Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2019 року у справі №520/9364/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 520/9364/18

адміністративне провадження № К/9901/28963/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Ханової Р. Ф.,

секретар судового засідання - Кривда В. І.,

представники: позивача - Павліченко Л. М., відповідача - Харчишин О. С.,

розглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Харківгаз") до Офісу великих платників податків ДФС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник Офісу великих платників податків ДФС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 (головуючий суддя - Гуцал М. І., судді - Бенедик А. П., Донець Л. О.),

УСТАНОВИЛ:

Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" (далі - ПАТ "Харківгаз", Товариство) звернулось з позовом до Офісу великих платників податків ДФС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України (далі - Офіс ВПП), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від
16.10.2018 №0069501200 про збільшення грошового зобов'язання за платежем ''екологічний податок'' на загальну суму 9'031' 853,90 грн (в тому числі, податкове зобов'язання - 7' 225' 483,12 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1' 806' 370,78 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані доводами Товариства про порушення контролюючим органом встановленого правовими нормами порядку при проведенні та оформленні результатів документальної позапланової виїзної перевірки Товариства (відсутність у контролюючого органу повноважень на здійснення державного контролю у галузі охорони атмосферного повітря; акт перевірки не підписано фахівцями Державної екологічної інспекції у Харківській області, які приймали участь у перевірці) та про безпідставність висновків щодо встановлених за результатами перевірки порушень Товариством норм пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.1 пункту 242.1 статті 242, статті 243, пунктів 249.1, 249.2, 249.3 статті 249 Податкового Кодексу України (далі - ПК). Товариство зазначає, що оскільки податкове законодавство не містить визначення поняття ''забруднюючі речовини'', а Переліком найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1598, метан як забруднююча речовина не передбачений, обсяги метану, що є парниковим газом, які викидаються в атмосферне повітря, не є об'єктом оподаткування екологічним податком. Позивач вказує на хибність позиції контролюючого органу при застосуванні до спірних правовідносин методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат та виробничо-технологічних (нормованих) втрат природного газу в процесі транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказами Міністерства палива та енергетики України, для визначення реального обсягу викиду метану в атмосферне повітря. Зауважує, що не весь обсяг виробничо-технологічних витрат (нормованих втрат) природного газу є обсягом газу, який безпосередньо витік у атмосферне повітря, оскільки не відповідність між обсягами переданого в газорозподільні мережі природного газу з обсягами, які були спожиті, обумовлена також похибками в обліку спожитого газу (недосконалість облікових приладів, помилки обліку тощо).

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 21.02.2019 в позові ПАТ "Харківгаз" відмовив з тих підстав, що позивач зобов'язаний сплачувати екологічний податок з обсягів виробничо-технологічних витрат та втрат природного газу, оскільки ''метан'' як основна і переважна складова природного газу належить до вуглеводнів як забруднюючої речовини згідно з пунктом 243.1 статті 243 ПК, а обсяги такого газу фактично є викидами в атмосферне повітря. Суд враховував, що позивач не надав підтверджуючі документи щодо напрямку використання списаних на виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати в бухгалтерському обліку обсягів природного газу при придбанні послуг балансування обсягів природного газу у ПАТ ''Укртрансгаз''', а також лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 22.01.2018 №1398/9, що фактичні обсяги забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначаються суб'єктами господарювання відповідно до затверджених в установленому порядку методик та питомих викидів і що обсяги таких викидів приладами не вимірюються.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.07.2019 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 16.10.2018 №0069501200.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: норми ПК не розкривають поняття ''вуглеводні'' та ''тверді речовини'' як забруднюючих речовин, не встановлюють ставку за забруднення атмосферного повітря метаном; Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1598, також не передбачає "метан" як речовину, викиди якої в атмосферне повітря підлягають регулюванню. Так само метан не згадується і в наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел" від 27.06.2006 №309. Відповідно до Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.1999 №343, метан теж не включений до списку забруднюючих речовин. Методичними рекомендаціями щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел, затверджених наказом Національного агентства екологічних інвестицій України від 05.10.2009 №73, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання палива на побутові потреби в домогосподарствах, затвердженою наказом Держкомстату України від 22.04.2011 №98, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженою наказом Держкомстату України від
13.11.2008 №452, метан визначений як парниковий газ. Метан кваліфікувався як забруднююча речовина згідно з наказом Міністерства екології та природних ресурсів України ''Про затвердження Переліку речовин, які входять до ''твердих речовин'' та ''вуглеводнів'' і за викиди яких справляється збір'' від 14.03.2002 №104. Однак, цей наказ встановлював перелік забруднюючих речовин для справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища, а не екологічного податку. Апеляційний також дійшов висновку, що контролюючий орган неправомірно ототожнив обсяги виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу з обсягами викидів природного газу в атмосферне повітря з огляду, зокрема на заздалегідь передбачену похибку в обліку спожитого природного газу приладами обліку (комерційні втрати).

Відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції внаслідок порушення норм процесуального права неправильно/неповно встановив обставини у справі та дав їм юридичну оцінку, що призвело до неправильного застосування норм пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.1 пункту 242.1 статті 242, статті 243, пунктів 249.1,249.2,249.3 статті 249 ПК та неправильного вирішення справи.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що відповідач не довів правомірність податкового повідомлення-рішення, що є його процесуальним обов'язком в силу норми частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а відтак суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував податкове повідомлення-рішення як неправомірне. Доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу співзвучні з доводами, яким обґрунтований позов.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник відповідача підтримав касаційну скаргу, а представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважаючи наведені в скарзі доводи необґрунтованими.

08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15.01.2020 №460-IX, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15.01.2020 №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15.01.2020 №460-IX.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтованість заперечень позивача на касаційну скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Офіс ВВП провів документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань нарахування та сплати екологічного податку з викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин (метану) за період з 01.07.2014 по 30.06.2017, за результатами якої склав акт від 25.09.2018 №52/28-10-50-12-08/03359500.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, Товариство порушило норми пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.1, пункту 242.1 статті 242, статті 243, пунктів 249.1,249.2,249.3 статті 249 ПК, занизило екологічний податок за період з 01.07.2015 по 30.06.2017 на 7'225' 483,12 грн внаслідок несплати податку з обсягу метану 131' 928,946 тис. м3, як обсягу викидів в атмосферне повітря. Такий обсяг викидів контролюючий орган визначив, виходячи з обсягу природного газу, який в бухгалтерському обліку позивача обліковувався як виробничо-технологічні витрати та виробничо-технологічні (нормовані) втрати природного газу.

Висновок контролюючого органу про обов'язок Товариства сплатити екологічний податок із зазначеного обсягу природного газу, як з обсягу викидів у атмосферне повітря, вмотивований тим, що Товариство, як оператор газорозподільних мереж, придбало природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат газу у НАК "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", ТОВ "РГК Трейдинг", ТОВ "Харківгаззбут" на підставі договорів від 04.01.2013 №13-228-ВТВ, від 28.12.2015 №ХК-ВТВ-02-2016-52/15, від 31.12.2014 №ХК-ВТВ-02-2015-93/161, від
30.11.2015 №ХК-ВТВ-02-2015-166/16, від 29.01.2016 №1141039ZDWVP016/388, додаткових угод до цих договорів, та послуги транспортування природного газу, в тому числі послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (послуги балансування), у ПАТ "Укртрансгаз" на підставі договору від 17.12.2015 №1315512000744/39. Придбання природного газу на виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати, зокрема обсяги придбаного на зазначені цілі природного газу в розрізі вказаних постачальників, а також обсяги природного газу, отриманого від ПАТ ''Укртрансгаз'' при наданні послуг балансування, відображені в бухгалтерському обліку Товариства відповідними бухгалтерськими проводками та підтверджені наданими під час перевірки актами прийому - передачі обсягів природного газу, податковими накладними, актами про списання матеріальних цінностей (природного газу), що використані за призначенням у господарській діяльності. Документів щодо напрямків розподілу придбаного на виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати природного газу Товариство не надало.

За висновком контролюючого органу використані Товариством обсяги природного газу на виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати є викидами в атмосферне повітря забруднюючої речовини (метану) та є об'єктом оподаткування екологічним податком.

Офіс ВПП виходив з того, що до визначеного пунктом 243.1 статті 243 ПК переліку забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення включені, зокрема ''вуглеводні'', до яких, у свою чергу, згідно із наказом Міністерства екології та природних ресурсів України ''Про затвердження Переліку речовин, які входять до ''твердих речовин'' та ''вуглеводнів'' і за викиди яких справляється збір'' від 14.03.2002 №104 входить ''метан'' - основна складова (96-97,6%) природного газу. Враховуючи, що викиди метану, як забруднювача, здійснюються обладнанням, яке Товариство використовує у господарській діяльності - трубопроводами, газовим обладнанням та газовими приладами, які по своїй природі є дифузними джерелами і для яких згідно пункту 9 статті 2 Протоколу про реєстри викидів та перенесення забруднювачів (у подальшому - Протокол) до Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі ухвалення рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, 1998 року (Орхуська конвенція), від 21.03.2003, ратифікованого Законом України від 03.02.2016 №980-VIII, надавати звітність для кожного окремого джерела недоцільно, розрахунок екологічного податку необхідно здійснювати для стаціонарного (дифузного) джерела - підприємства в цілому.

Відповідно до підпункту 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 ПК екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Підпунктом 240.1.1 пункту 240.1 статті 240 ПК встановлено, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України ''Про затвердження Інструкції ''Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві'' від 10.02.1995 №7, викид речовини - надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення, а забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища згідно з Законом України ''Про охорону атмосферного повітря'' від 16.10.1992 N2707-ХІІ. Поняття ''стаціонарне джерело'' забруднення визначено в підпункті 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 ПК, відповідно до якого це підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти.

У Законі України ''Про ринок природного газу'' від 09.04.2015 N329-VIII визначено, що газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов'язаних між собою об'єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу (пункти 6,7 статті 1).

Позивач визнає викладені вище обставини щодо придбання природного газу у НАК "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна ", ТОВ "РГК Трейдинг", ТОВ "Харківгаззбут", ПАТ ''Укртрансгаз'' для виробничо-технологічних витрат та втрат (нормованих втрат), щодо питомої частки метану в природному газі, щодо використання придбаних обсягів природного газу відповідно до призначення.

Стосовно підтвердження напрямків розподілу зазначеного обсягу природного газу не заперечує відсутність у нього будь-яких документів щодо цього з огляду на те, що складання таких документів не передбачено правовими нормами з огляду на характер виробничо-технологічних витрат та втрат (нормованих втрат).

Сутність виробничо-технологічних витрат та втрат (нормованих втрат) газу розкрито в наказі Міністерства палива та енергетики України ''Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами'' від 30.05.2003 №264 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за №570/789).

Так, в розділах 1,4 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами виробничо-технологічні втрати газу визначено як газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів.

Виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з'єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об'єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з'єднувальних деталей, який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами.

Виробничо-технологічні витрати газу - це газ, що витрачається на виконання певного виду роботи під час його транспортування. Виробничо-технологічні витрати газу - витрати газу, які забезпечують надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з'єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо (у тому числі витік газу при врізках та підключенні новозбудованих газопроводів, монтажі арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, із з'єднувальних деталей) та які не перевищують норм витоку газу, установлених чинними нормативними документами (розділи 1,3 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами).

Наведене нормативне визначення виробничо-технологічних (нормованих) втрат та виробничо-технологічних витрат газу, враховуючи, що позивач не підтвердив інше цільове використання природного газу, придбаного для виробничо-технологічних (нормованих) втрат та витрат, дає підстави для оцінки використаного позивачем на такі цілі природного газу як викидів у атмосферне повітря.

Доводи позивача, що виробничо-технологічні витрати та виробничо-технологічні (нормовані) втрати природного газу не мають прямого зв'язку із забрудненням навколишнього природного середовища, оскільки такого роду викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами об'єктивно пов'язані з підприємницькою діяльністю з газопостачання та газифікації, що, власне, і обумовлює нормативний розрахунок таких витрат (втрат), відхиляються, оскільки вихід природного газу, який використаний на такі цілі, в атмосферне повітря є очевидним, а норма підпункту 242.1.1 пункту 242.1 статті 242 ПК визначає обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, об'єктом та базою оподаткування безвідносно до причин, які спричинили такі викиди. Для позивача, який здійснює підприємницьку діяльність як оператор газорозподільної системи, настають всі наслідки такої діяльності, в тому числі, обов'язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря природного газу.

Сплата екологічного податку є встановленим законом способом усунення негативних наслідків, завданих навколишньому природному середовищу діяльністю, пов'язаною із забрудненням навколишнього середовища. Обираючи такий вид діяльності, особа бере на себе всі ризики, які пов'язані з нею. Стосовно позивача ці ризики включають також стан обладнання, облікових приборів споживання газу, технічну необхідність балансування газу в газорозподільній системі, які спричиняють виробничо-технологічні (нормовані) втрати та виробничо-технологічні витрати природного газу, який надходить у атмосферне повітря.

Відповідно до статті 1 Закону України ''Про охорону атмосферного повітря'' від
16.10.1992 №2707-ХІІ забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Норми ПК не встановлюють виключного переліку забруднюючих речовин, обсяги яких є об'єктом та базою оподаткування екологічним податком.

З метою встановлення ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення перелік окремих забруднюючих речовин встановлений нормою пункту 243.1 статті 243 ПК, серед яких '''вуглеводні'' та ''тверді речовини''.

Перелік забруднюючих речовин, що об'єднані у зазначених групах, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України ''Про затвердження Переліку речовин, які входять до ''твердих речовин'' та ''вуглеводнів'' і за викиди яких справляється збір'' від 14.03.2002 №104, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за №322/6610. До вуглеводнів, згідно з цим переліком, входить метан. Та обставина, що цей наказ регулював відносини щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не змінює сутність метану як забруднюючої речовини і в цілях справляння екологічного податку. З набранням чинності ПК збір за забруднення навколишнього природного середовища набув інноваційних ознак в розділі VIII "Екологічний податок", проте не змінив свої сутності та призначення.

За визначенням статті 1 Закону України ''Про нафту і газ" від 02.07.2001 N2665-III природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ - корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20°C) і є товарною продукцією.

До вуглеводнів належать органічні речовини, що складаються лише з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). До них відносять насичені вуглеводні СnН2n+2 (метан, етан тощо), ненасичені СnН2n та СnН2n2-2.

Отже, метан належить до вуглеводнів і згідно з Протоколом про регістри викидів і перенесення забруднювачів (додаток ІІ) метан (CH 4)- забруднююча речовина.

Зважаючи на викладене, висновок апеляційного суду про те, що статтею 243 ПК не визначено ставки податку за викиди в атмосферне повітря метану і що метан не є забруднюючою речовиною в цілях оподаткування, помилковий.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач зобов'язаний сплатити екологічний податок з обсягів природного газу на виробничо-технологічні (нормовані) втрати та виробничо-технологічні витрати, оскільки ці обсяги є викидами забруднюючої речовини (метану) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за ставкою, встановленою пунктом 243.1 статті 243 ПК для вуглеводнів.

Суд апеляційної інстанції безпідставно, в порушення статті 317 КАС, скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини 1 статті 341 КАС.

Керуючись статтями 250, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників ДПС задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 скасувати, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЄ. А. Усенко М. М. Гімон Р. Ф. Ханова