ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 12/299

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

учасники справи:

позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_4,

відповідач - закрите акціонерне товариство "Охорона-Комплекс",

за участю управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві

на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.02.2018 (головуючий суддя Головатюк Л.Д.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 (головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А.),

прийняті за наслідками розгляду заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачу дублікату наказу

у справі № 12/299

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - Підприємець)

до закритого акціонерного товариства "Охорона-Комплекс" (далі - ЗАТ "Охорона-Комплекс")

про стягнення 1 543 951,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ЗАТ "Охорона - Комплекс" про стягнення 1 543 951,00 грн. збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором від 22.08.2001 № 284 на охорону об'єктів за допомогою ПЦО.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі № 12/299 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 1 543 951,00 грн. завданих збитків, 15 439,76 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 11 873,00 грн. витрат позивача на послуги адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2007 зі справи, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2007, рішення місцевого господарського суду зі справи змінено. Відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат на послуги адвоката у сумі 11 873,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

04.07.2007 на виконання судового рішення у справі № 12/299 видано наказ.

У травні 2016 року від Підприємця надійшла заява про заміну сторони (боржника) його правонаступниками в порядку процесуального правонаступництва, а саме стягувач просив: замінити боржника - ЗАТ "Охорона - Комплекс" його правонаступниками: управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та управлінням Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, а також видати Підприємцю дублікат судового наказу зі справи № 12/299.

Заява Підприємця розглядалася судами неодноразово.

У новому розгляді заяви Підприємця місцевим господарським судом до участі у справі № 12/299 залучено Департамент державної служби охорони при МВС України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ЗАТ "Охорона-Комплекс".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 зі справи № 12/299, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018, заяву Підприємця задоволено частково; замінено боржника у справі № 12/299 за наказом від 04.07.2007 - ЗАТ "Охорона - Комплекс" на його правонаступника - управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; постановлено видати Підприємцю дублікат наказу господарського суду міста Києва від 04.07.2007 у справі № 12/299.

Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Підприємця. Так, згідно з доводами Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, викладеними у касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій досліджений факт ліквідації ЗАТ "Охорона-Комплекс", проте залишений без належної оцінки та не врахований у розгляді заяви Підприємця;

- суди попередніх інстанцій всупереч законодавчим приписам поклали на учасника акціонерного товариства обов'язок нести відповідальність за прийняті (не прийняті) ліквідаційною комісією рішення щодо включення (не включення) до реєстру вимог кредиторів вимог Підприємця;

- у розгляді заяви Підприємця судами попередніх інстанцій, всупереч приписам процесуального законодавства, фактично встановлений юридичний факт (факт виникнення зобов'язання у засновників товариства за його зобов'язаннями), що має правові наслідки.

Департамент державної служби охорони при МВС України у письмових поясненнях на касаційну скаргу просив скаргу задовольнити повністю, судові акти попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Підприємця.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємець просила залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема про те, що ухвала та постанова ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розгляд касаційної скарги управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 25 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення Підприємця з відповідною заявою до суду) у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Як унормовано статтею 52 ГПК України (в редакції, чинній станом на час вчинення судами відповідної процесуальної дії), у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Згідно з приписами статті 334 ГПК України (в редакції, чинній станом на час вчинення судами відповідної процесуальної дії) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 242 цього Кодексу.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, сама по собі заміна сторони її правонаступником (за наявності відповідних підстав) не є встановленням факту, як помилково вважає управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, а є процесуальною дією, яка вчиняється судом у відповідності до приписів ГПК України і не є розглядом справи по суті спору (як позовних вимог).

Так, у розгляді заяви Підприємця про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачу дублікату наказу у справі № 12/299 судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено таке.

Згідно з протоколом загальних зборів ЗАТ "Охорона-Комплекс" від 18.04.2007 № 21 прийняті рішення, зокрема, про: припинення діяльності ЗАТ "Охорона-Комплекс" шляхом ліквідації у зв'язку з втратою мети діяльності Товариства, визначеної статутом; призначення ліквідаційної комісії; доручення спостережній раді Товариства затвердити проміжний та ліквідаційний баланси.

Відповідно до постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського РУЮ у м. Києві від 10.09.2007 про закінчення виконавчого провадження № 4239144 наказ господарського суду м. Києва № 12/299, виданий 04.07.2007 разом із постановою про закінчення виконавчого провадження, переданий до ліквідаційної комісії ЗАТ "Охорона-Комплекс" у відповідності до положень статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що 27.08.2007 до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві надійшла заява голови ліквідаційної комісії ЗАТ "Охорона-Комплекс" про закінчення виконавчого провадження (у зв'язку з ліквідацією боржника).

Згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "Охорона-Комплекс", яке ухвалене 21.08.2007 (оформлене протоколом від 21.08.2007 № 36), затверджено проміжний ліквідаційний баланс ЗАТ "Охорона-Комплекс" станом на 31.07.2007.

Відповідно до ліквідаційного балансу станом на 03.10.2007 відповідний ліквідаційний баланс затверджений протоколом загальних зборів акціонерів від 18.10.2007 № 38. Вказаний баланс відображає на дату його складення наявність у боржника активів та пасивів і суперечить змісту акта ліквідаційної комісії станом на 26.11.2007 (згідно з яким станом на 26.11.2007 Товариство не має кредиторської та дебіторської заборгованості).

Під час ліквідації ЗАТ "Охорона-Комплекс" за рішенням його власників (управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України та управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві) виплата грошових коштів Підприємцю за наказом господарського суду міста Києва від 04.07.2007 № 12/299 здійснена не була.

Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 27.11.2007 здійснено державну реєстрацію припинення ЗАТ "Охорона-Комплекс" у зв'язку з його ліквідацією та щодо юридичної особи - відповідача (ідентифікаційний код 24523145) правонаступників не зареєстровано.

Задовольняючи заяву Підприємця про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачу дублікату наказу у справі № 12/299, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що нагляд за законністю процедури ліквідації та затвердження ліквідаційного балансу здійснюється власниками Товариства, яким в подальшому передається майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів. Невиконання ліквідаційною комісією під час ліквідації ЗАТ "Охорона-Комплекс" наказу господарського суду міста Києва від 04.07.2007 № 12/299 свідчить про те, що під час здійснення процедури ліквідації ЗАТ "Охорона-Комплекс" як ліквідаційною комісією Товариства, так і його учасниками допущені порушення чинного законодавства.

За наведених обставин вимоги Підприємця про визнання учасника Товариства - управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, на якого, зокрема, законом покладені обов'язки щодо затвердження проміжного ліквідаційного балансу та затвердження ліквідаційного балансу Товариства та якому (як одному з учасників) за законом передається майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, правонаступником ЗАТ "Охорона-Комплекс" щодо зобов'язань останнього з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.07.2007 № 12/299, визнані судами попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Проте Касаційний господарський суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій у зв'язку з їх помилковістю та невідповідністю приписам чинного законодавства, з огляду на таке.

За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки.

Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наставати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, виділу тощо. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов'язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ЗАТ "Охорона-Комплекс" було припинено (ліквідоване за рішенням його засновників [учасників]) без правонаступництва.

Так, відповідно до приписів статті 59 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на час проведення ліквідаційної процедури щодо ЗАТ "Охорона-Комплекс") припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 60 ГК України (у тій самій редакції) ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

У відповідності до статті 61 ГК України претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Згідно з приписами статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції, чинній станом на час проведення ліквідаційної процедури щодо ЗАТ "Охорона-Комплекс") юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЦК України акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Згідно з частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

У розгляді заяви Підприємця в частині заміни сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва судами попередніх інстанцій не враховані як приписи статей 96, 152 ЦК України, так і те, що у даному випадку правонаступництва (як похідного правонабуття) у розумінні приписів статей 52, 334 ГПК України не відбулося.

Замінивши ЗАТ "Охорона-Комплекс" на одного із засновників (учасників) Товариства у порядку процесуального правонаступництва щодо зобов'язань названого Товариства з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.07.2007 № 12/299, суди попередніх інстанцій, тим самим, поклали на такого учасника відповідальність за зобов'язанням юридичної особи, не врахувавши ані прямої норми закону, якою передбачено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи (крім випадків, встановлених установчими документами та законом), ані суті процесуального правонаступництва.

Наведеним спростовуються доводи Підприємця, які викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що ухвала та постанова ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Водночас суди попередніх інстанцій задовольнили заяву Підприємця також і в частині видачі дубліката судового наказу зі справи № 12/299.

Так, згідно з приписами статті 120 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення Підприємця з відповідною заявою до суду) у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Відповідно до пункту 19.4 Перехідних положень ГПК України (в редакції, чинній станом на вчинення відповідної процесуальної дії судом), у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Задовольняючи заяву Підприємця у відповідній частині, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що остання ґрунтується на припущеннях заявника щодо тих обставин, що наказ у справі № 12/299 направлений до ліквідаційної комісії ЗАТ "Охорона-Комплекс" та втрачений з вини голови ліквідаційної комісії боржника. Наявності документів, які підтверджували б відповідні обставини, судами не встановлено та у судових актах не наведено.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За наведених обставин судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню як у частині задоволення заяви Підприємця про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва, так і в частині задоволення заяви Підприємця про видачу дублікату наказу у справі № 12/299, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви Підприємця про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачу дублікату наказу у справі № 12/299.

Керуючись статтями 308, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 у справі № 12/299 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачу дублікату наказу у справі № 12/299.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 1762,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 3524,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко