Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.11.2018 року у справі №910/20370/17
Ухвала КГС ВП від 03.09.2019 року у справі №910/20370/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20370/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи

позивача - Пільх А.В.,

відповідача - Опанасик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018

(головуючий - Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

у справі №910/20370/17 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 830 068,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 830 068,47 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за договором оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 після розірвання договору оренди.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 02 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - орендар) було укладено договір № 7 оренди обладнання (далі - договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування майно: комплекти світлодіодних панелей згідно з додатком № 1, вартістю майна 4 789 631,74 грн з урахуванням індексації, та сплачувати орендодавцеві орендну плату.

2.2. Сторони у п. 3.2 договору визначили, що строк оренди складає 10 (десять) календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

2.3. Відповідно до пункту 4.2 договору орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 39 913,60 грн, податок на додану вартість 7 982,72 грн, всього за договором 47 896,32 грн за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

2.4. У п.п. 7.4 - 7.5 договору сторони погодили, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

2.5. Згідно з п. 9.7 договору договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або чинному в України законодавстві.

2.6. Суди встановили, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт.; 6.144х1.024, у кількості - 1 шт.; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт.; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт., всього 33 шт., про що сторони підписали акт приймання-передачі обладнання від 01.04.2011.

2.7. 30 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" підписано додаткову угоду до договору оренди обладнання № 7 від 02.03.2011, відповідно до якої сторони змінили положення договору, додавши до п.4.2 договору такий абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 15618,70 грн., ПДВ 3123,74 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18742,44 грн.".

У п. 2 додаткової угоди сторони погодили, що у зв'язку з розірванням договору оренди останнім днем оренди слід вважати 31.12.2015.

Тобто, як встановили суди, сторони шляхом підписання додаткової угоди від 30.11.2015 дійшли згоди припинити свої договірні відносини.

2.8. Позивач вказує, що після розірвання договірних відносин відповідач орендоване обладнання з користування не повернув, вимоги орендодавця щодо повернення майна залишені без задоволення, Акти приймання-передачі з оренди обладнання сторонами не підписані, майно залишається у користуванні відповідача, у зв'язку із чим позивач просить стягнути неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до п.7.1 договору) по листопад 2017 (звернення до суду) відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у позові відмовлено повністю.

3.1.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі від 31.12.2015 до договору, у якому зазначено, що орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами договором оренди обладнання № 7 від 02.03.2011. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням. Зазначений акт підписано та скріплено печатками як позивача (орендодавця), так і відповідача (орендаря). Доказів визнання вказаного акта недійсним, висловлень до нього будь-яких зауважень позивачем не надано.

3.1.2. Оцінивши листування сторін, суд зазначив, що з моменту підписання акта приймання-передачі від 31.12.2015 та до моменту звернення з вимогою за вих.№28/09-1 від 28.09.2017 позивач не висловлював жодних претензій щодо повернення майна саме за договором №7.

Таким чином, за висновком суду, позивачем не надано доказів на підтвердження факту неповернення майна відповідачем за договором.

3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" неустойку у розмірі 830 068,47 грн та судовий збір у розмірі 12 451,02 грн за подання позовної заяви. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18 676,53 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3.2.1. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 є неналежним доказом. Оскільки, по-перше, у зазначеному акті вказано, що орендодавець повернув, а орендар прийняв обладнання, хоча таке формулювання суперечить умовам договору, а по-друге, у зазначеному акті відсутнє найменування, вартість, характеристики, кількість та склад майна, яке повертається, що не може свідчити про повернення орендованого обладнання у повному обсязі. Крім того, як зазначив суд, згідно з умовами договору повернення майна здійснюється за актом разом з технічною документацією, в той час як матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу технічної документації.

Таким чином, як зазначив суд апеляційної інстанції, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відсутність належних та допустимих доказів відповідно до вимог законодавства України та умов договору повернення спірного майна з оренди, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 830 068,47 грн неустойки є обґрунтованими.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

4.2.1. Виконання обов'язку відповідача та його прийняття позивачем підтверджується Актом передання-приймання об'єктів оренди від 31 грудня 2015 року. Належним є висновок суду першої інстанції, що з моменту підписання сторонами Акту передання-приймання, правовідносини оренди між сторонами Договору припинилися.

Таким чином, скаржник стверджує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач не виконав свої зобов'язання з повернення орендованого майна передбачені договором, та водночас, містять належні докази того, що з моменту підписання Акта передання-приймання об'єктів оренди від 31 грудня 2015 року, відповідний обов'язок Відповідача припинився у передбачений Договором спосіб.

Відповідач вважає, що апеляційним господарським судом було неправильно застосовано ст.785 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

4.2.2. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами були наявні і правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких таке обладнання було розміщено, а відтак, після підписання Акта передання-приймання від 31 грудня 2015 року, яким таке обладнання було повернуто, орендоване обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об'єктах нерухомого майна.

Апеляційний господарський суд не застосував принцип превалювання змісту над формою, який полягає в тому, що правовідносини визначаються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Тобто, виключно через допущену технічну описку Київський апеляційний господарський суд не належним чином оцінив поданий відповідачем доказ - акт передання-приймання об'єктів оренди від 31.12.2015.

Крім того, апеляційним господарським судом не надано оцінки тому факту, чи передавалась відповідна технічна документація орендарю взагалі з огляду на, що висновки суду про виникнення обов'язку орендаря повернути технічну документацію є передчасними та такими, що не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів та вимог скаржника, наведених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просить відмовити у її задоволенні.

Позиція та доводи позивача є аналогічними висновкам, здійсненим судом апеляційної інстанції у постанові, що оскаржується.

При цьому, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/20369/17, ухвалену за результатами розгляду аналогічної справи між тими ж сторонами спору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржників про необхідність надання додаткової чи повторної оцінки доказам, а також необхідність встановлення і дослідження фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі про стягнення неустойки в порядку, визначеному ч.2 ст.785 ЦК України, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за договором.

5.2.2. За приписами ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

5.2.3. Разом з тим, за змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.2.4. У п.7.4 Договору сторони погодили, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання Акта передавання-приймання. Водночас, у п.7.5 Договору врегульовано, що оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

5.2.5. Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для правильного вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

5.2.6. Суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позову, дійшов висновку, що акт приймання-передачі обладнання, підписаний сторонами 31.12.2015, є неналежним доказом, який не підтверджує виконання відповідачем свого обов'язку повернути орендоване майно. Натомість, суд першої інстанції вважав, що відповідач повернув, а позивач прийняв з користування обладнання згідно з укладеним між сторонами договором оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 саме на підставі акта приймання-передачі обладнання від 31.12.2015. Тобто висновки судів попередніх інстанцій за результатами здійснення оцінки одного і того ж доказу є взаємовиключними.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженням повторно оцінювати докази у справі та встановлювати її фактичні обставини, проте вважає, що зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, зважаючи на таке.

5.2.7. Суди попередніх інстанцій по суті оцінили лише акт приймання-передачі обладнання та не надали належної правової оцінки іншим документам, наявним у справі. Тоді як для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити дійсні обставини, що склалися між сторонами спору, на підставі оцінки наявних у справі документів, а також врахувати положення п.7.5 договору, у якому сторони погодили, що сплаті підлягає саме орендна палата по день фактичного користування майном. Тобто, у випадку встановлення обставин неповернення обладнання з орендного користування, судам слід з'ясувати наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми неустойки на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України.

Переконливими є аргументи скаржника про те, що оцінюючи акт приймання-передачі, суд апеляційної інстанції не врахував приписи ст.213 ЦК України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналогічне порушення допущене і судом першої інстанції, який відхилив посилання позивача на листування між сторонами спору, обмежившись лише формальним твердженням про те, що листи не містять інформації, яка стосується договору, стягнення за яким є предметом спору у цій справі. Суд першої інстанції не врахував специфічних характеристик обладнання, що орендувалось відповідачем, не надав оцінки умовам п.6.2 договору, згідно з яким монтажні та пусконалагоджувальні роботи повинні були виконуватись ТОВ "Техно Компас", та не з'ясував обставин чи дійсно внаслідок підписання акта приймання-передачі орендар перестав фактично користуватись орендованим ним обладнанням.

5.2.8. Згідно з приписами ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Всупереч вказаним вимогам закону, зважаючи на зазначене вище у п.5.2.7 постанови, судами попередніх інстанцій у своїх рішеннях не досліджено в повному обсязі факту користування орендарем спірними об'єктами. Тобто рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідають.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.2. Зважаючи на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги відповідача та необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.3. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним застосуванням норм матеріального права та відповідно до положень процесуального права.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/20370/17 скасувати. Справу №910/20370/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.Ткач

Судді О. Мамалуй

Л.Стратієнко