Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2018 року у справі №750/2715/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №750/2715/16

адміністративне провадження №К/9901/11296/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 750/2715/16

за позовом ОСОБА_2

до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

про перерахунок пенсії,

за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Кухтея Р.В., Яворського І.О., Носа С.П.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просив: визнати неправомірними дії Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо обмеження під час перерахування розміру його пенсії за вислугу років; зобов'язати Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України провести перерахунок його пенсії з 01 січня 2016 року на підставі довідки прокуратури Чернігівської області від 03 лютого 2016 року за № 18-69, виходячи з розрахунку 80% середнього заробітку та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2016 року (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року) позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у перерахунку розміру його пенсії за вислугою років у зв'язку із підвищенням заробітної плати, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівника прокуратури, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ) у розмірі 80% від місячного (чинного) заробітку, починаючи з 01 березня 2016 року на підставі довідки прокуратури Чернігівської області № 18-69 від 03 лютого 2016 року та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат, а у задоволенні решти вимог відмовлено.

18 липня 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення по справі додаткової постанови, в якій просив зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмеження граничного розміру пенсії. Заяву мотивував тим, що постановою суду вказане питання не вирішено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2016 року в задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви, суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача щодо здійснення перерахунку пенсії без обмеження її граничного розміру судом відхилена і в судовому рішенні з цього приводу викладені відповідні мотиви, оскільки згідно положень частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції чинній на момент звернення позивача за перерахунком, тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2016 року скасовано. Заяву позивача задоволено та прийнято додаткове рішення. Зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України провести перерахунок пенсії відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у розмірі 80% від місячного (чинного) заробітку, починаючи з 01 березня 2016 року на підставі довідки прокуратури Чернігівської області № 18-69 від 03 лютого 2016 року без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат.

Задовольняючи заяву про прийняття додаткового рішення, апеляційний суд виходив з того, що внесені зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини дванадцята, сімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Згідно з пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 17 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/2715/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 750/2715/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 26 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 29 жовтня 2018 року.

Разом з касаційною скаргою відповідач заявив клопотання про участь у судовому засіданні представника, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 02 лютого 2009 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХII в розмірі 80% середнього заробітку згідно довідки, виданої прокуратурою Чернігівської області на посаді начальника відділу прокуратури Чернігівської області.

19 лютого 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування його пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 (далі - Постанова КМУ № 1013), долучивши до заяви довідку про заробітну плату від 03 лютого 2016 року № 18-69, яка видана прокуратурою Чернігівської області.

В березні 2016 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії в розмірі 80 % від суми місячної заробітної плати відповідно до листа Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові від 04 березня 2016 року за № 4748/03.

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду щодо відмови здійснити перерахунок пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2016 року (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року) позов задоволено частково.

18 липня 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення по справі додаткової постанови, в якій просив зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмеження граничного розміру пенсії. Заяву мотивував тим, що постановою суду вказане питання не вирішено.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено заяву про винесення додаткової постанови. Відповідач зазначає, що максимальний розмір пенсії, відповідно до діючого законодавства становить 10740 грн. Такі норми є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають застосуванню.

Від позивача 04 листопада 2016 року надійшло заперечення, в якому позивач наголошує на тому, що норми з приводу обмеження пенсії максимальним розміром стосуються призначення пенсії, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

На час призначення пенсію позивачу (02 лютого 2009 року) пенсійне забезпечення прокурорів визначалось Законом № 1789-XII відповідно до частини першої статті 50-1 якого прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до положень частини чотирнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Вказане обмеження виплати пенсії максимальним її розміром встановлено Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року).

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев'ятнадцятою - двадцять третьою".

Проте, Закон №1789-XII втратив чинність з 25 квітня 2015 року (з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Відтак, частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Водночас, відповідно до абзацу 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, в редакції чинній на час перерахунку пенсії позивача, (далі - Закон №1697-VII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. (абзац 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII доповнено реченням щодо тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року).

Тимчасовий характер цієї норми продовжено до 31 грудня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ.

Отже, на момент проведення перерахунку пенсії позивачу, наведеними положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з аналізу зазначеного вище правового регулювання Суд дійшов висновку, що з 01 січня 2016 року виплата пенсії проводиться виходячи з максимального розміру 10740,00 грн., а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суді попередніх інстанцій про відсутність підстав для виплати позивачу пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" без обмеження максимального розміру пенсії.

Таким чином, наведені положення є імперативними та встановлюють обмеження в розмірі виплачуваної особі пенсії, неконституційними не визнавались та були чинними в період, за який судом задоволено позовні вимоги.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такі зміни нормативного регулювання перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 «Суханов та Ільченко проти України», 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and оthers, Case C-258/14, 13 June 2017).

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд вважає, що рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі узгоджується з принципом верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.

Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, саме з 15 липня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За встановлених обставин та враховуючи порушення вищевказаних норм законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання неправомірними дій відповідача, що полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження максимального розміру та зобов'язання його здійснити такий перерахунок.

У зв'язку із чим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05 липня 2018 року у справі № 462/2937/16-а, 24 липня 2018 року № 757/55947/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1306/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1497/16-а та 17 жовтня 2018 року у справі № 234/4153/17.

Касаційна скарга містить належні та обґрунтовані доводи, які спростовували оскаржуваний висновок суду апеляційної інстанції.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення у силі рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко