Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2019 року у справі №808/7588/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №808/7588/14

адміністративне провадження №К/9901/9264/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року (головуючий суддя - Юрко І. В., судді - Гімон М. М., Чумак С. Ю.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

третя особа - Державна казначейська служба України

про скасування наказу, поновлення на роботі, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1, ДФС), Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, у наступному Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.

Севастополі (далі - відповідач-2), в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від
16.04.2014 №125-о "Про звільнення співробітників міліції" в частині звільнення з посади та з податкової міліції в запас Збройних сил України старшого оперуповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД оперативного управління ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим майора податкової міліції Залівчого Євгена Вікторовича; поновити позивача на службі в органах податкової міліції; стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що на час винесення оскаржуваного наказу знаходився у щорічній відпустці. Також звернув увагу суду, що спірний наказ підписаний в. о. начальника ОСОБА_2 після анексії. ОСОБА_2 не має жодного відношення до керівного складу ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим, у ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим не працював та керівні посади не займав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 16 квітня 2014 року №125-о "Про звільнення співробітників податкової міліції" в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1, старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД оперативного управління ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів АР Крим. Поновлено майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД з 19 червня 2014 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19.06.2014 по 08.09.2015 у розмірі 41848,14 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що особа, яка підписала наказ про звільнення позивача (ОСОБА_2), виконуючим обов'язки начальника не призначалася і ніколи не займала жодної посади у ГУ Міндоходів в АР Крим.

Підставою для звільнення зазначено скорочення штатів, проте в судовому засіданні представник ДФС України зазначив, що у квітні 2014 році жодного рішення про скорочення штатів Міндоходів не приймалось. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що наказ від 16 квітня 2014 року №125-о "Про звільнення працівників" не відповідає приписам законодавства України, а навпаки, прийнятий після анексії Криму, з метою приведення у відповідність структури податкових органів Криму до вимог законодавства Російської Федерації, прийнятий з метою звільнення державних службовців України та не може виконуватись та прийматись до уваги ДФС України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.

Додатковою ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року стягнуто до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 80,39 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року відмовлено Державній фіскальній службі України в задоволенні заяви про виправлення описки в додатковій ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року.

Також ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року роз'яснено додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року. Зазначено, що судом стягнуто на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України в розмірі 80,39 грн в частині оскарження рішення суду за вимогами адміністративного позову немайнового характеру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

ДФС (далі - скаржник) у квітні 2016 року звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року.

Також ДФС у червні 2016 року звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року.

На обґрунтування поданих касаційних скарг скаржник зазначив, що ДФС сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги у належному розмірі, а саме 2090,08
грн, у тому числі 80,38 грн за позовними вимогами немайнового характеру і 2009,70 грн за позовними вимогами майнового характеру. Але суд апеляційної інстанції не врахував зазначене при прийнятті додаткової ухвали від 30.03.2016.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 16 квітня 2014 року №125-о "Про звільнення співробітників податкової міліції" в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1, старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД оперативного управління ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів АР Крим, поновлено майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД з 19 червня 2014 року, стягнуто на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19.06.2014 по 08.09.2015 у розмірі 41848,14 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги шляхом подання документу про сплату судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року задоволено клопотання ДФС про відстрочення сплати судового збору, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

3 грудня 2015 року до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшло платіжне доручення ДФС № 2467 від 19.11.2015 щодо сплати 2090,08 грн судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року залишено без змін.

Додатковою ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року стягнуто до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 80,39 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Апеляційний суд, постановляючи додаткову ухвалу, зазначив, що при постановленні ухвали від 23 березня 2016 року не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Оскільки сплату судового збору було відстрочено до прийняття рішення у справі, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 80,39 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

19 квітня 2016 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ДФС про роз'яснення додаткової ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року щодо сплати 80,39 грн судового збору.

Крім того, 22 квітня 2016 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ДФС про виправлення описки в додатковій ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року шляхом зазначення в резолютивній частині замість "Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 80
(вісімдесят) гривень 39 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України" виправити та доповнити "З урахуванням сплати Державною фіскальною службою України судового збору 19.11.2015 року в сумі 2090,08 грн повернути зайво сплачений судовий збір в розмірі 2009,69 (дві тисячі дев'ять) гривень 69 копійок апелянту".

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року відмовлено Державній фіскальній службі України в задоволенні заяви про виправлення описки в додатковій ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що правильно визначив в додатковій ухвалі від 30 березня 2016 року суму судового збору, що підлягала стягненню з Державної фіскальної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань у частині оскарження рішення суду за вимогами адміністративного позову немайнового характеру.

Також ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року роз'яснено додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року. Зазначено, що судом стягнуто на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України в розмірі 80,39 грн. в частині оскарження рішення суду за вимогами адміністративного позову немайнового характеру.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що апелянтом було сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду лише в частині позовних вимог майнового характеру. Розмір судового збору, що підлягав би сплаті за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру складав би 73,08 грн (1218*0,06 = 73,08 грн). Оскільки сплату судового збору було відстрочено до прийняття рішення у справі, суд стягнув з апелянта на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 80,39 грн у частині оскарження рішення суду за вимогами адміністративного позову немайнового характеру.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Підпунктом 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - ~law13~), у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

~law14~ встановлено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

~law15~ передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Статтею 8 Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

Приписами ст. 88 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 168 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КАС України встановлено, що якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

У розумінні ст. 169 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, під опискою слід розуміти помилку, зумовлену неправильним написанням слова, речення чи навіть кількох речень всупереч встановленим судом обставинам. Також опискою слід вважати різного роду граматичні, арифметичні помилки, внаслідок яких є вірогідність неправильного розуміння тексту судового рішення.

При цьому, слід зауважити, що суд не має права змінювати зміст судового рішення шляхом внесення до нього змін під виглядом виправлення описок, він лише усуває такі неточності, помилки, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Заява ДФС про виправлення описки в додатковій ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року не відповідає ст. 169 КАС України, оскільки вимоги зазначеної заяви не стосуються виправлення описки в розумінні Статтею 8 Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік"одавчого положення, а фактично змінюють зміст судового рішення.

Зі змісту ст. 170 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, випливає, що рішення суду може бути роз'яснено у разі, якщо без такого роз'яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, роз'яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.

Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Проте касаційна скарга не містить доводів, які б вказували, що додаткова ухвала від 30 березня 2016 року, з урахуванням ухвали від 16 травня 2016 року про роз'яснення судового рішення, є незрозумілою або судом апеляційної інстанції змінено зміст додаткової ухвали від 30 березня 2016 року.

З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування ухвал Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу в частині оскарження ухвал Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року без задоволення, а ці судові рішення - без змін, оскільки судом апеляційної інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Суд зазначає, що, фактично, касаційна скарга ДФС містить доводи лише в частині незгоди із розподілом судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скаргу.

Як було зазначено, 3 грудня 2015 року до суду апеляційної інстанції надійшло платіжне доручення № 2467 від 19.11.2015 щодо сплати 2090,08 грн судового збору.

При прийнятті додаткової ухвали від 30.03.2016 судом апеляційної інстанції не було враховано наявність вказаного платіжного доручення, яким сплачено судовий збір у розмірі, що відповідає наведеним приписам Закону України "Про судовий збір" як в частині вимог майнового так і немайнового характеру ( (1827,00 грн +73,08) х 110%).

Отже, у суду апеляційної інстанції не було підстав для стягнення судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду в розмірі 80,39 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного додаткового судового рішення про стягнення з ДФС судового збору за подання апеляційної скарги, додаткова ухвала від 30.03.2019 підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Скасувати додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року.

Ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова