Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №826/16246/14
Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №826/16246/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 серпня 2018 року

справа №826/16246/14

адміністративне провадження №К/9901/6765/18, №К/9901/6764/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна» та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року у складі судді Кузьменка В.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у складі суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М. у справі № 826/16246/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

27 жовтня 2014 року Приватне акціонерне товариство «ДХЛ Інтернешнл Україна» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 11 липня 2014 року №95626552207 та №95726552207, з мотивів безпідставності їх прийняття.

28 листопада 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін 19 лютого 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, частково задоволений адміністративний позов Товариства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 11 липня 2014 року №95726552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 440 613,00 грн., у тому числі за основним платежем - 363 648,00 грн., за штрафними санкціями - 76 965,00 грн. та №95626552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390 015,00 грн., у тому числі за основним платежем - 313 294,00 грн., за штрафними санкціями - 76 721,00 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

У цей же день 19 лютого 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду задоволене клопотання Товариства та податкового органу про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін, визнано нечинною постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства до податкового органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2014 року № 95726552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 188 763,00 грн. основного платежу та № 95626552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54 694,00 грн. за основним платежем та 12 470,00 грн. штрафних санкцій.

Закрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства до податкового органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2014 року № 95726552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 188763,00 грн. основного платежу та № 95626552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54 694,00 грн. за основним платежем та 12 470,00 грн. штрафних санкцій.

10 березня 2015 року Товариством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення матеріального права судами попередніх інстанцій, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у відповідній частині позовних вимог, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 11 липня 2014 року №95626552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 532 745 грн. за основним платежем та 133186 грн. за штрафними санкціями, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

12 березня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу з Окружного адміністративного суду міста Києва №826/16246/14.

10 березня 2015 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи, неповне з'ясування всіх фактичних обставин по справі, що призвело до ухвалення незаконних рішень, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи податкового органу зведенні до непогодження з висновками судів попередніх інстанцій здійсненною за результатами дослідження доказів та утримує в собі посилання на обставини встановлені під час перевірки без врахування результатів їх судового розгляду.

12 березня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу з Окружного адміністративного суду міста Києва №826/16246/14.

28 квітня 2016 року справа №826/16246/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

27 березня 2015 року Товариством до Вищого адміністративного суду України подані заперечення на касаційну скаргу податкового органу, в яких позивач просить про залишення її без задоволення, та залишенні без змін постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції в частині, в якій позовні вимоги задоволенні.

Заперечення або відзив від податкового органу на касаційну скаргу Товариства до Суду не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційних скарг у справі по суті.

22 січня 2018 року матеріали справи №826/16246/14 разом із касаційними провадженнями К/9901/6764/18 та К/9901/6765/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 22925230, перебуває на податковому обліку з 16 грудня 1994 року, є платником податку на додану вартість з 11 липня 1997 року.

Податковим органом впродовж квітня - червня 2014 року проведено виїзну планову перевірку Товариства зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 19 червня 2014 року №539/26-55-22-07/22925230 (далі -акт перевірки).

11 липня 2014 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктами 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки, з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

По податку на прибуток.

Податковим повідомленням-рішенням № 95726552207 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 552411 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 76965 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пункту 39.13 статті 39, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій визнана неправомірність та необґрунтованість винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2014 року № 95726552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 440 613,00 грн., у тому числі за основним платежем - 363 648,00 грн., за штрафними санкціями - 76 965,00 грн.

Щодо включення до складу доходів відповідних періодів вартості безоплатно отриманих пакувальних матеріалів вартістю 1 993 468,00 грн.

Податковий орган доводить, що звичайна ціна безоплатно отриманих позивачем товарів має дорівнювати їх митній вартості, що вказана у ВМД, у зв'язку із чим ним збільшено оподатковуваний дохід на різницю між митною вартістю та інвойсною вартістю товарів як пакувальних матеріалів, ввезених на митну територію України.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувалися на системному аналізі положень підпунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8, 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з яких вбачається, що при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалось безоплатне отримання товарів відповідно до інвойсів, податковий орган діяв з порушенням наведених законодавчих норм, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент передачі такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних, при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо, аналізі положень підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пунктів 39.1, 39.13, 39.14 статті 39, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якими обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у справі те, що ціна безоплатно отриманих товарів не відповідає рівню звичайної ціни.

Суд вважає, що оцінюючи питання бази оподаткування, суди попередніх інстанцій правомірно, висновуючись на аналізі положень підпунктів 14.1.36, 14.1.231,14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, та обставинах встановлених у даній справі, дійшли обґрунтованого висновку про те, що використання позивачем пакувальних матеріалів при наданні послуг з додаткового пакування прирівнюється до їх продажу, а тому база оподаткування податком на додану вартість у даному випадку не може бути нижче митної вартості товарів, визначеної у ВМД. Розбіжності між включеною позивачем до складу доходів вартістю пакувальних матеріалів та вартістю цих матеріалів визначених податковим органом обумовлені тим, що до митної вартості включались витрати на транспортування та інші витрати, які за Митним кодексом України поніс сам позивач.

Посилання податкового органу на те, що неможливість визначення рівня вартості безоплатно отриманих товарів за ціною договору, внаслідок отримання їх на безоплатній основі, а тому розрахунок їх вартості здійснений по методу митній вартості, є неприйнятним, з огляду на те, що застосування цього методу не передбачено законодавством впродовж спірного періоду, за який визначенні грошові зобов'язання з податку на прибуток, як пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що застосовувались до 01 січня 2013 року та статті 39 Податкового кодексу України, які підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин з 01 січня 2013 року.

Відтак, застосований податковим органом «метод митної вартості» не узгоджується з положеннями підпунктів 1.20.2, 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 39.2, пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни в розумінні пункту 39.14 цієї статті податковим органом не виконаний, посилання на офіційні джерела інформації при застосуванні обраного податковим органом методу визначення звичайної ціни в розумінні пункту 39.11 статті 39 Податкового кодексу України не здійсненні.

Суд вважає, що в цій частині спору податковим органом неправильно застосовані норми матеріального права.

Суд погоджується з доводами Товариства, що податковим органом не дотримано процедури застосування звичайної ціни, та вказує, що у контексті цього питання відповідачем порушений спосіб реалізації владних управлінських функцій, яке полягає у тому, що за процедурою встановленою до 01 січня 2013 року донарахування податкових зобов'язань платника податків здійснювалось податковим органом за непрямими методами відповідно до пункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» шляхом прийняття рішень виключно в судовому порядку відповідно до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-3, а з 01 січня 2013 року за положеннями пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України, якими податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками застосування звичайних цін, визнається автоматично відкликаним в разі, якщо платник податків розпочинає процедуру оскарження, у цьому випадку контролюючий орган повинен самостійно звертатися до суду із позовом.

Суд визнає, що податковим органом не доведено податкове правопорушення допущене позивачем, як платником податків, про невідповідність ціни безоплатно отриманих товарів рівню звичайної ціни, та відповідного заниження позивачем інших доходів, внаслідок чого Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що збільшення спірним податковим повідомленням-рішенням грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 363 648,00 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 76 965,00 грн. є безпідставним.

По податку на додану вартість.

Податковим повідомленням-рішенням № 95626552207 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 908183 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 224125 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання визначені положення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 50.1 статті 50, підпункту 188.1 статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 Податкового кодексу України, розділу 9 «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» затвердженого наказом Міністерства фінансів від 25 листопада 2011 року №1492. Штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій визнане необґрунтованим та неправомірним податкове повідомлення-рішення № 95626552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390 015,00 грн., у тому числі за основним платежем - 313 294,00 грн., за штрафними санкціями - 76 721,00 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив досягнення сторонами податкового компромісу в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 95726552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 188 763,00 грн. основного платежу та щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 95626552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54 694,00 грн. за основним платежем та 12 470,00 грн. штрафних санкцій та погодив процедуру застосування податкового компромісу відповідно до пункту 8 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та пункту 2 цього підрозділу.

Суд зазначає, що у цій частині спір є відсутнім та не є предметом касаційного перегляду.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги податкового органу.

Податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 105316 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 24786 грн. з посиланням на неможливість проведення звірки між позивачем та десятьма його контрагентами, від яких отримані податкові накладні, за якими позивачем сформований податковий кредит, а саме Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватним підприємством «Альтернатива», Приватним підприємством «Гранд-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «МКУ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Агроснаб», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фавоній», Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Щит», Товариством з обмеженою відповідальністю «Клінкрейд Лтд».

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій виходили із належного підтвердження господарських операцій належним чином підтвердженими первинними документами, а також мети придбання товарів і послуг, а саме їх використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, та аналізу норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, статті 50, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198. 6 статті 198, підпунктів 200.1-200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпунктом 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, встановили документальне підтвердження спірних сум податкового кредиту по відносинам з цими контрагентами і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Неприйнятним є довід податкового органу про те, що неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом є доказом вчинення платником податку податкового правопорушення, з огляду на те, що зафіксований актом районної податкової інспекції факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставино і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Касаційною скаргою податковий орган доводить, що підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту по вказаним контрагентам серед іншого є посилання податкового органу на наявність в базі автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань, відомостей про акти перевірки вказаних контрагентів, якими відображено зменшення податкових зобов'язань. Зазначені доводи оцінені та правомірно відхиленні судами попередніх інстанцій з огляду на належність та допустимість доказів, щодо підстав корегування за наслідками автоматичного співставлення.

Щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 207978 грн. за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій на 51935 грн.

Відсутність правопорушення покладеного в основу цього донарахування податковим органом полягає у тому, що на момент початку перевірки, 18 квітня 2014 року позивачем у зв'язку з самостійним виявленням помилок в податкових деклараціях подані уточнюючі розрахунки від 19 березня 2012 року, якими скореговані шляхом зменшення сум податкового кредиту відповідних звітних періодів, та того ж дня сплачено до бюджету суму недоплати та самостійно нарахований штраф (3%).

Суд зазначає, що підстави для повторного визначення контролюючим органом самостійно задекларованих та самостійно сплачених сум відсутні, так само як і відсутні підстави застосування штрафу в розмірі 25% від суми безпідставно визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, з огляду на самостійне донарахування та сплату суми недоплати та штрафу в розмірі 3% від такої суми відповідно до пункту 50.1 статті 50 цього кодексу.

Доводів на спростування обставин та висновків судів попередніх інстанцій в касаційній скарзі відповідачем не наведено.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність визначення податку на додану вартість у сумі 207978 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 51935 грн.

Відтак, підстави для задоволення касаційної скарги податкового органу відсутні.

Щодо касаційної скарги Товариства.

Звертаючись із касаційною скаргою Товариство доводить, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували абзац третій пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2013 року), який встановлює базу оподаткування виключно у операціях з постачання товарів до операцій з постачання послуг, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2014 року №95626552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 532745 грн. за основним платежем (сума незадоволених вимог складає 540195 грн.) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 133186 грн. (сума незадоволених вимог складає 134934 грн.), які на його думку із встановлених судами обставин у цій частині підлягають задоволенню.

За позицією податкового органу різниця між митною вартістю та інвойсною вартістю товарів у розмірі 1 747 171,00 грн., як пакувальних матеріалів, ввезених на митну територію України, є базою оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України.

Судами, встановлено, що за перевірений період позивач надавав послуги з перевезення, при цьому виписував рахунки на послуги з перевезення та на послуги з додаткового пакування, вартість пакувальних матеріалів, що ввезені на митну територію України, включено до складу послуг з додаткового пакування. При ввезенні на митну територію України пакувальних матеріалів відповідно до ВМД позивачем сформовано податковий кредит на суму 2 598 799,92 грн.

При цьому в 2011-2012 роках до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з додаткового пакування включено суму 1 498 317,00 грн., а до податкового кредиту по операціям із придбання пакувальних матеріалів включено суму у розмірі 2 038 980,00 грн., тобто вартість послуг з додаткового пакування є меншою, ніж митна вартість ввезеного на митну територію пакувального матеріалу.

За позицією податкового органу, постачання пакувальних матеріалів, ввезених на митну територію України, є базою оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, розрахунок податку наведено у додатку 8 до акта перевірки (том 1 арк. справи 142).

Відповідно до абзацу третього пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вартість пакувальних матеріалів, що ввезені на митну територію України, включено до складу послуг з додаткового пакування, використання пакувальних матеріалів при наданні послуг з додаткового пакування прирівнюється до їх продажу, а тому база оподаткування податком на додану вартість у даному випадку не може бути нижче митної вартості товарів, визначеної у ВМД.

Суди попередніх інстанцій врахували посилання позивача про не здійснення у межах спірних правовідносин операцій з постачання товарів, адже основним видом діяльності Товариства є послуги з доставки (транспортування) вантажів.

Суд зазначає, що у межах спірних відносин характер операцій (поставка товару або послуги) не змінюють бази оподаткування. Позивач касаційною скаргою наголошує на використанні пакувальних матеріалів при наданні послуг у той час, як податковим органом здійснено донарахування податкового зобов'язання по факту ввезення (експортна операція) товару, по факту подальшого надання послуг та формуванні податкового зобов'язання порушень не встановлено.

Відтак, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом у розмірі 532 745,00 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 133 186,00 грн.

Суд визнає відсутніми підстави для задоволення касаційної скарги Товариства.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційні скарги позивача та податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна» та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 826/16246/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер