Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2020 року

Київ

справа №815/4990/15

адміністративне провадження №К/9901/19236/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Квант» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2016 року (суддя Токмілова Л.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року (колегія у складі суддів: Коваля М.П., Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі № 815/4990/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Квант» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування наказу, визнання незаконними дій щодо проведення перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Квант» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило (з урахуванням зміни позовних вимог) скасувати наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки; визнати незаконними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час перевірки, посадовими особами податкового органу помилково встановлено завищення оподаткування. Позивач вважає, що податковий кредит сформований ним на підставі оформлених належним чином податкових накладних, складених за результатами реальних господарських операцій, суми ПДВ за якими були належним чином задекларовані контрагентами Товариства.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 5 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності доводів позивача про протиправність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28 квітня 2015 року по 21 травня 2015 року, посадовими особами на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт №3941/15-53-15-514/13917208 від 29 травня 2015 року, а в подальшому за результатами повторної перевірки акт № 4520/15-53-15-514/13917208 від 1 липня 2015 року.

Враховуючи висновки акта перевірки та результати адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 9 жовтня 2015 року:

- № 0000331504 яким зменшено від`ємне значення податку на додану вартість на суму 97 764 грн;

- № 0000341505 яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 58 280 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 14 570 грн;

- № 0000321504 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 402 017 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 100 505 грн.

В ході проведеної перевірки встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку Товариства первісна вартість імпортованих товарів (чай зелений, чай чорний) складається з контрактної вартості товарів та сум ввізного мита, що відображено платником у березні - квітні 2014 року, при цьому, додаткові витрати, які пов`язані з оприбуткуванням імпортованого товару та відображені Товариством у складі податкового кредиту у березні - квітні 2014 року складаються з послуг вантажного митного комплексу (виконавець TOB «Євротермінал», договір від 4 березня 2013 року № У/576) та послуг транспортно-експедиторського обслуговування (виконавець TOB «МіксГрупп», договір від 20 вересня 2012 року № 01/12) не входять до складу первісної вартості імпортних товарів.

Тобто, відповідачем під час проведення перевірки Товариства встановлено, що позивач здійснює імпортні операції та не відображає у складі первісної вартості імпортованих товарів транспортно-заготівельні витрати (розвантаження, навантаження товару, транспортування).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення Товариством податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від TOB «Євротермінал», TOB «МіксГрупп».

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суди попередніх інстанцій не встановили, в чому саме полягає порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України позивачем, враховуючи, що податковим органом не ставиться під сумнів реальність господарських операцій з TOB «Євротермінал», TOB «МіксГрупп».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що однією з підстав для прийнття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, став висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 2, 14 Порядку заповнення податкової накладної, що призвело до завищення Товариством податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Саратський завод продтоварів».

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Проте, як встановлено в ході проведеної перевірки, ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ, зазначена в податкових накладних, отриманих позивачем від ТОВ «Саратський завод продтоварів» та на підставі яких Товариством сформовано спірний податковий кредит, не відповідає ціні постачання одиниці товару без урахування ПДВ, зазначеній у видаткових накладних та ціні одиниці товару (без ПДВ), зазначеній у специфікаціях (прайс - листах) виробника, а також при реєстрації податкових накладних в ЄРПН (електронний вигляд), виписаних ТОВ «Саратський завод продтоварів» у березні 2014 року - січні 2015 року ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (графа 7) визначена позивачем з порушенням наведених приписів Порядків №№ 10, 957, відповідно яких усі графи податкової накладної, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками, що фактично призвело до невірного визначення бази оподаткування (обсяги постачання) без урахування ПДВ та невірних значень податку на додану вартість та загальної суми з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій не досліджено первинні документи, які визначені податковим органом, як складені з помилками. Не встановлено, в чому саме полягає помилка при заповненні податкової накладної, не встановлено, чи зареєстровані вказані податкові накладні в ЄРПН, не встановлено, чи зараховані вказані накладні до податкових зобов`язань контрагента та чи сплачено податок контрагентом, на що посилається позивач.

Позивач звертав увагу судів попередніх інстанцій, що ТОВ «Саратський завод продтоварів» видало податкові накладі на суму задекларованих ним зобов`язань, які в подальшому сплатило до бюджету, при цьому, перевіряючі не зазначили про акти перевірки, які б встановлювали завищення податкових зобов`язань ТОВ «Саратський завод продтоварів».

Судами не досліджено та не надано оцінку жодному доводу позивача.

Крім того, як встановлено в ході проведеної перевірки, зокрема, у податковій накладній від 3 березня 2014 року № 157, яка зареєстрована в ЄРПН, ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (сік гранатовий з цукром 1.0 1x6) визначена у розмірі 5,89167 грн., у видатковій накладній від 3 березня 2014 року № 157 та ж номенклатура товару визначена за ціною товару з ПДВ та складає 7,07 грн, у податковій накладній у паперовому вигляді від 3 березня 2014 року № 157 ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (сік гранатовий з цукром 1.0 1x6) визначена у розмірі 5,89 грн.

Такі ж самі порушення встановлені щодо всіх податкових накладних, отриманих позивачам від ТОВ «Саратський завод продтоварів».

Суди попередніх інстанцій не встановили, чи дійсно є розбіжності у первинних документах, не встановили причини таких розбіжностей (якщо вони є), не встановили, чи є таки розбіжності (якщо є) наслідком арифметичних дій, зокрема округлення сотих та тисячних в ціні товару.

Судами не встановлено, чи є вказані податкові накладні зареєстрованими в ЄРПН, чи мав позивач підстави не враховувати такі накладні при розрахунку податкового кредиту відповідного періоду, враховуючи, що податковим органом не поставлено під сумнів реальність господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Також, судами встановлено порушення в оформленні податкових накладних, отриманих позивачем від ПРАТ «Київстар» та на підставі яких Товариством сформовано спірний податковий кредит, а саме в частині засвідчення таких податкових накладних факсимільним підписом, що не відповідає пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, згідно якого платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на його передчасність, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали вказаних накладних, та відсутній відповідний висновок експерта. Суди обмежились цитуванням акта перевірки, не надавши оцінку доводам позивача.

Суди попередніх інстанцій погодились з доводами податкового органу про правомірність висновку щодо порушення позивачем при формуванні податкового кредиту по операціям з TOB «РН- КАРТ Україна» вимог підпунктів 198.2, 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та відповідно правомірність податкових повідомлень - рішень, оскільки, як встановлено в ході проведеної перевірки дата здійснення авансових платежів не відповідає даті виписки податкових накладних, що призвело до формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних виписаних за відсутності першої з подій, що і дає платнику податків права на виписку таких накладних та відповідно є підставою для подальшого формування податкового кредиту покупцем товарів (послуг).

Враховуючи,що судами попередніх інстанцій не досліджено жодних первинних документів, не встановлено чи дійсно є таке порушення, та чи призвело таке порушення (якщо воно є) до певних наслідків, Суд позбавлений можливості перевірити судові рішення в цій частині.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не надано оцінку жодному доводу позивача, не досліджено та не проаналізовано первинні документи, не встановлено на підставі належних та допустимих доказів факти порушення податкового законодавства. При розгляді справи суди обмежились цитуванням доводів податкового органу.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу Товариства, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про доведенність результатів перевірки передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Квант» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі № 815/4990/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду