Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №3184/11/0970

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа №3184/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/12268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС у Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2016 (суддя Гундяк В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 (колегія суддів у складі: Святецького В.В., Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.) у справі № 3184/11/0970 за заявою відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області щодо визнання мирової угоди у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську до Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2016 Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ в Івано-Франківській області) подано заяву про визнання мирової угоди, укладеної між Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську (далі - ДПІ у м. Івано-Франківську) та Державним підприємством «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Івано-Франківський КХП»), які є сторонами виконавчого провадження, відкритого 24.01.2009 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі № ПА-10/302, за участю прокуратури Івано-Франківської області.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2016 у визнанні мирової угоди між ДПІ у м. Івано-Франківську та ДП «Івано-Франківський КХП», укладеної на стадії виконання судового рішення, відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2016 скасовано та прийнято нову, якою заяву про визнання мирової угоди задоволено частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 у справі № ПА-10/302, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.08.2011, ухвалено стягнути з ДП «Івано-Франківський КХП» в дохід Державного бюджету України заборгованість за бюджетними позичками 1997 року в сумі 4 786380,00 грн. та 1700,00 грн. судових витрат.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 задоволено частково заяву ДП «Івано-Франківський КХП» про розстрочення виконання постанови суду та ухвалено розстрочити виконання постанови в частині стягнення заборгованості в розмірі 3 360 170,78 грн. на 24 місяці, а саме: з грудня 2014 року по квітень 2016 року з рівною сплатою щомісячно в дохід бюджету по 30000,00 грн., а з травня по листопад 2016 року з рівною сплатою щомісячно в дохід бюджету по 407 167,26 грн. Дана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили.

22.06.2016 ДПІ у м. Івано-Франківську в особі начальника Слободяна Л.Я., який діє на підставі Положення (далі - Стягувач), та ДП «Івано-Франківський КХП» в особі директора Дегтяра В.В., який діє на підставі Статуту (далі - Боржник), що є сторонами виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Івано-Франківській області про примусове виконання виконавчого листа у справі № ПА -10/302, виданого 29.12.2008 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, за участю прокуратури Івано-Франківської області, з урахуванням протокольного доручення, наданого протоколом наради у заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Я.Паранюка від 06.06.2016, уклали мирову угоду на стадії виконання на таких умовах:

1. Боржник визнає, що його заборгованість перед Стягувачем на момент укладання цієї Мирової угоди відповідає відомостям, які викладені в матеріалах виконавчого провадження, становить 2 828 170,78 грн.

2. Боржник і Стягувач домовилися розстрочити сплату заборгованості у розмірі 2828170,78 грн. на 60 місяців із щомісячною сплатою у розмірі 47136,18 грн., але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

3. Боржник гарантує дотримання та виконання умов цієї Мирової угоди.

4. Боржник і Стягувач усвідомлюють, що у разі ухвалення позитивного рішення суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди, яка відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно є виконавчим документом.

5. У разі невиконання Боржником умов цієї Мирової угоди, Стягувач має право звернути ухвалу про визнання цієї Мирової угоди до примусового виконання у порядку, передбаченому Закону України «Про виконавче провадження».

6. Боржник і Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов'язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на боржника.

7. Боржник і Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.

Дана угода підписана вказаними вище посадовими особами та скріплена печатками сторін.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання мирової угоди суд першої інстанції виходив з того, що стаття 51 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає відновлення виконавчого провадження, яке закінчене внаслідок укладення мирової угоди, що визнана судом. Відтак, після повернення державною виконавчою службою виконавчого листа до суду, який його видав, закінчене виконавче провадження не може бути відновлене з підстав невиконання боржником умов мирової угоди. Крім того, суд першої інстанції визнав, що мирова угода суперечить інтересам держави.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення заяви про визнання мирової угоди, виходячи з того, що сторонами була повністю дотримана передбачена статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017; далі - КАС України) процедура укладення мирової угоди та передачі її на розгляд суду. Проте суд не погодився з пунктами 4 та 5 мирової угоди, оскільки вони суперечать вимогам законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у м. Івано-Франківську подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким визнати мирову угоду, укладену 22.06.2016. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом, і відповідно до пункту 5 мирової угоди, в разі невиконання боржником умов цієї мирової угоди, ухвала суду про її визнання стає підставою для відкриття виконавчого провадження.

ДП «Івано-Франківський КХП» у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права України, відповідає державним інтересам та інтересам сторін адміністративного провадження, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 262 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачена можливість примирення сторін в процесі виконання та визначено, що мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження, або заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між сторонами у справі, між стягувачем і боржником або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.

Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує будь-чиї права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

В силу приписів пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони виконавчого провадження з виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 у справі № ПА-10/302 уклали 22.06.2016 мирову угоду, в пункті 2 якої домовились про розстрочення боргу в сумі 2 828 170,78 грн. на 60 місяців із щомісячною сплатою у розмірі 47 136,18 грн., але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Мирову угоду в письмовій формі передали державному виконавцеві ВПВР ГУЮ в Івано-Франківській області, який 12.07.2016 направив її до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Дослідивши умови мирової угоди, апеляційний суд дійшов до висновку, що пункти 1, 2, 3, 6 та 7 не суперечать вимогам законодавства та не порушують будь-чиїх прав, свобод або інтересів, оскільки в даному випадку кошти стягуються в дохід Державного бюджету України, а тому мирова угода зачіпає виключно інтереси держави.

В силу вимог статті 19-1 Податкового кодексу України на контролюючі органи, до яких відноситься ДПІ у м. Івано-Франківську, покладено обов'язок адміністрування податків, зборів, забезпечення своєчасне стягнення до бюджету сум заборгованості та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» та статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» прокуратура України здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави, а місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що саме до компетенції зазначених державних органів прокуратури та виконавчої влади належить захист інтересів держави, а тому посадові особи цих органів несуть персональну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків щодо забезпечення захисту інтересів держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що мирова угода укладена за наслідками оперативної наради у першого заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації та підтримана керівником ДПІ у м. Івано-Франківську і прокуратурою Івано-Франківської області.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо порушення такою мировою угодою інтересів держави. Водночас така мирова угода дала можливість забезпечити здійснення виробничої діяльності та збереження майна підприємства.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пункти 4 та 5 мирової угоди суперечать вимогам законодавства з огляду на наступне.

Судами встановлено, що в пунктах 4 та 5 мирової угоди зазначено, що ухвала про визнання мирової угоди відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону № 606-XIV є виконавчим документом та у разі невиконання боржником умов мирової угоди стягувач має право звернути ухвалу про визнання мирової угоди до примусового виконання у порядку, передбаченому цим Законом.

Пунктом 2 частини 2 статті 17 Закону № 606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Пунктом 5 статті 3 Закону № 606-XIV було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак Законом України від 18.11.2003 № 1255 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» положення пункту 5 статті 3 із Закону № 606-XIV виключено.

Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди (20.09.2016) зазначена мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що у випадку невиконання умов мирової угоди сторони не позбавлені права звернення до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди. Рішення за наслідками розгляду такого позову є підставою для видачі виконавчого документа та примусового виконання в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання мирової угоди, укладеної 22.06.2016 на стадії виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 у справі № ПА-10/302 між ДПІ у м. Івано-Франківську та ДП «Івано-Франківський КХП», за виключенням пунктів 4 та 5.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції Закону № 2234-VIII від 07.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 3184/11/0970 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС у Івано-Франківській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О. В. Білоус Т. Г. Стрелець