Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа №822/2453/17

адміністративне провадження №К/9901/36810/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 (суддя Майстер П.М.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (судді Ватаманюк Р.В., Сельник-Томенко Ж.М., Сторчак В.Ю.)

у справі № 822/2453/17

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2,) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Хмельницькій області), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.08.2017 № 0006081407.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не застосовано вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент звернення до суду з позовом). Також, судами застосовано положення Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95. Однак, виключно законами України мають врегульовуватися засади, зокрема, адміністративної відповідальності, діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. При цьому, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 7-рп/2001. Крім того, рішення суду апеляційної інстанції, серед іншого, ґрунтується на припущенні.

Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.08.2017 на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області №2045 від 25.07.2017 про проведення фактичної перевірки, було проведено фактичну перевірку господарської одиниці (кіоску) ОСОБА_2 по АДРЕСА_1.

03.08.2017 за наслідками перевірки складено акт (довідку) фактичної перевірки.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами відповідача встановлено не здійснення обліку готівкових коштів у загальній сумі 9 611,50 грн. (у повній сумі їх фактичних надходжень) у книгу обліку розрахункових операцій за № 2215001338р/5, тобто встановлено неоприбуткування готівкових коштів у сумі 9 611,50 (готівкова виручка від реалізації ТМЦ за 31.07.2017 та 01.08.2017).

17.08.2017 за результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006081407, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 48 057,50 грн.

Визначення порядку ведення операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ (пункт 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України).

Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; далі - Положення про ведення касових операцій).

Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Відповідно до статті 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій КОРО - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Таким чином, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95). Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного суду України від 04.11.2015 (21-3680а15) та неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі 2а-12605/11/2670 та від 06.02.2018 у справі № 2а-14315/10/0470 та від 29.08.2018 у справі № 803/584/17.

Щодо доводів позивача про висловлене судом апеляційної скарги припущення щодо здійснення запису в книзі обліку розрахункових операцій вже після проведення перевірки колегія суддів зазначає, що як вбачається з акту перевірки, на момент проведення перевірки відповідних записів у КОРО здійснено не було. Вказане позивачем не заперечувалось, оскільки в акті перевірки вказано, що зауважень до акта перевірки у перевіряючих немає, ні в скарзі поданій в порядку процедури досудового оскарження ні у позовній заяві. Підстав вважати, що такі записи були наявні в книзі за відсутності заперечень позивача до акту перевірки у судів попередніх інстанцій не було.

Щодо доводів позивача про застосування судами попередніх інстанцій положень статтей Указу Президента України № 436/95.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції на момент прийняття рішень судами попередніх інстанцій) суд при вирішення справи керується принципом законності відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ № 436/95, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки.

6 липня 1995 року було прийнято Закон № 265/95-ВР, у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону № 265/95-ВР визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, у якому відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95. Зокрема, абзацом 3 статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.

Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону № 265/95-ВР є різними.

Отже, відносини щодо відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом № 265/95-ВР, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ № 436/95. Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б такі відносини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20.05.2014 у справі № 21-92а14.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі № 822/2453/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко