Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №826/840/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 826/840/17

адміністративне провадження № К/9901/2486/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року (суддя - Аблов Є. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя - Василенко Я. М., судді: Кузьменко В. В., Шурко О. І.) у справі № 826/840/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України або відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 01 грудня 2016 року № 3810-о "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити позивача у правах на державну службу на посаді заступника начальника відділу автоматизованого інформаційного обміну Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивач відмовився від запропонованих йому посад, в тому числі і рівнозначної, то його було звільнено у відповідності до норм законодавства, у зв'язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву (заперечень) та рух справи.

Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанції, 18 січня 2019 року ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення, що виразилося у недотриманні обов'язку роботодавця запропонувати йому рівноцінну посаду. Також, апелянт зазначає, що наказ ДФС України від 23 липня 2015 року № 535 про введення в дію структури ДФС України, яким зменшено чисельність працівників є незаконним, оскільки на той час постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 року № 178 було затверджено граничну чисельність апарату у кількості 2186 осіб і дана постанова є чинною, у зв'язку із чим позов необхідно задовольнити.

23 січня 2019 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі судді - доповідача Стрелець Т. Г., суддів Білоуса О. В. та Желтобрюх І. Л. відкрите касаційне провадження, витребувані матеріали справи, встановлений строк для подання відзиву.

14 лютого 2019 року відповідачем наданий відзив на касаційну скаргу в яких вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 656/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 26 вересня 1996 року перебував на державній службі в митних органах. З жовтня 2014 року працював у Департаменті розвитку митної справи ДФС України. З 16 червня 2015 року позивач працював на посаді заступника начальника відділу автоматизованого інформаційного обміну Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" (далі - Постанова КМ України № 85) (в редакції від 17 липня 2015 року) встановлена гранична чисельність працівників ДФС України - 2186 одиниць.

У зв'язку з погодженням 01 червня 2015 року Міністром фінансів України, затвердженої 04 червня 2015 року головою ДФС України структури Державної фіскальної служби України, у відповідності до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, відповідач видав наказ від 23 липня 2015 року № 535 про введення в дію структури ДФС України, яким затверджено організаційну структуру ДФС України, яка передбачала граничну штатну чисельність працівників 1709 одиниць. Наказом ДФС України від 12 серпня 2015 року № 598 внесено зміни до наказу від 23 липня 2015 року № 535 та встановлено граничну штатну чисельність працівників 2183 одиниці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 840 внесено зміни до Постанови КМ України № 85, згідно яких гранична чисельність працівників ДФС України встановлена у кількості 1530 одиниць.

На виконання вказаної постанови КМ України № 840 відповідачем видано наказ від 30 грудня 2015 року № 1022 про скорочення чисельності та введення в дію структури апарату ДФС України, згідно якого скорочено штатну чисельність апарату ДФС України на 30 відсотків, або на 656 одиниць. Наказом ДФС України від 12 вересня 2016 року № 763 "Про внесення змін до наказу ДФС від 30 грудня 2015 року № 1022" введено в дію структуру апарату ДФС України у новій редакції.

На виконання вищезазначених постанов КМ України та наказів ДФС України, у зв'язку зі зміною структури та скорочення штатної чисельності ДФС України, позивача попереджено про його наступне вивільнення з посади заступника начальника відділу автоматизованого інформаційного обміну Департаменту розвитку митної справи ДФС України з 23 листопада 2016 року.

Зі змісту вказаного попередження слідує, що ОСОБА_1 запропоновані посади провідного інспектора, провідного інженера, головного державного інспектора різних відділів. Позивач 23 вересня 2016 року ознайомився з даним попередженням та відмовився від запропонованих посад у зв'язку із тим, що йому не було запропоновано рівноцінних посад, про що залишив відповідний запис на попередженні.

Згідно із наказом ДФС України від 29 вересня 2016 року № 3268-о ОСОБА_1, на підставі його заяви від 23 вересня 2016 року, як працівнику, який отримав попередження про наступне вивільнення, надано два вільних від роботи дні для пошуку нового місця роботи в робочий час до 23 листопада 2016 року, у відповідності до положень пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

24 листопада 2016 року позивачу надано письмову пропозицію вакантних посад, серед яких, зокрема, пропонувалась посада заступника начальника відділу автентичності документів та аналізу цінової інформації управління митної вартості Департаменту адміністрування митних платежів, але ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з письмовою пропозицією вакантних посад, про що в присутності позивача було складено відповідний акт.

Наказом ДФС України від 01 грудня 2016 року № 3810-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу автоматизованого інформаційного обміну Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС України.

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

4. Конституція України

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

5. Кодекс адміністративного судочинства України.

Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

6. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, припиняється трудовий договір у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Частиною 4 статті 36 КЗпП України визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

Виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вище вже було зазначено, зі змісту Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 23 вересня 2016 слідує, що скаржнику були запропоновані посади провідного інспектора, провідного інженера, головного державного інспектора різних відділів.

Проте, 23 вересня 2016 року останній ознайомився з даним попередженням та відмовився від запропонованих посад у зв'язку із тим, що йому не було запропоновано рівноцінних посад, про що залишив відповідний запис на попередженні (аркуш справи 14-15).

Згідно із наказом ДФС України від 29 вересня 2016 року № 3268-о ОСОБА_1, на підставі його заяви від 23 вересня 2016 року, як працівнику, який отримав попередження про наступне вивільнення, надано два вільних від роботи дні для пошуку нового місця роботи в робочий час до 23 листопада 2016 року, у відповідності до положень пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 було надано для ознайомлення пропозицію вакантних посад, серед яких була посада заступника начальника відділу автентичності документів та аналізу цінової інформації управління митної вартості Департаменту адміністрування митних платежів. Вказана посада є рівноцінною посаді, яку обіймав позивач - заступник начальника відділу автоматизованого інформаційного обміну Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України.

Проте, ОСОБА_1 знову відмовився від ознайомлення з письмовою пропозицією вакантних посад, про що в його присутності було складено відповідний акт (аркуш справи 79-80).

Статтею 41 Закону України "Про державну службу" визначено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:

- на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

- на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті). - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Таким чином, запропоновані відповідачем посади, в тому числі і пропозиції нижчої посади, що були на той час вакантними, відповідали критеріям посад на які претендував позивач.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем вживались передбачені чинним законодавством заходи щодо працевлаштування ОСОБА_1, отже відповідачем було забезпечено права рівного доступу позивача до державної служби, що базується на його особистих якостях та досягненнях шляхом пропозиції рівноцінної посади.

Суд зазначає, що всім наведеним скаржником в касаційній скарзі доводам судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку. Судові рішення місять відповідні посилання на релевантні джерела права та обґрунтовані висновки.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Верховний Суд не установив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов