Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 819/1343/17

адміністративне провадження № К/9901/42990/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2017р. (головуючий суддя - Дерех Н.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. (головуючий суддя - Качмар В.Я., судді - Ніколін В.В., Рибачук А.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року позивач звернулась до суду із позовом, в якому просила зобов'язати відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі подання про повернення їй 5440 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на її користь 640 грн судового збору та витрати на правову допомогу.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» є звільненою від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу, оскільки нерухоме майно нею придбано вперше.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2017р. позов задоволено.

Зобов'язано відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції від 11.07.2017р. №38 у розмірі 5440 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь позивача 640 грн судового збору згідно квитанції від 12.08.2017р. №12 та 2000 грн витрат на правову допомогу згідно квитанції від 31.08.2017р. №0.0.839526205.1.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. змінено постанову суду першої інстанції в частині розподілу витрат, пов'язаних із розглядом справи.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь позивача 53,33 грн витрат на правову допомогу.

В решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2017р. залишено без змін.

З ухваленими у справі рішеннями не погодились позивач та відповідач, звернулись до суду з касаційними скаргами, в яких, посилаються на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Позивач в обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що ціна адвокатських послуг відповідає обсягу наданої правової допомоги, а тому має бути відшкодована їй повністю.

Відповідач в обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. При цьому надані позивачем документи не можуть вважатися достатніми для обгрунтування її позовних вимог, оскільки не підтверджують факт придбання житла в минулому чи придбання житла вперше.

Відзиви на касаційні скарги до суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Згідно пункту 8 частини першої статті 2 цього Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740.

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 цього Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02.08.2017р. між позивачем та ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ріелті-Актив» укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №736. Відповідно до пункту 5 Договору за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 544350 грн та сплачена позивачем повністю на момент підписання договору.

Відповідно до квитанції ПАТ «Ощадбанк» від 11.07.2017р. №38 позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості, що складає 5440 грн.

08.08.2017р. позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 5440 грн, оскільки придбала житло вперше і в розумінні пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не є платником даного збору.

Листом від 17.08.2017р. відповідач повідомив позивача про те, що підстав для повернення їй збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна немає, оскільки у Пенсійного фонду України відсутня інформація щодо реєстрації права власності громадян на нерухоме майно.

Також судами встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки 93808471 від 07.08.2017р.) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є відомості про реєстрацію права власності за позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2017р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №736.

Згідно листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 07.09.2017р. щодо обліку технічної інвентаризації станом на 29.12.2012р. позивач є власником ? квартири « АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13.03.2000р. згідно розпорядження органу приватизації №31709 від 09.03.2000р.

Згідно довідки філії ПАТ «Ощадбанк» - Тернопільського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» від 15.09.2017р. №117.22-33/445/19939/2017-19/вих. позивач у списки на приватизацію житла включена та житлові чеки використані у сумі 1,12 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбала житло вперше, а тому помилково сплачений нею збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладення договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.

Крім того, суд виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували реєстрацію на праві приватної власності за неї будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів першої та апеляційної інстанції не спростовують та є безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн згідно квитанції від 31.08.2017р. відповідно до частини 1 статті 94 КАС України.

Змінюючи постанову суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив з того, що компенсації підлягають тільки витрати за участь представника позивача в одному судовому засіданні, яке відбулось 15.09.2017р. і тривало з 12:01 по 12:05 год, що відповідно до положень Законів України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та «;Про Державний бюджет України на 2017 рік» відповідає сумі відшкодування 53,33 грн.

Щодо компенсації витрат на правову допомогу у зв'язку із вчиненням адвокатом окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обсяг часу і роботи, які затрачені адвокатом на такі дії не є підтвердженими належними доказами,а їх роль в досягненні гіпотетичного результату є сумнівними, що виключає можливість оцінки таких з врахуванням статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та статті 28 Правил адвокатської етики, затв. 09.06.2017р. звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року.

За змістом статті 94 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягають усі судові витрати.

В той же час статтею 87 КАС України для судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу передбачено обмеження у вигляді граничних витрат, які встановлюються спеціальним законом.

За правилами статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Цим законом не обмежено вартість послуг за надану правову допомогу, яка може бути встановлена на підставі двостороннього договору, а лише встановлює граничний розмір компенсації таких витрат, яка здійснюється стороною не на користь якої постановлене рішення.

Виходячи з такого правового регулювання колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації встановлено саме за годину участі особи і будь-яких обмежень щодо компенсації таких витрат пропорційно часу участі в судовому засіданні такої особи законом не передбачено.

Крім того, встановлений законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу передбачає таку компенсацію лише за участь в судових засіданнях та під час здійснення окремих процесуальних дій, а тому витрати за попередню консультацію та формування правової позиції компенсації не підлягають.

За таких обставин відшкодуванню підлягали витрати на правову допомогу в розмірі 640 грн (40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2017р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" становив 1600 грн).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 351 цього Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про зміну судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру компенсації за понесені позивачем витрати на правову допомогу.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2017р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. змінити в частині визначення розміру компенсації за понесені ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 640 грн.

В решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2017р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук