Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №804/3033/17

адміністративне провадження №К/9901/41371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Міжвідомчий центр сертифікації» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року (суддя О.В. Кононенко)на ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (колегія у складі суддів: Н.А. Олефіренко Н.А., С.В. Білак, В.А. Шальєва)у справі № 804/3033/17 за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській областідоТовариства з обмеженою відповідальністю «Міжвідомчий центр сертифікації»третя особаКриворізька північна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській областіпростягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути податковий борг з податку на додану вартість з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжвідомчий центр сертифікації".

В обґрунтування позовних вимог позивач відзначає, що відповідач має податковий борг з податку на додану вартість в сумі 10996,35 грн., який утворився внаслідок несплати самостійно задекларованих зобов'язань по декларації з податку на додану вартість № 9213229481 від 09 листопада 2016 року, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, позов задоволено, стягнуто з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжвідомчий центр сертифікації» податковий борг в сумі 10996,35 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заборгованість по сплаті податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на те, що на особовому рахунку товариства з ПДВ дійсно обліковується податковий борг на суму 10996,35 грн., однак даний борг виник не за декларацією з ПДВ №9213229481 від 09 листопада 2016 року, як зазначають суди, а в результаті того, що податковим органом чи/органом держказначейства не було враховано в погашення податкових зобов'язань з ПДВ сплачену підприємством суму податку на електронний рахунок згідно платіжного доручення №1068 від 19 лютого 2016 року на суму 11800 грн. тому, відповідач вважає, що дані факти свідчать про фактичну відсутність податкового боргу, а стягнення з товариства вказаного податковим органом боргу спричинить повторну сплату грошових коштів до бюджету.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

20 листопада 2017 року Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою податкової інспекції відкрито.

20 березня 2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжвідомчий центр сертифікації" є платником податків, зборів (обов'язкових платежів) і перебуває на податковому обліку в Криворізькій північній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

На виконання вимог статті 49 Податкового кодексу України відповідачем самостійно нараховані зобов'язання, що підлягають сплаті до бюджету згідно податкової декларації з ПДВ № 9213229481 від 09 листопада 2016 року в сумі 10996,35 грн.

У встановлений законодавством строк податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10996,35 грн. не сплачено, тому податковий орган звернувся за його стягненням до суду.

На час прийняття постанови місцевим судом докази сплати вказаної суми податкового боргу матеріали справи не містять.

При апеляційному перегляді, судом апеляційної інстанції відхилено доводи відповідача про те, що суму боргу сплачено ним згідно платіжного доручення з посиланням на те, що в призначенні платежу вказано інший звітній період.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1 ст.16 Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Відповідно до п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 58.3 цієї статті податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

За правилами п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що податкова вимога вважається врученою відповідачу в силу вимог п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України.

Якщо рішення контролюючого органу, за яким стягується податковий борг не було скасовано і є чинним, грошові зобов'язання вважаються узгодженими.

Доказів, що відповідач скористався можливістю оскаржити дії податкового органу або органу казначейства щодо неперерахування з електронного рахунку коштів в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, матеріали справи не містять. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі.

Отже, судами також правильно встановлено, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що несплачена відповідачем сума самостійно узгодженого грошового зобов'язання набула статусу податкового боргу, внаслідок чого дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для її стягнення з відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжвідомчий центр сертифікації» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду