Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.04.2019 року у справі №0440/7037/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №0440/7037/18

адміністративне провадження №К/9901/8961/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ясенової Т. І., Суховарова А. В., Головко О. В. від 31 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив:

- визнати протиправною відмову Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування, викладену у листі від 06 серпня 2018 року № 7/12648/8, щодо неприйняття висновку стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги позивачу та зобов'язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги та надати висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги та додані до нього документи до Департаменту фінансів Міністерства оборони України;

- визнати наявність компетенції (повноважень) у Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975);

- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 13 жовтня 2014 року.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, як інвалід ІІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) отриманого під час виконання обов'язків військової служби на території Республіки Афганістан на дату встановлення інвалідності - 13 жовтня 2014 року відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду рішенням від 10 травня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачами не було відмовлено позивачу у його праві на виплату одноразової грошової допомоги, а запропоновано надати додаткові документи, які б підтверджували його право на виплату одноразової грошової суми, а саме відповідний документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення особі тілесних ушкоджень.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду рішенням від 10 травня 2018 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною відмову Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування, викладену в листі від 06 серпня 2018 року № 7/12648/8; зобов'язано Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і прийняти відповідне рішення, в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що уповноважений орган зобов'язаний протягом 15-ти днів з дня реєстрації всіх документів прийняти висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та передати його до розпорядника коштів для прийняття відповідного рішення. При цьому, уповноважений орган, зокрема, Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування не має права приймати рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду рішенням від 10 травня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 23 березня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 0440/7037/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в Збройних силах СРСР та приймав участь у бойових діях (Демократична Республіка Афганістан) з 22 жовтня 1986 року по 30 вересня 1988 року, що підтверджується військовим квитком.

Згідно протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 05 травня 2009 року № 349 у позивача було виявлено поранення голови ЗЧМТ (контузія, 1987), поранення, контузія та їх наслідки, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 17 лютого 2009 року № 1Д виявлений у нього рубець в тім'яній частині голови праворуч є наслідком загоєння ран, що могли утворитися ушкодженої рани, спричиненої дією тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею у вигляді ребра, якими могли бути виступаючі частини всередині корпуса БТР. Травмовані рани голови, зазвичай, супроводжуються контузією головного мозку. Давність отриманих поранень можуть відповідати періоду 1987 року, в період виконання інтернаціонального боргу в Демократичній Республіці Афганістан.

13 жовтня 2014 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, що підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААГ № 005251.

26 липня 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування із заявою про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, ЗЧМТ, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії.

Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування листом від 06 серпня 2018 року № 7/12648/8 повідомив позивача, що при перевірці документі, позивачем вдруге не надано: документ про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема, про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. З метою недопущення порушення його прав щодо соціального захисту з питань отримання одноразової грошової допомоги необхідно у термін до 16 серпня 2018 року прибути до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування, при собі мати копію і оригінал документу про причини та обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). Крім того, у листі № 7/12648/8 зазначено, що при ненаданні документа про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) у визначений строк, подані позивачем документи будуть залишені без реалізації.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково задоволено позовні вимоги. Скаржник вказує на те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а також те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають право на її отримання.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за приписами частини 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 10 і 11 цього Порядку.

Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується Міністерством оборони України, є звернення до уповноваженого органу, в даному випадку - військкомату, із відповідною заявою та іншими необхідними документами, які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок за результатами розгляду заяви про призначення та виплати одноразової грошової допомоги виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи про відмову в призначенні такої допомоги).

При цьому, на Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування покладено обов'язок направити до Міністерства оборони України висновок та документи для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, а до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття відповідного рішення.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 802/1966/17-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 825/454/18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування визначених чинним законодавством дій щодо подання висновку розпоряднику коштів зроблено не було, документи повернуто позивачу, чим порушено приписи пункту 12 Порядку №
975.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (SPACEK, s. r. o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко