Історія справи

Постанова КГС ВП від 09.11.2023 року у справі №910/130/21
Постанова КГС ВП від 09.11.2023 року у справі №910/130/21
Ухвала КГС ВП від 25.07.2021 року у справі №910/130/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/130/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Демидова В. О.

від 02 вересня 2022 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевича А. Г., Гаврилюка О. М., Суліма В. В.

від 13 лютого 2023 року

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_3 ,

4) ОСОБА_4 ,

5) ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Національний банк України,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА»

про стягнення 201 089 038,47 грн

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

від відповідача-1: ОСОБА_8 ,

від відповідача-2: не з`явилися,

від відповідача-3: не з`явилися,

від відповідача-4: ОСОБА_4

від відповідача-5: ОСОБА_9

третьої особи-1: не з`явилися,

третьої особи-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про солідарне стягнення з відповідачів майнової шкоди у розмірі 201 089 038,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачами, як пов`язаними з банком - Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» особами, приймалися рішення, на підставі яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій з надання кредитних коштів (що не повернуті банку) у великих розмірах під явно неліквідне забезпечення у вигляді цінних паперів та здійснено придбання цінних паперів у портфель банку, які прямо протирічили інтересам останнього та його кредиторам, що призвело до завдання збитків банку загалом у розмірі 201 089 038,47 грн. Позивач вважає, що наведене свідчить про наявність підстав для солідарної відповідальності відповідачів, відповідно до приписів статті 1190 Цивільного кодексу України та частин 5-6 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 у справі 910/130/21 задоволено заяву представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про залишення позову без розгляду. Залишено без розгляду позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення 201 089 038, 47 грн.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що заявлені вимоги не є однорідними, не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. Позовні вимоги за кожним окремим договором різняться за суб`єктним складом, за заявленим розміром шкоди, а також за обставинами та наданими доказами, на підставі яких позивач пред`явив вимогу про стягнення збитків. Сумісний розгляд вищенаведених позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 Господарського процесуального кодексу України.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2023 у справі № 910/130/21 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 у справі № 910/130/21 залишив без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2022 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2023 року у справі № 910/130/21, у якій просив їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 16 22 543 1166 1190 Цивільного кодексу України, статтю 89 Господарського кодексу України, статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», частину дев`ятнадцяту статті 42 та статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтю 14 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 905/1246/18;

- порушили норми процесуального права, а саме: статті 2, 47, частини першу та шосту статті 173, пункт 2 частини п`ятої статті 174, статті 177, 201, 210, пункт 8 частини першої статті 226, статті 236 238 Господарського процесуального кодексу України;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України стосовно доцільності розгляду протиправних дій / рішень та вчинених на їх виконання операцій в сукупності в рамках одного позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 910/12955/20, від 28 липня 2021 року у справі № 910/682/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 910/19584/20, від 20 вересня 2022 року у справі № 903/43/22, від 24 листопада 2020 року у справі № 910/3748/20, а також щодо застосування статті 173 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 905/1729/18 та від 13 вересня 2019 року у справі № 905/909/19;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/16706/17.

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20 та від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.

ОСОБА_5 (відповідач-5) подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідач-5 зазначила, що позивач не навів жодної постанови Великої Палати Верховного Суду яка б стосувалася аналогічної оскаржуваній ухвалі суду в аналогічних справах і містила би / або змінювала правову позицію щодо залишення позовної заяви без розгляду за результатами проведення підготовчого засідання судом першої інстанції. Оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 не може бути застосована, так як скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 за наслідками перегляду цієї справи за нововиявленими обставинами.

Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу просив її задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції

Інші відповідачі та третя особа-2 відзивів на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк .

За змістом частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги до 5 відповідачів - фізичних осіб (посадових осіб Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» - членів правління та кредитного комітету), якими приймались рішення на підставі яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій з надання кредитних коштів (що не повернуті банку) у великих розмірах під явно неліквідне забезпечення у вигляді цінних паперів та придбання цінних паперів у портфель банку, які прямо протирічили інтересам останнього та його кредиторам, що призвело до завдання збитків банку загалом у розмірі 201 089 038,47 грн.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено одну вимогу до кількох відповідачів про солідарне відшкодування ними заподіяної шкоди в розмірі 201 089 038,47 грн. Підставою заявлення такої вимоги зазначено прийняття керівниками Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» недобросовісних управлінських рішень, що спричинили банку шкоду, а саме, придбання в портфель банку неліквідних цінних паперів/кредитування під малоліквідне забезпечення.

Позивач у цій справі має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату. Адже спірні правовідносини виникли не у зв`язку з укладенням та/або виконанням кредитних договорів та договорів забезпечення, а внаслідок протиправної діяльності відповідачів, яка суперечила інтересам банку і його кредиторів, та призвела до заподіяння збитків банку.

Позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 5 відповідачів-фізичних осіб (членів правління банку та кредитного комітету банку) також пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.

Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Позивач подав позов про стягнення з відповідачів солідарно шкоди, заподіяної ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Також частиною другою статті 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

У постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на придбання в портфель банку неліквідних цінних паперів/кредитування під малоліквідне забезпечення), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів.

Такі висновки щодо розгляду позовних вимог до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», разом у межах однієї справи, послідовно підтримувались Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.07.2021 у справі № 910/12955/20, від 28.07.2021 у справі № 910/682/20, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20, від 20.09.2022 у справі № 903/43/22 та не були застосовані судами попередніх інстанцій на що правильно вказує позивач у касаційній скарзі.

При прийнятті ухвали Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 у справі № 910/130/21 суд посилався на висновки Верховного Суду, викладені в раніше ухвалених постановах від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18 та від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18. Підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 910/12955/20, від 28.07.2021 у справі № 910/682/20, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20, не обґрунтував.

Суд апеляційної інстанції погодився, що саме висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18 та від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18 щодо дотримання / порушення правил об`єднання позовних вимог, підлягають застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

У той час як посилання позивача на постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 910/12955/20, за висновками суду апеляційної інстанції, є нерелевантними, оскільки правовідносини у справах не є подібними, так як у справі № 910/12955/20 судом першої інстанції без відкриття провадження у справі було повернуто позовну заяву на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у справі що розглядається була прийнята ухвала про залишення позову без розгляду за результатами проведення підготовчого засідання відповідно до пункту 1 частини другої статті 185 та пункту 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є непослідовними та суперечливими, оскільки у справах № 910/11811/18 та № 916/2733/18, які визнані судом апеляційної інстанції подібними до цієї справи, судом першої інстанції позовні заяви були повернуті позивачу на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, слід зазначити таке.

Ухвалою Верховного Суду від 28.03.2023 справу № 910/21280/21 передано на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України, у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положення частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду - постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19.

За наслідками розгляду справи № 910/21280/21 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.08.2023 дійшов висновку про наявність підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19 щодо застосування положень статті 173 у поєднанні з нормою пункту 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21: « 9.8. Відповідно до частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з частиною першою статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Частиною другою статті 182 ГПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

9.9. Тобто суд, вчинивши дії, необхідні для цілей підготовчого провадження, в залежності від встановлених у підготовчому провадженні обставин може прийняти рішення про можливість розгляду справи по суті або припинити подальший розгляд справи (залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі), якщо подальший її розгляд є неможливим з будь-яких причин.

При цьому суд не має обов`язку постановляти ухвалу про залишення заяви без руху і надавати позивачу строк для усунення недоліків, оскільки відповідно до частини першої статті 174 та частини одинадцятої статті 176 ГПК України у переліку вимог, недодержання яких є підставою залишення позовної заяви без руху, відсутнє посилання на статтю 173 цього Кодексу.

9.10. Водночас Суд зауважує, що процесуальний закон, окрім тих наслідків проведення підготовчого засідання, що передбачені частиною другою статті 185 ГПК України (пункт 9.8), передбачає також можливість ухвалення судом рішення про роз`єднання позовних вимог згідно з частиною шостою статті 173 ГПК України.

При цьому положення частини шостої статті 173 ГПК України встановлюють правило, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Це правило є запобіжником штучного роз`єднання позовних вимог.

9.11. Отже, якщо порушення правил об`єднання позовних вимог об`єктивно неможливо виявити та встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що, в свою чергу, може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об`єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, яке може бути виявлено та встановлено судом у справі лише в ході її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань та аргументів в позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін та інших учасників провадження у справі тощо, і суддя в ході підготовчого провадження дійшов висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз`єднання позовних вимог.

Між тим, суддя у такому випадку позбавлений права залишати позов без розгляду.

Винятком з цього правила є положення частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України: об`єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

У таких випадках не допускається роз`єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.

Звідти, законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) тих порушень правил об`єднання позовних вимог, які визначені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України.

9.12. При цьому Суд зазначає, якщо позивач порушив ті правила об`єднання позовних вимог, які не передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України, він не може усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог ГПК України не передбачено.

Отже позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду лише за тих виявлених судом після відкриття провадження у справі порушень правил об`єднання позовних вимог, що передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України.

В інших випадках порушення правил об`єднання позовних вимог, виявлених та встановлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз`єднання позовних вимог.».

Щодо об`єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21 дійшов висновку, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі шляхом дослідження проведених банківських операцій у їх сукупності та взаємозв`язку і їх впливу на фінансове становище банку в цілому. А тому операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

У справі № 910/130/21 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено вимогу до кількох відповідачів про солідарне відшкодування ними заподіяної шкоди в розмірі 201 089 038,47 грн, тобто обрано єдиний спосіб захисту прав та законних інтересів. Підставою заявлення такої вимоги зазначено прийняття керівниками Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» недобросовісних управлінських рішень, що спричинили банку шкоду, а саме, придбання в портфель банку неліквідних цінних паперів/кредитування під малоліквідне забезпечення.

Враховуючи викладене, висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21, суд вважає, що у цій справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не порушив правил об`єднання позовних вимог, передбачених частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 910/130/21.

3. Справу № 910/130/21 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець