Історія справи

Постанова КАС ВП від 31.10.2024 року у справі №826/10460/16
Постанова КАС ВП від 31.10.2024 року у справі №826/10460/16
Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №826/10460/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №826/10460/16

адміністративне провадження № К/990/30815/22 К/990/26668/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Київської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року (у складі: судді-доповідача - Кузьменка В.В., суддів: Костюк Л.О., Губської Л.В.) у справі №826/10460/16,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) пред`явив позов до прокуратури Київської області (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Київської області від 01.07.2016 № 375к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;

- зобов`язати прокурора Київської області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області;

- зобов`язати прокурора Київської області нарахувати (обчислити) і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 до дати фактичного поновлення на роботі, яку обчислити у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, провівши її індексацію у відповідності до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 300 000,00 грн.

2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017, позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ прокуратури Київської області від 01.07.2016 №375к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області, у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області.

Стягнуто з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 70 478, 70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

3. Постановою Верховного Суду від 03.10.2019 судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016 і ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 залишені без змін.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2020 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2020 скасовано, позов про поновлення ОСОБА_1 на посаді задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

6.1. 04 травня 2020 року від позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2016 по 20.11.2017 відповідно до статті 235 КЗпП України, постанови КМУ №100, довідки прокуратури Київської області від 01.09.2016 № 18ф-359.

6.2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що фактично його було поновлено на роботі судом лише 28.04.2020 а тому, на переконання позивача, апеляційний суд одночасно з вирішенням питання про поновлення позивача на роботі повинен був стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

6.3. Позивач вважав, що відповідно до приписів статті 235 КЗпП України він міг не заявляти позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку, оскільки таке питання підлягає автоматичному вирішенню судом, але у позові в цій справі така вимога ним все ж таки була заявлена, втім залишилася неповністю вирішеною.

6.4. Разом з тим, позивач зазначав, що важливим і принциповим для нього залишається питання отримання середнього заробітку за період з 02.11.2016 по 20.11.2017, оскільки ПФУ не зараховує такий період до його стажу роботи в органах прокуратури через несплату відповідних внесків.

7.1. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 було розглянуто заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі та відмовлено у її задоволенні.

7.2. Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення в справі додаткового рішення, апеляційний суд зазначив, що питання стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок його незаконного звільнення наказом прокурора Київської області від 01.07.2016 №375к і відповідні позовні вимоги в цій частині були вирішені судами першої та апеляційної інстанцій при первинному розгляді цієї справи і відповідні судові рішення саме в цій частині за результатами касаційного перегляду залишені Верховним Судом без змін; отже, апеляційний суд не наділений повноваженнями повторно вирішувати (переглядати) таке питання та/або відповідні позовні вимоги.

8. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, сторони звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами. Позивач також оскаржив ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення.

9.1. Постановою Верховного Суду від 14.12.2021, зокрема, задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020, скасовано таке оскаржуване судове рішення, а справу у частині розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

9.2. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що в даній справі право позивача на працю було захищено ще первинним судовим рішенням окружного суду, яким його було поновлено на посаді, з якої його було незаконно звільнено, і за його згодою на підставі заяви позивача від 26.12.2017 наказом прокурора Київської області від 27.12.2017 №330к призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області. Зважаючи на викладене, Суд не вбачав правових підстав вважати період з 20.11.2017 до 28.04.2020 вимушеним прогулом.

9.3. Поряд з цим було зазначено, що суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, а також визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 03.11.2016 до 19.11.2017, який належить стягнути на його користь.

10.1. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2016 по 19.11.2017 в розмірі 211 436,10 грн.

10.2. Ухвалюючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з довідкою прокуратури Київської області від 01.09.2016 №18ф-359 середньомісячний заробіток позивача становить 15 391,90 грн, а середньоденна заробітна плата - 810,10 грн.; кількість днів вимушеного прогулу з 03.11.2016 по 19.11.2017 становить 261 робочий день; таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивача становить 211 436,10 грн (810,10 грн*261).

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень) на них

11. Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №826/10460/16 в частині задоволених вимог та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у повному обсязі.

12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 КЗпП України при наявності факту поновлення позивача на посаді та виконання відповідачем рішення суду в частині сплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

13. При цьому відповідачем звернуто увагу на помилковому, на його переконання, тлумаченні судом апеляційної інстанції статті 235 КЗпП України стосовно встановлення факту вимушеного прогулу та правової природи стягнутих виплат, оскільки спірний період є не вимушеним прогулом, а часом, упродовж якого мало б бути виконано рішення суду про поновлення, й належним способом захисту у даних правовідносинах є саме стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

14. Також відповідач акцентує увагу на тому, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення із вимогою нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за новий період час, у впродовж якого справа направлялись Верховним Судом на новий розгляд в межах дослідження обставин, які вже були предметом розгляду при первісному розгляді справи, є збільшенням позовних вимог з одночасною зміною предмету і підстав позовних вимог.

15. Заперечуючи проти касаційної скарги відповідача, позивач подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.

16. Також, не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати та змінити додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 в частині стягнення з відповідача суми вимушеного прогулу з 211 436,10 грн на 273 749,20 грн.

17. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, посилаючись на: пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №572/2429/15-ц, від 13.05.2020 у справі №826/1001/16, від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 15.10.2020 у справа №826/17601/14 та у справі №826/5842/15, від 14.05.2020 у справі №805/4031/17-а, від 04.03.2020 у справі №0440/6017/18, від 26.06.2019 у справі №813/5855/15, від 06.08.2019 у справі №0640/4691/18, від 26.06.2019 у справі №813/5855/15, від 30.09.2019 у справі №2340/4462/18, від 03.10.2019 у справі №804/8042/17, від 26.03.2020 у справі №580/1115/19, від 12.06.2020 у справі №813/3350/18, від 17.06.2020 у справі №820/1505/18, від 07.07.2020 у справі №811/952/15, від 07.10.2020 у справі №826/25472/15, щодо обчислення та виплати незаконно звільненому працівникові середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при винесенні рішення про поновлення на роботі органом, який розглядає трудовий спір, врахування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів, коригування заробітної плати у зв`язку з підвищенням саме посадового окладу (тарифної ставки) з огляду на правильне застосування частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

18. Позивач, поряд з іншим, зазначає, що через незастосування приписів щодо обов`язкового коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнти його підвищення, суди першої та апеляційної інстанцій протиправно обмежили його в реалізації гарантованого права отримати усю належну за законом суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, бо її розмір суттєво зменшено усупереч правомірним (легітимним) очікуванням.

19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

20. Касаційна скарга Київської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 03.10.2022.

21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2022 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жук А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.

22. Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Київської обласної прокуратури на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №826/10460/16 (провадження №К/990/26668/22).

23. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 07.11.2022.

24. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.11.2022 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жук А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.

25. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №826/10460/16 (провадження №К/990/30815/22).

26. Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2024 касаційні скарги об`єднано в одне касаційне провадження, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

29. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень у цій справі та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

31. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

32. Обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється у відповідності до Порядку №100, згідно до приписів якого основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна заробітна плата працівника.

33. Так, відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

34. Поряд з цим, згідно із абзацами першим та другим пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

35. Відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №572/2429/15-ц, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку №100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів (аналогічні висновки неодноразово були викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.05.2020 у справі №826/1001/16).

36. Колегією суддів не ставиться під сумнів питання права позивача на стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу із застосуванням пункту 10 Порядку №100, однак спірним у цій справі, з огляду на предмет касаційного оскарження, є питання повноти дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині ухвалення додаткового судового рішення.

37. Так, відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

38. Отже, у частині першій статті 252 КАС України перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

39. Додатковими судовими рішеннями вирішуються окремі правові вимоги, які не були вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу цих позовних вимог досліджувались докази.

40. Отже, додаткове судове рішення, яке є невід`ємною складовою основного судового рішення, є засобом усунення неповноти останнього, внаслідок якого залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

41. Додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

42. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки.

43. Таким чином, додаткове судове рішення може бути винесено на підставі лише тих доказів, які були досліджені під час судового розгляду справи та лише за тими обставинами, які були предметом обговорення та оцінки судом при розгляді справи (подібний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31.07.2024 у справі №440/3166/20).

44. Матеріалами справи підтверджується, що при ухваленні судового рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 02.11.2016 керувався довідкою прокуратури Київської області від 01.09.2016 №18ф-359 та із якої суд встановив, що середньомісячний заробіток позивача становив 15 391, 90 грн., а середньоденна заробітна плата - 810, 10 грн.

45. Інших доказів щодо встановлення та обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача судами у цій справі до ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 не досліджувалося.

46. Скасовуючи ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020, Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 зауважив, що апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову (постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020) мав здійснити обчислення та донарахування розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 03.11.2016 до 19.11.2017; правові підстави для стягнення таких коштів, починаючи з 02.11.2016, відсутні, адже 02.11.2016 включено до періоду, щодо якого при первинному розгляді справи було вирішено питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; на таку помилку апеляційного суду звернув увагу позивач, подавши 04.05.2020 заяву про ухвалення додаткового рішення до вказаної постанови суду апеляційної інстанції, в якій він просить суд зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за указаний період відповідно до статті 235 КЗпП України, Порядку №100, а також довідки прокуратури Київської області від 01.09.2016 №18ф-359.

47. Отже, з огляду на те, що обставини підвищення відповідних посадових окладів судами у цій справі не встановлювалися, а докази - не досліджувалися, то суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної додаткової постанови вірно взяв за основу відомості щодо середньоденної заробітної плати позивача у сумі 810,10 грн., виходячи зі змісту довідки прокуратури Київської області від 01.09.2016 №18ф-359.

48. Процесуальним законом не передбачено, що суд при ухваленні додаткового судового рішення може додатково досліджувати докази і встановлювати обставини, які не були дослідженими в основному рішенні.

49. Отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного у цій справі судового рішення відсутні, а доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди із основним судовим рішенням по суті спору у певній частині.

50. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, наведених у цій постанові висновків не спростовують та не трактують іншого порядку і умов ухвалення додаткового судового рішення, визначеного у статті 252 КАС України.

51. Щодо доводів касаційної скарги відповідача про помилкове тлумачення судом апеляційної інстанції статті 235 КЗпП України та правової природи стягнутих виплат, колегія суддів зазначає наступне.

52. Стаття 236 КЗпП України врегульовує здійснення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

53. Отже, положення як статті 235, так і статті 236 КЗпП України передбачають виплату працівнику середнього заробітку. В першому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який тривав для працівника у зв`язку із незаконним звільненням та неможливістю працювати. В другому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за період, коли право працівника на працю все ще не відновлене у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі; і положення статті 236 КЗпП України не визначають обов`язковою умовою наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення.

54. Як убачається з матеріалів справи та було зауважено у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у цій справі, що:

- постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Звільнення позивача було визнано незаконним; визнано протиправним і скасовано наказ про його звільнення; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області; а також стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 70 478, 70 грн.;

- судом першої інстанції визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 01.07.2016 (дата звільнення позивача) до 02.11.2016 (дата ухвалення судом першої інстанції рішення по суті цієї справи), що становить: 70 478, 70 грн. (середньоденний заробіток 810, 10 грн. * кількість днів вимушеного прогулу - 87);

- суд першої інстанції допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- у подальшому судовими рішеннями судів апеляційної і касаційної інстанції було залишено без змін рішення суду першої інстанції від 02.11.2016 і виключно в частині вирішення позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, направлено справу судом касаційної інстанції на новий розгляд до суду першої інстанції;

- при повторному розгляді справи в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді, лише рішенням апеляційного суду від 28.04.2020 право позивача було захищено у ефективний спосіб шляхом його поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області;

- вирішуючи питання про поновлення позивача на рівнозначній посаді відповідно до тієї, з якої його було незаконно звільнено, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дати ухвалення первинного судового рішення окружного суду, тобто 03.11.2016, і до дня фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області (оскільки первинне судове рішення окружного суду було допущено до негайного виконання, зокрема, у цій частині);

- при цьому, позивач при повторному розгляді справи звертався до суду першої інстанції із заявою (від 12.12.2019) про стягнення на його користь розміру середнього заробітку за період з 03.11.2016 до 19.11. 2017 (дата фактичного поновлення позивача) (а.с. 140-143, том 3);

- 20 листопада 2017 року прокурором Київської області ОСОБА_2 прийнято наказ від №312к, яким скасовано наказ прокурора Київської області від 01.07.2016 №375к, поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, виплачено позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 70 478,70 грн.

- у подальшому, за заявою позивача від 26.12.2017 наказом прокурора Київської області від 27.12.2017 № 330к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 з 28 грудня 2017 року.

- у зв`язку із закінченням строку та виходом з відпустки ОСОБА_3 , за заявою позивача від 06.04.2018, наказом прокурора Київської області від 06.04.2018 №63к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області з 10 квітня 2018 року.

55. З установлених обставин справи та доводів позивача, Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 дійшов висновку, що датою фактичного виконання постанови суду від 02.11.2016 щодо поновлення позивача на посаді є саме 20 листопада 2017 року.

56. Скасовуючи ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020, суд касаційної інстанції у наведеному судовому рішенні визначив, що конкретно у цій справі, суд апеляційної інстанції повинен був обчислити та донарахувати розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 03.11.2016 до 19.11.2017; та висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14.12.2021 були обов`язковими для суду апеляційної інстанції, в силу вимог частини п`ятої статті 353 КАС України.

57. Доводи касаційної скарги відповідача зазначених вище висновків не спростовують і не знаходять свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

58. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

59. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

60. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

61. Підстави для скасування судом касаційної інстанції судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення визначені статтею 351 КАС України, відповідно до змісту якої суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

62. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).

63. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, колегія суддів дійшла висновків, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану додаткову постанову із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права.

64. А тому, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване сторонами судове рішення - без змін.

65. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового розгляду.

66. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 242 341 345 349 350 351 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Київської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову на Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі №826/10460/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду