Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №822/31/18

адміністративне провадження №К/9901/50951/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Салюка П.І. від 08 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Білої Л.М., Граб Л.С., Гонтарука В.М. від 19 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якому просив: визнати протиправним лист від 26 грудня 2017 року № 21146/10/22-01-04-73 щодо повернення без розгляду управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області поданої заяви (рапорту) з додатками про нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_2; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області щодо неподання до Державної фіскальної служби України у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту) висновку щодо виплати грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області повторно прийняти документи ОСОБА_2 та надіслати до Державної фіскальної служби України висновок про нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію".

Позовна заява мотивована тим, що після звільнення зі служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, яке змінено постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після звільнення із служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Водночас, апеляційний суд не погодився із мотивами суду першої інстанції, зокрема, у частині застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції». Мотивуючи підстави зміни резолютивної частини постанови суду першої інстанці, апеляційний суд зауважив, що порядок та умови призначення одноразової грошової допомоги в спірних правовідносинах визначені саме нормами Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок № 707).

Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що на момент звернення позивача з позовом Закон України «Про міліцію», яким передбачено соціальний захист працівників міліції та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті або каліцтва працівника міліції та компенсації заподіяння шкоди майну, з 07 листопада 2015 року, втратив чинність, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, у якому вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах податкової міліції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 18 грудня 2015 № 382-о, відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, ОСОБА_2 звільнений з органів податкової міліції за підпунктом "Б" пункту 64 (через хворобу).

Відповідно до довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0683982 від 15 грудня 2015 року, позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в ОВС).

30 листопада 2017 позивач звернувся до управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Листом від 26 грудня 2017 року № 21146/10/22-01-04-73 Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області повідомило позивача, що у зв'язку із втратою чинності Законом України "Про міліцію", відсутні підстави для підготовки висновку про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності колишнім працівникам податкової міліції.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача із заявою про здійснення виплати одноразової грошової допомоги) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію", Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 707.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 707 одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а та від 19 квітня 2018 року у справі № 822/31/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко