Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №813/2185/17

адміністративне провадження №К/9901/48652/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року

у справі № 813/2185/17

за позовом Фермерського господарства «Пчани-Денкович»

до Стирийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області,

Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області,

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

9 червня 2017 року Фермерське господарство «Пчани-Денькович» (ФГ «Пчани-Денькович») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, 1), Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, 2), в якому просило суд: визнати протиправними дії відповідача 1 щодо проведення камеральної перевірки з питань своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт перевірки №668/13-18-12/36738335 від 29 грудня 2016 року, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача 2 - №0001231201, №0001241201, №0001251201 від 03 травня 2017 року про застосування штрафних санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, позов задоволений частково. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 03 травня 2017 року № 0001231201, №0001241201, № 0001251201. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДФС у Львівській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган вказує, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що позивачем станом на останній день строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, не забезпечено відповідно до пп. 209.2.4 п. 209.2 статті 209 ПК України перерахування на рахунки у системі електронного адміністрування податку, зазначені у п.209.2.1 п.209.1 ст.209 ПК України, кошти у розмірі, достатньому для перерахування до державного бюджету та на спеціальний рахунок. Платіжні доручення підтверджують тільки зарахування коштів, а тому штрафні санкції на виконання вимог статті 126 Податкового кодексу України застосовані до підприємства правомірно.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2018 року касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

З огляду на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд за їх участю, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 грудня 2016 року Жидачівським відділенням Стрийської ОДПІ проведено камеральну перевірку Фермерського господарства «Пчани-Денькович» з питань своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання до бюджету з ПДВ сільськогосподарських підприємств за операціями з продукцією тваринництва, ПДВ сільськогосподарських підприємств за операціями із зерновими та технічними культурами та сільськогосподарських підприємств із вироблених в Україні товарів.

За результатами проведеної перевірки 29 грудня 2016 року складений акт № 668/13-18-12/36738335 про порушення позивачем строків сплати самостійно визначених в декларації сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість с/г підприємств.

В акті перевірки не визначено, які декларації використовувались податковим органом для перевірки сплати сум (арк. справи 8-9).

03 травня 2017 року за висновками акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області за порушення строку, визначеного п.57.1 ст.57 ПК України, та на підставі ст.126 ПК України прийняла податкові повідомлення - рішення:

- № 0001231201, яким за затримку на 2; 2; 1 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 68 628,44 грн. застосований штраф у розмірі 10% у сумі 6862,80 грн. за платежем податок на додану вартість с/г підприємств за операціями із зерновими і технічними культурами (арк. справи 10);

- № 0001241201, яким за затримку на 1 календарний день сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 74 478,00 грн. застосований штраф у розмірі 10% у сумі 7 447,80 грн. за платежем податок на додану вартість с/г підприємств за операціями з продукцією тваринництва (арк. справи 12);

- № 0001251201, яким за затримку на 2; 1 календарний день сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 326 463,66 грн. застосований штраф у розмірі 10% у сумі 36 256,40 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (арк. справи 14).

Спірним питанням даної справи є дотримання позивачем строків сплати самостійно визначених зобов'язань з ПДВ і як наслідок, правомірність застосування відповідачем відносно позивача штрафних санкцій, сума яких визначена відповідачем в податкових повідомленнях-рішеннях.

З приводу викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пункт 54.1 ст. 54 ПК України передбачає, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічно в п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України визначено, що сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (а саме: податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця).

Таким чином, податкове зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно визначене платником податку у поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судом, дотримання позивачем строків сплати грошових зобов'язань, несвоєчасність сплати за якими увійшла в суму штрафів за податковими повідомленнями-рішеннями, суди першої та апеляційної інстанції вираховували з наданих позивачем до матеріалів справи платіжних доручень: № 836 від 30 серпня 2016 року про сплату ПДВ по спец. режиму оподаткування у сфері с/г згідно декларації за липень 2016 року на суму 334 471 грн. (арк. справи 27), № 847 від 31.08.2016 року про сплату ПДВ по спец. режиму оподаткування у сфері с/г згідно декларації за липень 2016 року на суму 9 000 грн. (арк. справи 28), від 28.10.2016 року про сплату ПДВ по спец. режиму оподаткування у сфері с/г згідно декларації за вересень 2016 року на суму 372 900 грн. (арк. справи 29); а також виписок з банку про рух коштів позивача від 30.08.2016 року; від 31.08.2016 року та від 28.10.2016 року (арк. справи 77, 78, 79).

Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень виходили з того, що позивачем при здійсненні двох платежів за платіжними дорученнями: № 836 від 30 серпня 2016 року та № 51 від 28 жовтня 2016 року не порушений строк сплати суми грошового зобов'язання з ПДВ, а тому податкові повідомлення-рішення від 3 травня 2017 року № 0001231201 та № 0001251201 прийняті неправомірно та підлягають скасуванню. Згідно з платіжним дорученням № 847 від 31 серпня 2016 року - строк сплати зобов'язань порушений позивачем на 1 день, проте, з огляду на неможливість виокремити частину оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яка є неправомірною, оскільки суд не має повноважень здійснити адміністрування вказаного податку та нарахувати штраф за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість і не може собою підміняти установу банку та/або орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів і здійснювати адміністрування сплаченого позивачем податку, суд скасував і податкове повідомлення-рішення № 0001241201 від 03 травня 2017 року.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, з огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення питання дотримання позивачем строків сплати грошових зобов'язань, несвоєчасність сплати за якими увійшла в суму штрафів за податковими повідомленнями-рішеннями, неповно досліджені обставини, що стали підставою для нарахування штрафних санкцій позивачу.

Зокрема, як вбачається з акту перевірки від 29.12.2016 року (арк. справи 9), а також розрахунку штрафних санкцій до податкових повідомлень-рішень (арк. справи 11, 13, 15), при розрахунку штрафів податковим органом враховувались наступні платіжні доручення:

№ 8281698 від 31.10.2016 року на суму 74 478,04 грн.; з огляду на що, податковим повідомлення-рішенням № 0001241201 за затримку на 1 календарний день сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 74 478,00 грн. застосований штраф у розмірі 10% у сумі 7 447,80 грн. за платежем податок на додану вартість с/г підприємств за операціями з продукцією тваринництва;

№ 7335963 від 31.08.2016 року на суму 66 894,20 грн., (за затримку 1 календарний день), від 1.09.2016 року № 7341412 на суму 1 700 грн. (за затримку 2 календарних дні), від 1.09.2016 року № 7341325 на суму 34,0 грн. (за затримку 2 календарних дні). Сума грошового зобов'язання згідно з вказаними платіжними дорученнями загалом складає 68 628,44 грн., а тому від цієї суми відповідачем застосований штраф у розмірі 10% у сумі 6 862,80 грн. за платежем податок на додану вартість с/г підприємств за операціями із зерновими і технічними культурами;

№ 7336035 від 31.08.2016 року на суму 170 160,78 грн. (затримка сплати на 1 календарний день) та № 8281756 від 31.10.2016 року на суму 192 402,98 грн. (затримка сплати на 1 календарний день). Сума грошового зобов'язання згідно з вказаними платіжними дорученнями загалом складає 326 463,66 грн., а тому від цієї суми відповідачем застосований штраф у розмірі 10% у сумі 36 256,40 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів.

Тобто платіжні доручення з визначеними сумами грошових зобов'язань, 10 % від несвоєчасної сплати за якими стало предметом для нарахування штрафних санкцій, відрізняються від сум грошових зобов'язань сплачених у відповідності до платіжних доручень: № 836 від 30 серпня 2016 року), №847 від 31.08.2016 року; від 28.10.2016 року, які прийняті судами в якості доказу своєчасної сплати грошових зобов'язань, які є предметом дослідження у даній справі.

Неповне дослідження доказів, та не витребування, у разу відсутності нових доказів, зокрема платіжних доручень з визначеннями сум, несвоєчасна сплата за якими увійшла до спірних податкових повідомлень-рішень, не дає суду змогу перевірити правомірність та правильність застосування до позивача штрафних санкцій податковими повідомленнями-рішеннями, які є предметом оскарження в даній справі.

Посилання суду першої інстанції, на те, що «оскільки відповідачем не наданий суду розрахунок по податковому повідомленню-рішенню № 0001241201 від 03 травня 2017 року, то суд не може самостійно вирахувати ці суми; крім цього це є дискрецією установи банку та/або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних кошті; і це не позбавляє відповідача повторно перевірити в цій частині питання своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання» суд не приймає, оскільки вимогами КАС України передбачений обов'язок суду витребувати докази, дослідити та перевірити усі обставини справи.

Зокрема, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті).

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

У зв'язку з порушенням судами норм процесуального права, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції, та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, вказаних в мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі № 813/2185/17, задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі № 813/2185/17, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко