Історія справи
Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №904/3688/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/3688/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В.Г.,
суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.
за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»,
представник - Гуйванюк Й.Є.,
відповідач - Військова частина А1314,
представник - Удод Б.В.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України,
представник Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином (ухвалою Верховного Суду від 29.03.2018 визнано явку Міністерства оборони України у судове засідання обов'язковою),
розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017
у складі колегії суддів: Подобєд І.М. (головуючий), Іванов О.Г., Орєшкіна Е.В.
та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017
у складі судді Ліпинського О.В.
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»
до Військової частини А1314
про стягнення 7 969 678, 96 грн заборгованості.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Хронологія подій та опис фактів, встановлених судами першої та апеляційної інстанції
1. 12.03.2014 року відповідач звернувся на адресу позивача з листом № 141, за змістом якого просив здійснити на загальних умовах заправку авіаційної техніки ЗС України паливом для реактивних двигунів в паливний бак судна на території ТОВ «МА Дніпропетровськ» за адресою: Аеропорт цивільної авіації м. Дніпропетровська Дніпропетровської області. Відпуск палива відповідач просив здійснювати без попередньої оплати з урахуванням завдань, які будуть виконуватися ЗС України, за письмовою заявкою, надісланою Міністерством оборони України на адресу підприємства позивача.
2. На виконання досягнутих домовленостей, у період з 31.03.2014 по 31.07.2014, позивач передав, а відповідач прийняв паливо для реактивних двигунів РТ в кількості 484, 732 тон на суму 7 969 678, 96 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі нафтопродуктів від 31.03.2014 № 81076784, від 30.04.2014 № 81080688, від 30.04.2014 № 81080690, від 31.05.2014 № 8186369, від 31.05.2014 № 81086370, від 30.06.2014 № 81091164, від 30.06.2014 № 81091165, від 31.07.2014 № 81096080, від 31.07.2014 № 81096081.
Обґрунтування позову
3. 27.03.2017 ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» подало до Господарського суду Дніпропетровської області позов до Військової частини А1314 про стягнення заборгованості у розмірі 7 969 678, 96 грн за поставлене паливо. Заява мотивована тим, що відповідач не розрахувався за поставлений товар.
Розгляд справи судами
4. 29.05.2017 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017, у задоволенні позову відмовлено. Визнано недійсним договір поставки нафтопродуктів, укладений між сторонами, оформлений актами приймання-передачі нафтопродуктів від 31.03.2014 № 81076784, від 30.04.2014 № 81080688, від 30.04.2014 № 81080690, від 31.05.2014 № 8186369, від 31.05.2014 № 81086370, від 30.06.2014 № 81091164, від 30.06.2014 № 81091165, від 31.07.2014 № 81096080, від 31.07.2014 № 81096081 (далі - Договір).
5. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що Договір є недійсним, оскільки його укладено з порушенням частини першої статті 203 ЦК України через недотримання вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» через нездійснення процедур закупівель. А недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Також суд апеляційної інстанції зазначив про неможливість двосторонньої реституції, оскільки товар був відчужений третій особі, підпорядкованій Міністерству оборони України.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. 18.12.2017 ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить суд скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаржник посилається на порушення судами норм статей 4-3, 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), оскільки суд за власною ініціативою визнав Договір недійсним. Зазначає також про безпідставність непроведення реституції.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
7. Протокол № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікований Україною 17.07.1997, набув чинності 11.09.1997)
Стаття 1 частина перша.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю…
9. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи
і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
А. Щодо суті касаційної скарги
10. Для суду є очевидним, що відповідач повинен був діяти на підставі статті 19 Конституції України.
11. Матеріали справи підтверджують, що відповідач звернувся до позивача про виділення пального без попередньої оплати в силу екстранеординарної ситуації - в умовах посягання на територіальний суверенітет та цілісність кордонів держави.
У свою чергу, позивач здійснив таку поставку у результаті довіри до державних інститутів, зокрема, до відповідача та третьої особи. Саме це тягне за собою збереження довіри позивача до державних інститутів як один з наріжних каменів цієї справи.
12. Відповідач наполягав на тому, що поставка пального - це благодійна допомога, натомість суди не встановили факту звернення позивача до відповідача саме по благодійну допомогу. Крім того, характер листування та подальше оформлення приймання-передачі пального (зазначення не лише об'ємів, але і ціни переданого пального), як і його загальна вартість породжує сумнів у тому, що це була благодійна допомога.
Відповідачеві слід було бути обачнішим, оскільки у цій ситуації саме його лист із неконкретним формулюванням породив спірність природи поставленого пального.
Позивач заслуговує знаходитися у визначеності з приводу природи поставленого пального, і оскільки відповідач ніколи у листах не писав про благодійну допомогу, то позивач вправі мати очікування щодо оплати за поставлене пальне.
Позивач у справі є суб'єктом підприємницької діяльності. Не заперечуючи можливості здійснення позивачем благодійної діяльності (безкоштовної передачі на користь Збройних Сил України товарно-матеріальних цінностей) суди не встановили, що спірне постачання мало характер благодійної допомоги, тож воно мало бути здійснене або на засадах, що передбачали зворотнє грошове відшкодування або повернення тих товарно-матеріальних цінностей, що їх було поставлено позивачем.
13. Судова колегія констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій усунулися від оцінки у судових рішеннях надкритичної ситуації, у якій діяли сторони постачання, змісту та мотивів дій позивача, які полягали у намаганні оперативно допомогти Збройним Силам України у здійсненні антитерористичної операції. Відповідач та третя особа мали б віднайти розумні контраргументи, які б звільняли їх від виконання обов'язку по поверненню отриманого пального, натомість, вони не лише не знайшли таких аргументів, а й стали на позицію правильності нездійснення розрахунку з позивачем за поставлене пальне.
14. Подібна поведінка та використані ними аргументи є не лише такими, що суперечать меті, з якою здійснювався спірний правочин - допомога Збройним Силам України за їх клопотанням у надзвичайно складний період часу, а й підриває принципи довіри, що її мають вселяти всі державні органи та інституції у громадян, юридичних осіб недержавного сектору як частину довіри до держави як такої.
15. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку про те, що сам по собі правочин було здійснено з порушенням процедури державних закупівель, натомість, відповідальність за це - і юридична, і моральна - лежить повністю на Військовій частині А1314 та Міністерстві оборони України, оскільки складно уявити аби позивач у тій ситуації, в якій він діяв, постачаючи необхідне паливо для Збройних Сил України, ухилився б від участі у законних процедурах щодо закупівлі. Тож якщо й було здійснено з боку представників Збройних Сил України порушення діючого законодавства при забезпеченні Збройних Сил України спірним пальним, це має бути предметом дослідження саме відносно них у межах дисциплінарного провадження тощо, оскільки жодних незаконних мотивів у діях позивача ані судами першої, апеляційної інстанцій, ані Верховним Судом встановлено не було.
16. У рішенні Європейського суду з прав людини від 21.01.1999 у справі «Яновський проти Польші» сформульовано принцип, згідно з яким для успішного виконання своїх обов'язків державні службовці повинні користуватися громадською довірою. На думку Верховного Суду, саме довіра до державних службовців має стати запорукою збереження належного суспільного порядку та прогресивного розвитку держави. Проте поведінка, яку продемонстрували представники держави, зокрема, Збройних Сил України у цій справі, протиставивши себе позивачеві, що намагався спірним постачанням надати термінову допомогу Збройним Силам України на їх же прохання, грубо підриває таку довіру, що не сприяє консолідації суспільства задля зміцнення громадянської злагоди на землі України, що її як мету закріплено у преамбулі Конституції України.
17. Колегія суддів зазначає, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При цьому практикою ЄСПЛ розроблено концепцію «легітимних (обґрунтованих) очікувань» у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 43 рішення у справі «Пономарьов проти України»). Доктринально характеристика очікувань як легітимних поєднує у собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Тобто, позивач, діючи з мотивів допомоги Збройним Силам України здійснити оперативну заправку літаків пальним, мав легітимні очікування на грошове відшкодування у майбутньому вартості поставленого пального, однак впродовж трьох років не отримував оплати за здійснені поставки, що вимагає безпосереднього застосування судом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
18. За таких обставин, Верховний Суд, погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно порушення порядку укладення правочину щодо постачання палива для потреб Збройних Сил України, не бачить іншого наслідку такого порушення, окрім стягнення з відповідача на користь позивача вартості спірного пального за ціною постачання, оскільки це, з урахуванням росту цін на пальне за час, що пройшов з моменту постачання, є найменшим несприятливим наслідком для відповідача та третьої особи та є мінімально необхідним, аби зменшити рівень розчарування позивача діями представників держави.
19. Щодо суми стягнення, то судова колегія відзначає, що у будь-якому разі така сума є меншою від нинішньої вартості спірного пального, що обумволює економічну ефективність угоди.
20. Щодо виконання цього рішення: суд віднісся до цієї справи за аналогією до підходу ЄСПЛ. У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Високий Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
21. Тому судова колегія зазначає, що саме на державі лежить обов'язок організувати виконання судового рішення оптимальним, ефективним способом. Саме на Міністерстві оборони України лежить моральний обов'язок організувати оперативне, належне виконання цього рішення у силу підпорядкування відповідача та характеру дій Міністерства оборони України під час отримання спірного пального та під час розгляду справи у суді.
22. Суд наполягає, що він не підтримує грубе порушення відповідачем та третьою особою процедури закупівлі у даній справі, натомість для цього випадку раптова тимчасова окупація Російською Федерацією територій України стала тією обставиною, яка може бути використана для виправдання таких дій Міністерства оборони України.
23. Однак, судова колегія змушена констатувати ігнорування Міністерством оборони України конституційних засад обов'язковості судового рішення, визначеного у статті 129-1 Основного Закону держави.
Так, ухвалою Верховного Суду від 29.03.2018 визнано явку Міністерства оборони України у судове засідання обов'язковою, однак представники Міністерства оборони України у судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили суд, що є неприпустимим.
Судова колегія, маючи надію на належне виконання відповідачем та Міністерством оборони України судового рішення у цій справі, приймає рішення не стягувати з Міністерства оборони України штраф за ухилення від вчинення дій щодо явки у судове засідання.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
24. З урахуванням неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вартості спірного пального за ціною постачання.
25. Відповідно до частин першої та другої статті 123 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України у відповідній редакції, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням цього судова колегія вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат, поклавши витрати скаржника за подання позову, апеляційної і касаційної скарг у сумі 394 502, 62 грн на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 240, 300, 301, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 904/3688/17 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити, стягнути з Військової частини А1314 на користь Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» 7 969 678, 96 грн відшкодування вартості поставленого товару.
3. Стягнути з Військової частини А1314 на користь Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» 394 502, 62 грн відшкодування сплаченого судового збору за подання позову, апеляційної і касаційної скарг, суду першої інстанції видати відповідний наказ.
4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Г. Пєсков
Судді Л.Й. Катеринчук
В.Я. Погребняк
page
telegram
viber
youtube
