).

Вартість майна, що повертається орендарем орендодавцю визначається на підставі акта оцінки складеного на момент припинення договору оренди, звіреного з актом прийому-передачі майна в оренду (п.2.4.).

Відповідно до п. 5.2. договору орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Згідно з п. 9.3 договору у разі його розірвання поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря.

Згідно з актом приймання-передачі (додаток № 3 до договору) Запорізьке обласне управління статистики передає, а ТОВ "Дана" приймає нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, з площею 144,0 м2 загальною вартістю 105 712,96 грн. за експертною оцінкою станом на 01.12.1998.

Відповідно до акта оцінки вартості орендованого нежилого приміщення (додаток № 2) приміщення загальною площею 416,5 м2, орендоване ТОВ "Дана", яке знаходиться на балансі Запорізького обласного управління статистики, за адресою м.

Запоріжжя, пр. Леніна, 75, має оціночну вартість в розмірі 135 363,68 грн. та є сумою для розрахунку орендної плати. Даний акт складно комісією утвореною наказом начальника обласного управління статистики від 29.09.2000 № 3.

До матеріалів справи долучено акт прийому-передачі (додаток № 3), який підписано з боку Запорізького обласного управління статистики в особі начальника управління Головешко В. П., а з боку ТОВ "Дана" директором вказаного товариства ОСОБА_2 та скріплено відтисками печаток вказаних сторін, за яким Запорізьке обласне управління статистики передає, а ТОВ "Дана" приймає нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, з площею 144,0 м2 та прилягаючою територією - 272,5 м2, загальною вартістю 135 353,68 грн. за експертною оцінкою станом на 01.12.1998 (144,0 м2) та на 15.01.2001 (272,5 м2).

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2000 до договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.01.1999 внесено зміни до договору, а саме: п. 1.2. договору викладений у наступній редакції: "Орендодавець надає орендарю частину території площею 272,5 м2 (див. Додаток №1) для розміщення об'єкта торгівлі та нежитлове приміщення площею 144 м2 (див. Додаток № 2) за адресою: пр. Леніна, 75"; п.
1.2.1. договору доповнено до п. 1.2. договору у наступній редакції: "Усі зміни, перепланування, включаючи оснащення комунікаціями і додаткова будівля на площі 272,5 м2 необхідні для якісного функціонування об'єкта торгівлі, проізведені орендарем на переданих йому площах є власністю орендаря"; п. 1.3. договору викладено у наступній редакції: "Приміщення розташоване за адресою: м.

Запоріжжя, пр. Леніна, 75, загальною площею 144,0 м2 + 272,5 м2 = 416,5 м2 (272,5 м2 - прилягаюча територія)"; п. 1.4. договору викладено у наступній редакції: "Вартість приміщення визначена експертним шляхом відповідно до акта оцінки вартості цих приміщень становить: 150 866,38 грн. (105 712,96 грн. + 45
153,42 грн. )".

Між сторонами 15.01.2001 укладено додаткову угоду № 2, згідно з якою: п. 1.2. договору викладено у наступній редакції: "Орендодавець надає орендарю частину території площею 272,5 м2 (див. Додаток № 1) для розміщення об'єкта торгівлі та нежитлове приміщення площею 144 м2 (див. Додаток № 2) за адресою: пр. Леніна, 75"; п. 1.2.1. договору викладений у наступній редакції: "Усі зміни, перепланування, включаючи оснащення комунікаціями і додаткова будівля на площі 272,5 м2 необхідні для якісного функціонування об'єкта торгівлі, проведені орендарем на переданих йому площах є власністю орендаря"; п. 1.3. договору викладений у наступній редакції: "Приміщення розташоване за адресою: м.

Запоріжжя, пр. Леніна, 75, загальною площею 144,0 м2 + 272,5 м2 (прилягаюча територія) = 416,5 м2"; п. 1.4. договору викладений у наступній редакції: "Вартість приміщення визначена експертним шляхом відповідно до акта оцінки вартості цих приміщень становить: 135 363,68 грн., в тому числі: (105 712,96
грн. + 29 650,72 грн. ).

Додатковими угодами № 3 від 22.11.2002 та № 4 від 27.02.2003 вносилися зміни щодо сплати земельного податку та розподілу сплати орендної плати, а додатковою угодою № 5 від 18.10.2005 - зміни в преамбулу, у зв'язку зі зміною керівництва орендаря.

Додатковою угодою № 6 від 09.02.2007 п. 1.2. договору оренди викладений у наступній редакції: "Майно передається в оренду з метою використання за цільовим призначенням, а саме розміщення: офісного приміщення - 144 м2; торговельних об'єктів з продажу автомобілів - 272,5 м2".

Відповідно до свідоцтва на право власності на будівлю від 12.06.2000 № 1240, яке видано на підставі рішення виконкому Запорізької міськради від 25.05.2000 № 194/4, в цілому будівля літ. А-11, яка розташована за адресою м. Запоріжжя, пр.

Леніна 75 належить Державі в особі Верховної Ради (Запорізьке обласне управління) на праві державної власності.

Також до матеріалів справи долучено: - робочий проект реконструкції магазину "Дана ", виготовлений ПП "Будсервіс", що передбачав прибудову приміщення магазину до головного корпусу Головного управління статистики у Запорізькій області; - лист № 15-09/39 від 06.03.1998 Запорізького обласного управління статистики, яким останнє повідомило ТОВ "Дана" про надання згоди на розширення магазину "Дана", на площі застройки будівлі управління, за умов погодження проекту реконструкції з обласним управлінням статистики та управлінням головного архітектора м. Запоріжжя; - лист Головного управління архітектури та містобудування від 27.03.1998 № 1076 про можливість розширення торговельної площі існуючого магазину по пр. Леніна,75; - архітектурно-планувальне завдання реконструкції магазину по пр. Леніна, 75, в м. Запоріжжі, затверджене управлінням містобудування і архітектури; - паспорт зовнішньої та внутрішньої обробки реконструкції магазину "Дана"; - дозвіл на виконання будівельних робіт № 188 від 13.10.1998 з реконструкції магазину "Дана" по пр. Леніна,75; - рішення виконкому Запорізької міської ради № 590/1 від 29.10.1998 про дозвіл ТОВ "Дана" виконати роботи по реконструкції орендованих приміщень магазину по пр. Леніна, 75, згідно з узгодженою проектно-кошторисною документацією; - протокол засідання колегії при головному архітекторі м. Запоріжжя № 97 від 02.10.1998 щодо узгодження робочого проекту реконструкції магазину "Дана", виготовленого ПП "Будсервіс".

Відповідно до висновку експерта Запорізької торгово-промислової палати (Безотосного В. А.) проведеного за результатами будівельно-технічної експертизи № ОС-22 від 07.07.2014: "..здійснені поліпшення орендованого нежитлового приміщення площею 144 м2 та нова будівля - магазин літ. А', яка розташована на орендованій території площею 272,5 м2 за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, є такими, що неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди.. Вартість поліпшення орендованого нежитлового приміщення площею 144 м2 та нової будівлі - магазин літ. А', яка розташована на орендованій території площею 272,5 м2 за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75, без урахування обсягів прихованих робіт (електротехнічні, опалення, водопровід та ін. ), які не могли бути ідентифіковані експертом і в загальний обсяг поліпшень не враховувались, складає 685 345,00 грн. (з урахуванням ПДВ)".

Згідно з висновком експерта Запорізької торгово-промислової палати Безотосного В. А. за наслідками проведеної додаткової будівельно-технічної експертизи № ОС-161 від 23.03.2015: ".. збільшення вартості орендованого нежитлового приміщення площею 144 м2, яке розташовано за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр.

Леніна (номер будівлі не вказано) може складати 98 565 грн., а збільшення вартості нової будівлі - магазину літ. А', яка розташована на орендованій території площею 272,5 м2, за адресою: 69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна (конкретний номер будівлі не вказано) може складати 655 581 грн., дійсна вартість (ринкова), за яку об'єкти можуть бути продані у даному населеному пункті (місцевості) визначить "ринок" при їх реалізації".

Згідно з висновком експерта № 67 експертного оціночно-будівельного дослідження об'єкта нерухомого майна від 22.05.2018, зробленого на замовлення ТОВ "Дана", вартість магазину літ. А1 площею 272,5 м2, що розташований на орендованій (за договором оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.01.1999) території за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), буд. 75 по порівняльному підходу складає 6 009 604,00 грн.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 20.11.2019, проведеної судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість орендованого майна, розташованого по пр.

Соборний, 75 (бувший Леніна), що передавалось в оренду станом на 01.01.1999 могла складати 28 742 грн. Ринкова вартість орендованого майна, розташованого по пр.Соборному, 75 площею 416,4 м2 (144 м2 наданого в оренду та 272,5 м2 станом на 26.01.2016 складала 7 612 242 грн., де: 144 м2 наданого в оренду вартістю: - 2 393 398 грн. та 272,5 м2 збудованого вартістю 5 218 544 грн.

За результатами нового розгляду справи відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме не надано документи, які б підтверджували понесені витрати на поліпшення орендованих приміщень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про задоволення зустрічного позову, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки добудова площею 272,5 м2 здійснена орендодавцем за власні кошти, з дозволу орендаря і є невідокремленими поліпшеннями орендованого майна, в результати розірвання договору оренди невід'ємні поліпшення перейшли у власність орендодавця, то останній відповідно до умов договору та ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зобов'язаний компенсувати орендарю в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень. Несплата компенсації є непропорційним втручанням у право власності.

При цьому дотримання "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, принципу пропорційності буде досягнуто при сплаті орендарю вартості майна станом на час передання цього мана орендодавцю, оскільки саме на цю дату вибуває майно з володіння орендаря і набувається орендодавцем. І на цю суму вартості майна збільшуються активи останнього. Вартість добудови, станом на час розірвання договору 26.01.2016, визначена судовим експертом, складає 5 218 544 грн. Але оскільки позивач просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 4 873

793,33 грн. компенсації, позовні вимоги підлягають задоволенню у цій сумі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що внаслідок формального підходу до оцінювання наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин спору, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вимоги законодавства, що регулюють правовідносини з компенсації вартості невідокремлених поліпшень, порядку визначення її розміру, моменту з якого у ТОВ "Дана" виникло право на таке відшкодування, суті проведених поліпшень. Так судом залишено поза увагою, що звернення ТОВ "Дана" у 2014 році з вказаними вимогами до розірвання договору оренди є передчасним і реального спору між сторонами з зазначеного питання, як і порушення права ТОВ "Дана" на компенсацію не існувало. Вказане також свідчить про незаконність задоволення судом апеляційної інстанції зустрічних позовних вимог та стягнення 4 873 793,33 грн. - суми, визначеної за висновком експерта № 67, складеного 22.05.2018, тобто через два роки після припинення дії договору.

Неврахування вимог ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" призвело до того, що на користь ТОВ "Дана" стягнуто суму, що у 108 разів перевищує реальний розмір проведених поліпшень на час їх здійснення. Визнаючи, що у орендаря є право на компенсацію, суд залишив поза увагою, що належні докази, які підтверджують розмір такої компенсації, у матеріалах справи відсутні. Також судом не досліджувалося питання економічного обґрунтування суттєвої різниці у визначенні вартості поліпшень орендованого майна. При цьому висновок експерта № 67 від 22.05.2018, а також висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 20.11.2019 є неналежними доказами у справі не могли бути прийняті до уваги, оскільки з їх змісту вбачається, що предметом дослідження біло визначення ринкової вартості орендованого майна площею 416,4 м2, однак положення ст. 27 Закону містить визначення "межі збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна", а не "ринкова вартість майна". В свою чергу, відповідно до Порядку № 847 (Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємства після припинення або розірвання договору оренди) від № 07.08.1997 під час повернення майна з оренди вартість всіх незавершених капітальних вкладень і невстановленого устаткування визначається у порядку, встановленому Методикою № 1891, п. 73 якої визначено, що вартість орендованого нерухомого майна під час приватизації у разі прийняття рішення про компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів за час оренди, визначається на підставі його ринкової вартості та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендного майна (на думку скаржника, за відсутності інших норм права, що регулюють питання визначення вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна державної власності, судом під час вирішення спору відповідно о ст. 8 ЦК України допущено застосування аналогії закону). Проте під час складення висновків експерта № 67 та № 2714/2715-19 вказані вимоги законодавства враховано не було. В порушення ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України апеляційний суд формально поставився до обов'язку всебічного та повного встановлення обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому доказів введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта прибудови до орендованого приміщення, на момент розірвання договору, матеріали справи не містять, а тому вона не має статусу об'єкта цивільних прав, а відтак не могла бути предметом експертної оцінки як нерухомого майна.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.03.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.03.2020.

Також до Верховного Суду від Головного управління статистики у Запорізькій області надійшла касаційна скарга на постанову апеляційного господарського суду, у якій скаржник просить останню скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на те, що для визначення належності поліпшень ТОВ "Дана" недостатньо інформації щодо їх здійснення, неможливості їх відокремити від основного об'єкта та їх загальної вартості, необхідно також документально підтвердити здійснення цих поліпшень саме орендарем та саме за його власні кошти. Проте вищевказані документи не надані, і як пояснив сам представник ТОВ "Дана" - вони не збереглися, оскільки з часу реконструкції приміщень пройшло майже 20 років. В свою чергу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 23.04.2018 у справі № 924/1993/15 розглядав аналогічну справу, у якій підтвердив позицію, що для визначення належності поліпшень недостатньо інформації щодо їх здійснення, неможливості їх відокремлення від основного об'єкта та їх загальної вартості, необхідно також встановити документальне підтвердження здійснення цих поліпшень орендованого нежитлового приміщення саме орендарем і за його власні кошти. Крім цього, судом апеляційної інстанції винесено ухвалу про призначення будівельно-економічної експертизи у справі без клопотання жодної сторони по справі, що свідчить про його упереджене ставлення до відповідача, порушення принципу змагальності та є безумовною підставою для скасування рішення суду (позиція щодо неприпустимості порушення принципу змагальності відображена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Таким чином, висновок оціночно-будівельної експертизи № 2714/2715-19 є доказом, який отриманий з порушення закону та відповідно до ч. 2 ст. 77 ГПК України є недопустимим доказом та не повинен був прийматись до уваги взагалі. Також Головним управлінням неодноразово наголошувалось, що жодна з проведених експертиз, які знаходяться в матеріалах справи, не відповідає постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/4923/14, в якій висловлена правова позиція, що визначення збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень здійснених ТОВ "Дана" повинна визначатися станом на 26.01.2016, а самі висновки містять значну кількість недоліків та порушень.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.03.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.03.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.03.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області, у якому ТОВ "Дана" просить останню залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись правильність висновків, викладених у ній, та помилковість доводів скаржника. За доводами представника, апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.11.2018 у справі № 910/4923/14 і поставлені експерту питання повністю відповідають висновку, що необхідно встановити початкову вартість орендованого майна на момент його прийняття позивачем за зустрічних позовом та його вартість на момент припинення договору оренди та відповідно компенсувати різницю між зазначеними показниками. Також положення Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди № 847 не підлягають застосуванню у даному випадку, оскільки повернення майна здійснювалось не відповідно до вказаного порядку, а на підставі рішення суду. Крім цього, Методика № 1891 стосується саме визначення вартості державного та комунального майна при проведенні приватизації, а розмір понесених витрат орендарем не є тотожнім поняттю розміру поліпшень орендованого майна, у зв'язку з чим ця методика не підлягає застосуванню. Також відсутність первинних документів, які підтверджують розмір здійснених орендарем поліпшень, не є єдиною та достатньою підставою для визначення розміру понесених витрат. Що ж до доводів про те, що доказів введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта - прибудови до орендованого приміщення площею 272,5 м2 матеріали справи не містить, то ця добудова є державною власністю і ТОВ "Дана" не мала права здійснювати дії, направлені на реєстрацію права власності чи інші, пов'язані з державною реєстрацією цього об'єкта, а на підставі додаткової угоди № 6 від 09.02.2007 ця добудова передана в користування ТОВ "Дана" і з цього часу держава отримувала кошти за її використання, тобто всі необхідні дії були вчинені державним органом для того, щоб вона була об'єктом цивільних прав і її можна було використовувати у господарській діяльності.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.03.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління статистики у Запорізькій області, у якому ТОВ "Дана" просить останню залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на неспроможність доводів про те, що нібито ТОВ "Дана" не доведено, що саме останнім за власні кошти були здійснені поліпшення орендованого майна. При цьому добудова була погоджена орендодавцем, а у постанові Вищого господарського суду України у цій справі чітко було зазначено, що немає правового значення, погодження щодо здійснення невідокремлюваних поліпшень передувало проведенню будівельних робіт чи було зроблено вже після їх здійснення. Що ж до правомірності призначення апеляційним судом експертизи, то відповідно до положень ч. 1 ст. 99 ГПК України суд має право також з власної ініціативи призначити експертизу у справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2020 відкладено розгляд касаційних скарг та зазначено, що про дату та час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
02.06.2020 № 29.3-02/916 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/3748/13.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2020 прийнято до свого провадження касаційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Головного управління статистики у Запорізькій області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від
15.01.2020 у справі № 908/3748/13 колегією суддів у складі: Могил С. К. - головуючий, Волковицька Н. О., Случ О. В. та призначено їх до розгляду на
14.07.2020.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з п. п. 4,9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила Цивільним кодексом України щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Як правильно зазначив апеляційний господарський суд, правовідносини щодо сплати компенсації за невід'ємні поліпшення орендованого майна є наслідком розірвання договору оренди і виникли з моменту його розірвання з 26.01.2016 - таким чином, до них підлягає застосуванню законодавство, яке діяло саме на цю дату.

Відповідно до ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції станом на 26.01.2016, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2000, в оренду, крім нежилого приміщення площею 144 м2 передавалася частина території площею 272,5 м2, на які була побудована будівля магазину площею 272,5 м2, яка визнана сторонами власністю орендаря.

Під час нового розгляду справи місцевий господарський суд оцінюючи наявні у справі докази зазначив, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме не надано документів, які б підтверджували понесені витрати на поліпшення орендованих приміщень.

Разом з тим, за висновком суду апеляційної інстанції, докази того, що будівництво здійснювалось іншим способом або за кошти орендодавця, або за бюджетні кошти в матеріалах справи відсутні та сторонами не надані, а будівництво здійснено за рахунок власних коштів орендаря.

При цьому здійснення добудови з дозволу орендодавця підтверджується листом останнього від 06.03.98 вих. №15-09/39, додатковими угодами від 01.03.2000 №1 та від 15.01.2001 №2 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.99 №20, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Запоріжжя (дозвіл від 13.10.98 №188) та Виконкомом Запорізької міської ради (рішення від 29.10.98 за №590/1).

Пунктом 2.4 та п. 9.3. договору сторони встановили, що вартість майна, що повертається орендарем орендодавцю визначається на підставі акта оцінки складеного на момент припинення договору оренди, звіреного з актом прийому-передачі майна в оренду. У разі розірвання договору поліпшення орендованого майна здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнається власністю орендаря.

У п. 1.2.1. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2001 сторони погодили, що додаткова будівля на площі 272,5 м2, проізведена орендарем, є його власністю.

До того ж задовольняючи позов прокурора, місцевий господарський суд зобов'язав повернути орендоване майно в тому числі і будівлю площею 272,5 м2 орендодавцю.

Колегія суддів звертає увагу, що Вищий господарський суд України у постанові від
16.06.2016 у цій справі, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 в частині вирішення зустрічного позову та направляючи справу в цій частині на новий розгляд зазначив, що саме вартість добудови площею 272,5 м2 і є вартістю невідокремлюваних поліпшень, які просить стягнути позивач за зустрічним позовом, тим самим визнаючи фактичний стан речей та об'єкт, щодо якого існували (до вирішення даного спору) орендні правовідносини; наявні у справі докази свідчать не лише про реальний стан будівлі на цей момент, а й про те, що добудова була неодноразово погоджена як орендодавцем (лист від 06.03.1998 вих. №15-09/39 та додаткові угод від 01.03.2000 №1 та від 15.01.2001 №2 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.1999 №20), так і Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Запоріжжя (дозвіл від
13.10.1998 №188) та Виконкомом Запорізької міської ради (рішення від 29.10.1998 за №590/1). За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що добудова не погоджена суперечить матеріалам справи та обставинам, які встановлені судами. При цьому немає правового значення, погодження щодо здійснення невідокремлюваних поліпшень передувало проведенню будівельних робіт чи було зроблено вже після їх здійснення, оскільки будь-яких заборон чи обмежень на цей предмет ні чинний на той момент ЦК УРСР, ні Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не містили; предметом зустрічних позовних вимог є стягнення вартості невідокремлюваних поліпшень, але ці вимоги фактично судами не розглядалися, оскільки вони дійшли передчасного висновку про відсутність погодження на їх здійснення. При цьому судами проігноровані доречні посилання позивача за зустрічним позовом на ряд доказів на підтвердження погодження орендодавцем поліпшень; судами обох інстанцій не було надано оцінки висновкам експерта від 07.07.2014 та від 23.03.2015.

Сама лише обставина відсутності документів які б підтверджували понесені витрати орендарем на поліпшення орендованих приміщень, не позбавляє останнього іншими доказами доводити відповідні обставини, які суди, з урахуванням принципу змагальності, повинні оцінити за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, у Верховного Суду, з урахуванням обмежень, встановлених ст. 300 ГПК України, відсутні обґрунтовані сумніви стосовно правильності висновків суду апеляційної інстанції про те, що будівництво здійснено за рахунок власних коштів орендаря, з урахуванням конкретних обставин справи.

До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 07.11.2018 у справі № 910/4923/14 Верховний Суд дійшов висновку, що: "згідно з приписами ч. 2 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Отже, предметом доведення у даній справі є юридичний склад, що включає факт збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень, а не загальна вартість відновлювального ремонту. При цьому зазначена вартість має бути визначена в установленому законодавством порядку.

Розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов'язаний компенсувати. Компенсації підлягає лише збільшена в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна. Вартість майна визначається ринковими показниками на подібне майно у певний час. Складовою такої вартості є витрати на поліпшення майна. Поряд з цим на вартість майна можуть впливати інші показники, наприклад, пропозиція і запит.

Тобто, розглядаючи справу по суті, суди мали встановити початкову вартість орендованого майна на момент його прийняття позивачем - 01.01.2008 та його вартість на момент припинення договорів оренди - 23.09.2013 та відповідно компенсувати різницю між зазначеними показниками."

Так само і в розглядуваній справі апеляційний суд, призначаючи у справі оціночно-будівельну експертизу, яка була проведена експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, при цьому діючи відповідно до положень ст. 99 ГПК України, яка дозволяє суду з власної ініціативи призначити експертизу у справі, діяв відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/4923/14, поставивши на розгляд експерта питання: 1) Яка вартість орендованого майна, розташованого по пр.

Соборний, 75 (мин. Леніна), що передавалося в оренду площею 144 м2 станом на
01.01.1999 2) Яка вартість орендованого майна, розташованого по пр. Соборний, 75 (мин. Леніна) площею 416,4 м2 (144 м2 наданого в оренду та 272,5 м2 збудованого) станом на 26.01.2016

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" "..якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень..".

Попри це Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції стосовно різниці суми, яка підлягає компенсації за поліпшення орендованого майна, що була взята ним з висновків експерта № 67 експертного оціночно-будівельного дослідження об'єкта нерухомого майна від 22.05.2018 та висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 20.11.2019.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов'язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"одавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному ст. 236 ГПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

При цьому, за положеннями ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Однак, по суті, усунувшись від виконання вказаних обов'язків, суд апеляційної інстанції прийняв вказані висновки експертиз як належні, допустимі та достовірні докази не надавши при цьому оцінки як їм в цілому, так і запереченням Головного управління статистики у Запорізькій області та прокуратури, наявним в матеріалах справи.

В свою чергу і експертний висновок, як і будь-який інший доказ у справі, повинен в силу вимог ст.ст. 86 та 269 ГПК України оцінюватися судом, тим паче, якщо він покладений в основу прийнятого судового рішення.

Верховний Суд відповідно до положень ст. 300 ГПК України позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, у зв'язку з чим вказані порушення не можуть бути усунуті ним в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і унеможливлюють здійснення касаційного перегляду справи по суті заявлених касаційних скарг, однак оцінка викладених вище доказів, обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті, позаяк як касаційна скарга Першого заступника прокурора Дніпропетровської області, так і касаційна скарг Головного управління статистики у Запорізький області обґрунтовані також незгодою з вказаними висновками експертизи з підстав їх невідповідності нормативно-правовим актам, порушення самого порядку дослідження та залишення поза увагою окремих обставин, зокрема, доводів прокурора про відсутність доказів введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта прибудови до орендованого приміщення, на момент розірвання договору.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, а також зважаючи на положення ч. 4 ст. 310 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 908/3748/13 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області та Головного управління статистики у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 908/3748/13 скасувати.

Справу № 908/3748/13 направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.