Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.10.2018 року у справі №807/537/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа №807/537/17

адміністративне провадження №К/9901/4003/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2017 (суддя - Калинич Я.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 (головуючий суддя - Яворський І.О., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.) у справі №807/537/17 (876/8703/17) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2017 №0000851303, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 25939,00грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12969,00грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017, позовні вимоги задоволено.

Рішення судів мотивовано тим, що придбаний позивачем товар (сідельний тягач) було використано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у власній господарській діяльності, а тому останнім правомірно сформовано податковий кредит та заявлено до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість сплачену продавцю під час придбання товару, а висновки податкового органу про порушення вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не доведені належними засобами доказування.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 у справі №807/537/17 (876/8703/17), прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 51 325 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно зясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставного скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач зазначає, що фізична особа-підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна в межах підприємницької діяльності, а також не будучи фактично субєктом права власності на таке майно, не може на підставі лише податкової накладної включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по придбаних транспортних засобах. А тому, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а вимоги позивача безпідставними.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області було проведено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з 01.01.2015 по 31.12.2016 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання вимог податкового законодавства, виконання вимог валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 14.03.2017 №71/13-03/248680315.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0000851303, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 25939,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12969,50грн.

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування та нарахування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в частині завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 25939,00грн. за листопад 2016 року та завищення суми відємного значення на 575264,00грн. по декларації за грудень 2016 року.

При цьому, податковий орган виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №305 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у грудні 2016 року придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Континент» один сідельний тягач марки Mercedes-Benz, модель Actros 1844LS, 2012 року виробництва, шасі WDB9340321L691558 вартістю 541500,00грн., за який сплачено податок на додану вартість у розмірі 31902,19грн. Оскільки ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів діючими нормативно-правовими актами для фізичних осіб підприємців не передбачено, віднесення до складу валових витрат субєктами підприємницької діяльності суми витрат понесених на придбання основних фондів чинним законодавством не передбачено. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, який не є субєктом права власності на таке майно, враховуючи вимоги статті 325 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), немає будь-яких законних підстав щодо включення сум податку на додану вартість, що виникли у звязку придбанням основного засобу - напівпричепу (сідельний тягач) до складу податкового кредиту цього податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований статтею 200 Податкового кодексу України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у будь-яких попередніх податкових періодах, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

За результатом розгляду справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 31902,19грн. була сплачена позивачем продавцю у складі вартості придбаного товару (сідельного тягача), що підтверджується належними первинними документами (видатковою накладною та платіжним дорученням) оформленими згідно вимог чинного законодавства, а витрати на оплату сум цього товару безпосередньо повязані з встановленими податковим органом видами господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, зокрема, надання транспортних послуг вантажними автомобілями, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Судами також встановлено, що позивач є фізичною особою, яка здійснює діяльність віднесену законодавством до підприємницької, є платником податку на додану вартість у розумінні статей 14 та 180 Податкового кодексу України, зареєстрований у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення бюджетного відшкодування.

Таким чином, при придбанні транспортних засобів для використання їх у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, позивач з дотриманням вимог податкового законодавства отримав право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не встановлює обмежень ведення фізичними особами субєктами підприємницької діяльності бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Фізична особа-підприємець не позбавлений можливості на власний розсуд вести бухгалтерський облік балансової вартості його основних фондів, дотримуючись при цьому порядку ведення податкового обліку встановленого для фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до положень частини першої статті 52 Цивільного кодексу України та частини другої статті 128 Господарського кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім свої особистим майном.

Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 встановлено єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пункту 6 вказаних Правил транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено порядку реєстрації (зазначення в технічному паспорті автомобіля) транспортного засобу на фізичну особу-підприємця.

Право власності на транспортні засоби, що використовуються позивачем у ході господарської діяльності, підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями відповідних свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів за ОСОБА_2.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, податковим органом не наведено жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а тому, за встановлених обставин, підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нарахування штрафних санкцій відсутні.

Враховуючи викладене, за встановлених судами обставин щодо виконання позивачем всі необхідних умов, передбачених Податковим кодексом України, для отримання бюджетного відшкодування, Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 23.03.2017 №0000851303 є правильними.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 у справі №807/537/17 (876/8703/17) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер

Судді Верховного Суду