Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа №815/2221/17

адміністративне провадження №К/9901/746/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 (суддя Балан Я.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 (судді Яковлєв О.В., Федусик А.Г., Танасогло Т.М.)

у справі № 815/2221/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Тенет»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Тенет» (далі - позивач, ТОВ «НВП «Тенет») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.04.2017 № 0006581409.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2017, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.04.2017 № 0006581409.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.03.2017 по 22.03.2017 посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 06.03.2017 № 550, направлень від 06.03.2017 № 632/14-09, № 633/14-09 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «НВП «Тенет» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період вересень 2014 року, жовтень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «Лаки Трейд», за результатами якої складено акт від 29.03.2017 № 246/15-53-33-14-09/22485498 та зроблено висновок про порушення позивачем пункту 201.1 статті 201, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ТОВ «НВП «Тенет» податок на додану вартість на загальну суму 580 865 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 11.04.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006581409, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 871 298 грн., в тому числі 580 865 грн. - за основним платежем та 290 433 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 29.03.2017 № 246/15-53-33-14-09/22485498 підставою для визначення позивачу зазначеної суми грошового зобов'язання слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Лаки Трейд», які не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. За твердженнями податкового органу, у позивача відсутні дані щодо обліку отриманих послуг доступу до Інтернету, як обумовлено Договором №12-12 від 01.06.2014р.: у актах надання послуг № 293554 від 30.09.2014, №293624 від 31.10.2014 відсутні дані щодо обсягів інформації (кількість Гігабайт), які визначають вартість послуг за відповідний період, а саме: обсяги прийнятої/переданої замовником інформації (кілобайт/мегабайт/гігабайт) та відсотковий показник завантаження каналу передачі даних; походження та/або призначення прийнятої/переданої замовником інформації (український або міжнародний трафік); тривалість зв'язку замовника із мережею Інтернет. У зв'язку з чим, акт наданих послуг та податкові накладні не можуть вважатися документами для підтвердження даних податкового обліку і звітності, а у ТОВ НВП «ТЕНЕТ» відсутні підстави для формування в обліку показників з податкового кредиту.

Аналогічними доводами обґрунтована і касаційна скарга податкового органу.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

При цьому слід зазначити, що й надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про неможливість встановити повний зміст та обсяг господарської операції з контрагентом позивача, відсутність ділової мети у діях платника податку, тощо.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом, не встановлено, чи спричинили господарські операції між позивачем та його контрагентами реальні зміни в майновому стані позивача.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися. Суди попередніх інстанцій формально підійшли до встановлення факту реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом, не надавши належної та повної оцінки документам, що наявні в матеріалах справи та не спростувавши доводів податкового органу щодо неналежного оформлення первинних документів та неможливості встановлення з них змісту та обсягу господарської операції, чи була обумовлена розумними економічними чи іншими причинами (діловою метою) господарська операція позивача з контрагентом.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, суд не позбавлений можливості витребувати докази за власною ініціативою на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі № 815/2221/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. ЮрченкоЗ оригіналом згідно