Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.09.2018 року у справі №807/2358/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №807/2358/15

адміністративне провадження №К/9901/45276/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року (у складі судді Шешені О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (у складі колегії суддів: Ніколіна В.В., Гінди О.М., Качмара В.Я.)

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання неправомірними дій щодо відмови надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язання надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначеної у графічних матеріалах для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,99 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що 06.08.2015 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,99 га з подальшою передачею у власність. До клопотання додав графічні матеріали, з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Однак, відповідач відмовив йому в задоволенні клопотання, з тих підстав, що відповідно до наданих графічних матеріалів вказана земельна ділянка відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а надання у власність цієї категорії земельних ділянок не входить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його права на отримання у власність земельної ділянки.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 29.05.2015 на земельну ділянку щодо якої звернувся позивач, відповідачем було видано ОСОБА_4 наказ за № 1618-СГ «Про надання дозволу на розроблення, проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду» із зміною цільового призначення земель для садівництва. Однак, позивачем не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів, що цей наказ був прийнятий з порушенням норм чинного законодавства України. Наказ є чинним, ніким не оскаржений та не скасований і не є предметом розгляду цієї справи в межах поданих позивачем позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 20.06.2017 залишеною без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2016.

Не погоджуючись з постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2016 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 20.06.2017 ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся із касаційною скаргою у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі скаржник вказує, на те що судами надано неправильну оцінку обставинам справи, які вказують на неправомірність дій відповідача. Так, відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, чого судами встановлено не було. Приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади. Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області уповноважене надавати дозволи на розробку проекту землеустрою, зокрема і щодо земель сільськогосподарського призначення. А надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, не перешкоджає наданню такого дозволу і йому, оскільки цей дозвіл не означає надання земельної ділянки у власність.

Від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга подана 10 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 807/2358/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 807/2358/15 та призначив її до розгляду ухвалою від 30 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 31 жовтня 2018 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено що, 06.08.2015 позивач звернувся із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,99 га з подальшою передачею у власність та додано графічні матеріали.

Щодо розгляду клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області, листом від 04.09.2015 за № ДС-31-7-0.6-4203/21-15, запропоновано позивачу надати копії паспорта громадянина України (1, 2, 11 сторінка), ідентифікаційний код, дати згоду на обробку його персональних даних, вказати адресу земельної ділянки (за межами населеного пункту, сільська рада, район).

На виконання вимог відповідача, позивачем було подано копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду та графічні матеріали.

Листом від 29.10.2015 № ДС-31-7-0.6-6261/21-15, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки позивачем не було надано для обробки персональних даних 11 сторінку паспорта громадянина України, не вказано адреси земельної ділянки (за межами населеного пункту, сільська рада, район), а згідно до наданих графічних матеріалів вказана земельна ділянка відноситься до земель ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01). Відтак, надання у власність земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не входить до компетенції відповідача.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу від 29.11.2014 укладеного між Державним підприємством Радгосп-завод «Ужгородський», в особі голови комісії з ліквідації ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як переможця прилюдних торгів (аукціону), проведених 24.06.2014 Міжнаціональною універсальною товарно-сировинною біржею "ЕПСІЛОН" (МУТСБ "ЕПСІЛОН") було продано біологічні активи - плодоносні дерева яблуні, які розташовані на земельній ділянці площею 16,2674 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, цільове призначення: 01.01, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Та 29.05.2015 на земельну ділянку щодо якої звернувся позивач, відповідачем було видано ОСОБА_4 наказ за № 1618-СГ «Про надання дозволу на розроблення, проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду» із зміною цільового призначення земель для садівництва.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2016 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду 20.06.2017 не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень, відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, листом від 29.10.2015 № ДС-31-7-0.6-6261/21-15, відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,99 га, оскільки позивачем не було надано для обробки персональних даних 11 сторінку паспорта громадянина України, не вказано адреси земельної ділянки (за межами населеного пункту, сільська рада, район). А також, зазначило, що оскільки, згідно до наданих графічних матеріалів, вказана земельна ділянка відноситься до земель ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01), а тому надання у власність цієї категорії земельних ділянок не входить до компетенції відповідача.

Суд касаційної інстанції вважає, що така відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийнята відповідачем без наведення жодної з підстав, визначених статтею 118 Земельного кодексу України.

Необґрунтованим є і покликання відповідача, що вирішення клопотання позивача не входить до компетенції управління Держгеокадастру, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 16 (далі - Положення № 16), Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (п. 3 Положення № 16).

Згідно п.п. 13 п. 4 Положення № 16, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області уповноважене надавати дозволи на розробку проекту землеустрою, зокрема, що стосується земель сільськогосподарського призначення, у встановленому законом порядку, не залежно від виду використання цієї земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на яку претендує позивач знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому суд касаційної інстанції зазначає про безпідставність відмови відповідача у розгляді заяви позивача в зв`язку з відсутністю відповідних повноважень.

Враховуючи обставини справи, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, відмовляючи ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством, діяло протиправно.

Щодо покликання судів попередніх інстанцій, як підставу правомірності дій відповідача у відмові позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за № 1618-СГ від 29 травня 2015 року, яким такий дозвіл на цю земельну ділянку надано ОСОБА_4, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування чи власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 06 серпня 2015 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з прийняттям вмотивованого рішення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі скасуванню, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права при вирішенні справи, зокрема ст. 118, 122 Земельного кодексу України.

Оскільки, суд касаційної інстанції скасовує рішення судів попередніх інстанцій та ухвалює нове судове рішення, то відповідно до статті 139 КАС України, касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 39734 від 18 листопада 2015 року ОСОБА_3 сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 487,20 грн; квитанції № 74722 від 24 січня 2016 року судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 607,20 грн та квитанції від 05.08.2017 судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1169 грн. 28 коп, що в цілому складає 2263,68 грн. Отже, ця сума судових витрат підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Дергеокадастру в Закарпатській області, викладене в листі від 29 жовтня 2015 року № ДС-31-7-0.6-6261/21-15 «Щодо розгляду клопотання», яким ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер ділянки: НОМЕР_1) .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 06 серпня 2015 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер ділянки: НОМЕР_1) з прийняттям вмотивованого рішення.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області судові витрати на користь ОСОБА_3 у сумі 2263, 68 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко