Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.09.2022 року у справі №826/7041/16
Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №826/7041/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа №826/7041/16

касаційне провадження № К/9901/5553/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Гончарової І.А.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі -Інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Приватного підприємства «Дубекспо» (далі - Підприємство) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві (далі - Казначейство), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, за участі третьої особи - Казначейства, у якому просило: визнати протиправною бездіяльність стосовно неподання до Казначейства висновків із зазначенням сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларацій: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн, листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн.; зобов`язати Інспекцію подати до Казначейства висновки із зазначенням сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларацій: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що: Підприємство подало до Інспекції податкові декларації з податку на додану вартість за вересень - листопад 2015 року, у яких заявило про бюджетне відшкодування податку на додану вартість у відповідних розмірах, яке станом на день звернення не отримало, з урахуванням того, що жодних рішень податкового органу щодо невідповідності Підприємства критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (за виключенням рішення Інспекції від 07.12.2015 № 00048/26-50-28-01, яке було скасоване рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 19.01.2016 № 703/10/26-15-26-14), з огляду на що Підприємство має право на автоматичне бюджетне відшкодування, тоді як контролюючий орган не виконує передбачені законодавством функції, чим порушує права позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05.09.2016 у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що скільки обов`язок подати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, виникає у податкового органу протягом 5 днів після проведення перевірки Підприємства та, враховуючи, що таку перевірку станом на час вирішення справи податковим органом проведено не було, то в даному випадку відсутня бездіяльність Інспекції щодо неподання до Казначейства висновків із зазначенням сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларацій за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн. та, як наслідок, відсутні правові підстави для зобов`язання подати зазначені висновки до Казначейства.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.11.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправною бездіяльність Інспекції стосовно неподання до Казначейства висновків із зазначенням суми згідно декларацій із податком на додану вартість: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., які підлягають відшкодуванню з бюджету на користь Підприємства; зобов`язав Інспекцію подати до Казначейства висновки із зазначенням сум згідно декларацій із податком на додану вартість: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., які підлягають відшкодуванню з бюджету на користь Підприємства.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що: Підприємство не отримало жодного повідомлення про невідповідність платника податків критеріям, що надають право на автоматичне відшкодування податку на додану вартість відповідно до декларацій із податку на додану вартість за вересень та за листопад 2015 року, а повідомлення Інспекції від 07.12.2015 №00048/26-50-28-01 щодо відмови Підприємству у автоматичному відшкодуванні з податку на додану вартість за жовтень 2015 року було скасоване рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 19.01.2016 № 703/10/26-15-26-14, у якому ГУ ДФС у м. Києві зазначило, що відшкодування податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість буде здійснено на рахунок Підприємства на загальних засадах; у листах від 29.12.2015 № 8677/8/26-50-26 та від 20.01.2016 № 295/8/26-50-26 податковий орган підтвердив, що ним було проведено камеральні перевірки декларацій Підприємства з податку на додану вартість за вересень 2015 року, жовтень 2015 року та листопад 2015 року, результати яких оформлені довідками, які у розумінні положень статті 86 Податкового кодексу України є документами, що свідчать про відсутність виявлення порушень під час проведення перевірки; запрошення Підприємства податкового органу на перевірку жодним чином не перешкоджає порядку відшкодовування податку на додану вартість, так само як і не перешкоджає можливості Інспекції подати до Казначейства висновки із зазначенням суми згідно декларацій з податку на додану вартість.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.03.2013 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Інспекція вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: листами ДФС України від 09.11.2015 № 41259/7/99-99-15-01-01-17 та від 05.01.2016 № 257/7/99-99-15-01-01-17 Інспекції та ГУ ДФС у м. Києві були надані застереження щодо отримання Підприємством бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень та листопад 2015 року, а повідомленням Інспекції від 07.12.2015 №00048/26-50-28-01 Підприємству було відмовлено у автоматичному відшкодуванні з податку на додану вартість за жовтень 2015 року.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.01.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 29.07.2022 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справи матеріалами з 02.08.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційні скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.10.2015 Підприємство подало до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року, у якій задекларувало суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 600002,00 грн.

Листом від 06.11.2015 № 24931/7/26-15-28-02-13 ГУ ДФС у м. Києві з урахуванням листа ДФС України від 04.11.2015 №40735/7/99-99-15-01-01-17 до Інспекції доведено перелік платників податку, що відповідають критеріям, визначеним в пункті 200.19 статті 200 Податкового кодексі України, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування по деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2015 року, в тому числі й Підприємство.

Разом з цим, листом ДФС України від 09.11.2015 № 41259/7/99-99-15-01-01-17, доведеним до Інспекції листом ГУ ДФС у м. Києві від 10.11.2015 № 25183/7/26-15-28-02-13, надано застереження щодо отримання Підприємством бюджетного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі по податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року № 9215911353 від 20.10.2015 в розмірі 600002,00 грн.

Також, Підприємство подало до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, у якій задекларувало суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 98765,00 гривень.

Листом від 04.12.2015 № 44733/7/99-99-15-01-01-17 ДФС України доведено до Інспекції перелік платників податку, що не відповідають критеріям, визначеним в пункті 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, та не мають право на автоматичне бюджетне відшкодування по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, в тому числі й Підприємство.

Листом від 07.12.2015 №00048/26-50-28-01 Інспекцією було повідомлено Підприємство про відмову в автоматичному відшкодуванні податку на додану вартість за жовтень 2015 року.

Разом з цим, вказане повідомлення Інспекції від 07.12.2015 №00048/26-50-28-01 було скасоване рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 19.01.2016 № 703/10/26-15-26-14. У вказаному рішенні ГУ ДФС у м. Києві зазначило, що за результатами службової перевірки, результати якої оформлені актом від 25.12.2015 № 26/26-50-13-23, встановлено, що податковий борг в облікових даних Підприємства виник внаслідок некоректного внесення до інформаційних систем рішення Вищого адміністративного суду України у справі № 826/12355/14 про відшкодування пені з податку на додану вартість на користь платника. З метою забезпечення коректного відображення інформації про залишки невідшкодованого податку на додану вартість в інформаційній картці Підприємства Інспекцією спільно з ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України вжито комплекс відповідних заходів, за результатами яких податковий борг з податку на додану вартість по Підприємству усунуто. Відшкодування податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року буде здійснено на рахунок Підприємства на загальних засадах.

Крім того, Підприємство 21.12.2015 подало до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2015 року, у якій задекларувало суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 599434,00 грн.

Листом від 05.01.2016 № 138/7/26-15-26-13 ГУ ДФС у м. Києві з урахуванням листа ДФС України від 05.01.2016 №199/7/99-99-15-01-01-17 до Інспекції доведено перелік платників податку, що відповідають критеріям, визначеним в пункті 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування по деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2015 року, в тому числі й Підприємство.

Проте, ДФС України листом від 05.01.2016 № 257/7/99-99-15-01-01-17, доведеним до Інспекції листом ГУ ДФС у м. Києві від 06.01.2016 №244/7/26-15-26-13, надано застереження щодо отримання Підприємством бюджетного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн.

Вважаючи, що Підприємство має законне право на автоматичне бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за вересень - листопад 2015 року відповідно до положень пунктів 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, а контролюючим органом в порушення зазначеної норми 200 Податкового кодексу України не подано до Казначейства висновків із зазначенням сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків унормовані статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку. Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно критеріям, що визначені цим пунктом.

За приписами пункту 200.20 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок визначення відповідності платника податку критеріям, зазначеним у пункті 200.19 цієї статті, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Пунктом 2 Порядку визначення відповідності платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 №1128 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1128), передбачено, що для отримання права на автоматичне бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість платник податку повинен відповідати одночасно критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 розділу V Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1128 критерії оцінки платника ПДВ, відповідність яким надає такому платнику ПДВ право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування сум ПДВ, побудовані на аналізі даних його звітних показників та наявної податкової інформації.

Пунктом 200.21 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невідповідності за висновком контролюючого органу платника податку визначеним цією статтею критеріям та відсутності у такого платника права на автоматичне бюджетне відшкодування податку контролюючий орган зобов`язаний протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано. Відповідне рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому порядку. Якщо контролюючий орган у встановлений термін не надіслав платнику податку зазначеного повідомлення, вважається, що такий платник відповідає критеріям для одержання права на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Аналогічні положення закріплені у пункті 8 Порядку № 1128, яким встановлено, що територіальний орган Державної фіскальної служби протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомляє платника ПДВ шляхом надсилання/вручення письмового повідомлення про невідповідність платника ПДВ критеріям, визначеним у Кодексі, які дають право на автоматичне бюджетне відшкодування, з наданням детального пояснення і розрахунків за критеріями, значення яких не дотримано (за формою згідно з додатком до цього Порядку, яке формується на підставі даних переліку платників ПДВ, які не відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та не мають права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що контролюючий орган повинен направити платнику податку повідомлення, яке відповідає додатку до Порядку № 1128, та надати детальні пояснення та розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано платником. Відповідне рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому порядку. Якщо контролюючий орган у встановлений термін не надіслав платнику податку зазначеного повідомлення, вважається, що такий платник відповідає критеріям для одержання права на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Підприємством не було отримано жодного повідомлення про невідповідність платника податків критеріям, що надають право на автоматичне відшкодування податку на додану вартість відповідно до декларацій з податку на додану вартість за вересень та листопад 2015 року, а повідомлення Інспекції від 07.12.2015 №00048/26-50-28-01 було скасоване рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 19.01.2016 № 703/10/26-15-26-14.

Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Інспекцією були проведені камеральні перевірки декларацій Підприємства з податку на додану вартість за вересень 2015 року, жовтень 2015 року та листопад 2015 року, результати яких оформлені довідками у формі висновку про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2015 року, жовтень 2015 року та листопад 2015 року, що підтверджується листами Інспекції від 29.12.2015 № 8677/8/26-50-26 та від 20.01.2016 № 295/8/26-50-26.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що у розумінні положень статті 86 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за результатами камеральних перевірок даних, задекларованих Підприємством у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2015 року, жовтень 2015 року та листопад 2015 року, порушень виявлено не було.

Що ж стосується листів-застережень ДФС України щодо отримання Підприємством бюджетного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі по податковим деклараціям з ПДВ за вересень 2015 року та листопад 2015 року, то суд апеляційної інстанції правомірно вказав, що будь-які листи мають лише рекомендаційний характер та самі по собі не створюють ніяких наслідків.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Підприємство має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі по податкових декларація з податку на додану вартість за вересень 2015 року, жовтень 2015 року та листопад 2015 року є обгрунтованим.

Згідно з підпунктами 200.18.1, 200.18.2 пункту 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов`язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Згідно з пунктами 7-9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку зобов`язаний подати органові державної казначейської служби висновок протягом трьох робочих днів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платника податку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Висновки та реєстр висновків, що передані до органів державної казначейської служби, подаються починаючи з 1 липня 2011 р. в електронній формі з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис» і «Про електронні документи та електронний документообіг» і не пізніше наступного операційного дня на паперовому носії. Державна податкова служба надсилає на постійній основі до Державної казначейської служби узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках. Порядок та строки надсилання такої інформації визначаються Державною податковою службою. На підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом трьох операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

З огляду на викладене, подання податковим органом висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Невиконання цього обов`язку спричиняло порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов`язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.

Законами України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» внесено зміни до статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

У зв`язку з прийняттям вказаних змін до Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду) формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду) заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Положеннями пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду), зокрема, визначено, що зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із дат, визначених у цьому пункті.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду) на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів.

Вказані норми статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26.

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Станом на час розгляду справи у суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.

За таких обставин, із врахуванням встановленого судом апеляційної інстанції права Підприємства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн. та за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву Підприємства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право Підприємства на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, Підприємство у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн. та за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 12.02.2019, дійшла висновку про те, що такі способи захисту як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, з огляду на що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі № 820/19449/14, про те, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39, оскільки на дату розгляду справи № 826/7380/15 Великою Палатою Верховного Суду вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків, тоді як ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податків, є стягнення з Державного бюджету України на користь суб`єкта господарювання заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Положеннями частини другої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Інспекції подати до Казначейства висновки із зазначенням сум згідно декларацій із податком на додану вартість: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., які підлягають відшкодуванню з бюджету на користь Підприємства, із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 підлягає частковому скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 349, ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві подати до Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві висновки із зазначенням сум згідно декларацій із податком на додану вартість: за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн., які підлягають відшкодуванню з бюджету на користь Приватного підприємства «Дубекспо», із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Дубекспо» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2015 року у розмірі 592226,00 грн., за жовтень 2015 року у розмірі 98800,00 грн., за листопад 2015 року у розмірі 599434,00 грн.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер І.А. Гончарова