ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 809/867/16

адміністративне провадження № К/9901/17670/18, К/9901/17672/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної фіскальної служби України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у складі суду Гундяка В.Д. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у складі суду: Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В. у справі №809/867/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив:

- поновити на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області, застосувавши принцип правонаступництва відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 06.02.2012 по день поновлення на роботі з розрахунку розміру середньої заробітної плати за один робочий день у розмірі 352, 91 грн.;

- постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць допустити до негайного виконання та видати виконавчий лист;

- зобов`язати відповідача визнати недійсним запис у трудовій книжці щодо звільнення позивача, у зв`язку із скасуванням наказу Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 за № 6-о, з видачею дублікату трудової книжки без такого запису.

2. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року позов задоволено частково.

2.1. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 07 лютого 2012 року.

2.2. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 88 580 (вісімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят) грн 41 коп. за час вимушеного прогулу за один рік.

2.3. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 7 381 (сім тисяч триста вісімдесят одну) грн 70 коп. звернуто до негайного виконання.

2.4. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

3. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року залишено без змін.

4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

4.1. ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА в Івано-Франківській області управління внутрішньої безпеки ДПА України.

4.2. Наказом ДПА України від 06.02.2012 №6-о ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА в Івано-Франківській області управління внутрішньої безпеки ДПА України.

4.2. Підставою для звільнення позивача був обвинувальний висновок по кримінальній справі №320845 по обвинуваченню ОСОБА_1 за статтею 368 частиною 2 Кримінального кодексу України.

4.3. Відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі №826/1993/13-а за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії наказ визнано протиправним та скасовано наказ ДПА України від 06.02.2012 №6-о, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади. Вищевказана постанова набрала законної сили 05.07.2016.

4.4. Дані обставини відповідно до частини 3 статті 72 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають доказуванню як такі, що визнаються сторонами, і в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

5. Водночас, уважаючи протиправним дії відповідача щодо непоновлення його на посаді та невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та необхідністю вчинити дії щодо визнання недійсним запису у трудовій книжці щодо звільнення позивача, з видачею дублікату трудової книжки без такого запису, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв`язку з встановленим судовим рішенням фактом незаконного звільнення ОСОБА_1 , позивач відповідно до норм чинного законодавства підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах року.

6.1. В іншій частині відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплаті підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу не більш як за один рік, оскільки позовна заява розглядалась більше одного року з вини позивача та відсутності підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, вносити відомості до трудової книжки, з огляду на самостійне внесення зазначених відомостей до трудової книжки роботодавцем, у разі визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи, власником або уповноваженим ним органом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

7. Відповідач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі.

8. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права. А саме всі аргументи зводяться до пропуску позивачем строку звернення до суду з зазначеним позовом встановленого нормами статей 99,100 КАС України.

9. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить змінити рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі.

10. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права.

11 Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанції дана невірна оцінка обставинам справи, оскільки на думку скаржника відповідно до норм статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при поновленні його на роботі він має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу без обмежень у часі.

12. Відповідач та позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористались.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

13. Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

14. Відносини щодо звільнення з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

15. Спеціальним законодавством, що визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, порядок проходження служби в органах внутрішніх справ є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991.

16. Крім того до спірних правовідносин підлягають також застосуванню норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

17. Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

18. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили, то згідно з частиною 1 статті 72 КАС України обставина щодо безпідставного звільнення позивача з публічної служби доказуванню не підлягає, а відтак позов в частині поновлення на службі підлягає задоволенню.

19. Водночас безпідставними та необґрунтованими є посилання відповідача щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, оскільки зазначене питання вирішено ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 у даній справі.

20. Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

21. Таким чином, законодавством визначено пряму залежність періоду, за який буде виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, від вини особи, яка звернулася із таким позовом, в несвоєчасному вирішенні публічно-правового спору.

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з адміністративним позовом про скасування наказу ДПА України від 06.02.2012 за №6-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звернувся до суду у лютому 2013 року. Водночас у даному адміністративному позові позовну вимогу про поновлення на роботі заявлено не було.

23. Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Таким чином позовна вимога про поновлення на роботі була заявлена несвоєчасно саме з вини позивача, що призвело до безпідставного збільшення термінів розгляду заяви про поновлення на роботі.

24. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що позовна заява розглядається більше одного року з вини ОСОБА_1 , тому підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу не більш як за один рік.

25. Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

26. Відповідно до вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

27. Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

28. Абзацом першим пункту 8 зазначено Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

29. Відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку №100 встановлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

30. Судами попередніх інстанцій встановлене, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 загальна суму доходу позивача за серпень-вересень 2010 року становила 15 175,25 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача за 1 день становило 352, 91 грн (15 175, 25 грн : 43 дні = 352, 91 грн).

31. Оскільки судами було встановлено, що в тривалому розгляді справи наявна вина позивача та вимушений прогул за період якого підлягають до стягнення кошти з огляду на положення статті 235 КЗпП України складає 1 рік (251 робочий день), то відповідно дійшов обґрунтованих висновків, що на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 88 580,41 грн. (251 дні х 352,91 грн. = 88 580,41 грн.) заробітної плати за час вимушеного прогулу.

32. З огляду на викладені обставини доводи позивача про наявність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу є безпідставними та не знайшли свого підтвердження.

33. Також колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про безпідставність позовної вимоги про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення, з видачею дублікату трудової книжки без такого запису.

34. Так внесення відомостей до трудової книжки провадиться у порядку та відповідно до Порядку ведення трудових книжок працівників затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Мін`юсті України 17.08.1993 за №110.

35. Відповідно до пункту 2.10 у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

36. У разі необхідності додатково вноситься запис про недійсність запису, який неправильно внесений до трудової книжки.

37. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.

38. Таким чином, у разі визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи, власником або уповноваженим ним органом вносяться відповідні відомості до трудової книжки, у зв`язку з чим відсутня необхідність зобов`язання суб`єкта владних повноважень в судовому порядку здійснити такі дії.

39. Отже в даному випадку спосіб відновлення порушеного права позивача прямо передбачений чинним законодавством, а тому не потребує додаткового судового врегулювання.

40. Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. З огляду на встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини, доводи ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині обмеження права позивача на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу одним роком та посилання податкового органу на порушення судами норм статтей 99 100 ККАС України не знайшли свого підтвердження.

42. Аргументи касаційних скарг про неправильність зроблених судами попередніх інстанцій висновків є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України.

43. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині поновлення позивача на посаді та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах року.

44. З огляду на наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

45. Колегія суддів зазначає, що за змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

47. З огляду на наведене, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

48. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

49. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі №809/867/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати - залишити без змін.

50. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко