Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 380/13118/23

адміністративне провадження № К/990/44631/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (головуючий суддя - Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді - Глушко І.В., Запотічний І.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати постанову від 17 травня 2023 року №ПШ 015745 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що 24 травня 2023 року він отримав постанову від 17 травня 2023 року №ПШ 015745 про накладення на нього, як власника транспортного засобу «RENAULT-midliner» ( реєстраційний номер НОМЕР_1 ), адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн, прийняту за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Позивач наголошує, що не є суб`єктом господарювання та не веде підприємницьку діяльність, через що звернувся до відповідача із запитом про надання йому матеріалів справи щодо проведеної рейдової перевірки. З надісланих йому документів вбачалося, що 10 квітня 2023 року посадовими особами відповідача на автошляху Київ-Чоп було зупинено належний йому вантажний автомобіль «RENAULT-midliner», під керуванням водія ОСОБА_2 , який під час перевірки не надав товаро-транспортну накладну, протокол перевірки, адаптації тахографа та протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, що є порушенням статей 39 і 48 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон України «Про автомобільний транспорт»). Разом з тим, указаний вантажний автомобіль за усною домовленістю був переданий ОСОБА_2 для перевезення вантажу для власних потреб, зокрема, предметів домашнього вжитку (дошки) і позивач не був перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не може нести відповідальності за вчинене правопорушення. Посилаючись на те, що відповідач не мав правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу, просив суд задовольнити позов.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

2. На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) у період з 10 по 16 квітня 2023 року №23636/31/27-23, 10 квітня 2023 року посадовим особам відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Укртрансбезпеки видано направлення на перевірку №013165, згідно з яким, на автошляху М-06 Київ - Чоп проводилася рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

3. Під час цієї перевірки, 10 квітня 2023 року о 12:40 год було зупинено транспортний засіб марки «RENAULT-midliner» (номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

4. Ураховуючи те, що водій не надав старшому державному інспектору товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж; протокол перевірки та адаптації тахографа і протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, відповідачем було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №348299, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

5. Указаний акт №348299 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та про те, що він отримав його копію.

6. Позивачу надсилалось повідомлення від 11 квітня 2023 року №23860/31/24-23 щодо реєстрації справи про порушення транспортного законодавства, розгляд якої відбувся 17 травня 2023 року за участю ОСОБА_1 .

7. За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області В.Петейчук винесено постанову №ПШ015745 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Підставою такого рішення у постанові №ПШ015745 указано, що позивачем допущено «перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент перевірки документів, перелік яких визначений статями 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»».

8. ОСОБА_1 заперечує, що є автомобільним перевізником і перевезення здійснювалося ним на комерційній основі, оскільки згідно витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань, його господарська діяльність, як суб`єкта господарювання, припинена ще 17 серпня 2015 року, а вантажний транспортний засіб, власником якого він був з 08 квітня 2023 року, він надав ОСОБА_2 для власних потреб, задля перевезення його особистих речей та предметів домашнього ужитку. Тому водію було передане лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, протокол перевірки його технічного стану та поліс обов`язкового страхування.

9. Предметом спору у цій справі є правомірність застосування адміністративно-господарського штрафу до власника транспортного засобу.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17 травня 2023 року №ПШ015745.

10.1. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент проведення перевірки, керування транспортним засобом марки «RENAULT-midliner» здійснював ОСОБА_2 і жодних доказів того, що указана особа перебуває у трудових (або інших договірних) відносинах із позивачем матеріали справи не містять. Водночас сама по собі належність на праві власності указаного автомобіля ОСОБА_1 не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки відповідачем не надано належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки у квітні 2023 року позивач є автомобільним перевізником у розумінні Закону та на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажів на замовлення. Тому постанова про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу є протиправною.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить, з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, переглянути оскаржені судові рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати ці судові рішення та відмовити в позові.

11.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми Закону України «Про автомобільний транспорт» та не врахували приписи Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 листопада 2020 року № 779 (далі - Порядок ведення ЄДРТЗ), відповідно до пункту 3 розділу II якого, до ЄДРТЗ вноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби.

11.2. Державна служба України з безпеки на транспорті з посиланням на статтю 799 Цивільного кодексу України, наголошує, що право користування повинно бути підтверджено відповідним договором, однак позивачем ні посвідченого договору оренди транспортного засобу, ні акта прийому-передачі орендованого майна не надано.

11.3. Також, у касаційній скарзі заявник указує, що для підтвердження наявності статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» достатньо установити відповідність перевізника двом ознакам: наявність договору про перевезення вантажу транспортним засобом; використання транспортного засобу на законних підставах, що дають підстави стверджувати, що відповідний суб`єкт є автомобільним перевізником.

Для встановлення факту, що автомобільний перевізник не завжди власник автомобіля, а особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом, то необхідно обґрунтовувати відповідне твердження наявністю статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт».

11.4. Відповідач зазначає, що вирішуючи питання про наявність у особи статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт», судам необхідно досліджувати матеріальні носії інформації, що опосередковано свідчать про наявність договорів про перевезення вантажу, у тому числі факт передання транспортного засобу у користування (платне або безоплатне) та на основі цих доказів установлювати наявність статусу «автомобільного перевізника», у особи, що здійснює перевезення вантажу.

11.5. Водночас заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування приписів статті частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» у контексті визначення особи в якості автомобільного перевізника.

12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті за підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої та пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки дослідження питання щодо застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» в частині належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника потребую вирішенню Верховним Судом у межах розгляду цієї справи, шляхом формування відповідного висновку.

13. Ухвалу Верховного Суду від 01 лютого 2024 року направлено сторонам, проте відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надійшов.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

14. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України «Про автомобільний транспорт», яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

16. У статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник -фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

17. Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб`єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

18. За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

19. Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону №2344-III).

20. На виконання вимог статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

20.1. Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

21. Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах .

22. Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

23. За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

23.1. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

24. Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

25. Також, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).

25.1. За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

25.2. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів) .

26. Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Питанням, що суду касаційної інстанції необхідно вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника» шляхом формування Верховним Судом відповідного висновку.

28. Відповідаючи на порушене питання Верховний Суд зазначає таке.

29. Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

29.1. Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

30. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

31. Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

32. Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

33. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).

34. Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

35. У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

36. У аспекті наведеного, колегія суддів зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

37. Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

38. Разом із тим, як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 не зареєстрований підприємцем, що відповідачем і не заперечується, а у позовній заяві позивач наголошував на тому, що витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань підтверджується факт відсутності реєстрації останнього суб`єктом підприємницької діяльності.

39. Верховний Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що ОСОБА_3 керував автомобілем на законних підставах та здійснював перевезення лісоматеріалів, приналежність яких посадовими особами Укртрансбезпеки встановлена не була, як і не була встановлена приналежність ОСОБА_3 до суб`єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.

40. Верховний Суд відхиляє аргументи відповідача щодо обов`язку позивача укласти договір оренди транспортного засобу та оформити акт приймання - передачі орендованого майна, оскільки законодавець не пов`язує ці обставини з набуттям особою статусу автомобільного перевізника та відповідальністю, установленою статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

41. Ураховуючи те, що у цій справі судами встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

42. Верховний Суд не бере до уваги аргументи Державної служби України з безпеки на транспорті про те, що законодавець пов`язує наявність статусу автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів саме з наявністю договору на перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності лише з тих підстав, що він є власником вантажного автотранспортного засобу, що перевірявся працівниками Укртрансбезпеки. Питання договірних відносин між позивачем та водієм ОСОБА_2 перебуває поза межами спірних правовідносин, оскільки безпосередньо не стосується предмету цього спору.

43. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

44. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Судді: Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко