Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.09.2019 року у справі №524/2278/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2019 року

Київ

справа №524/2278/17

адміністративне провадження №К/9901/1575/17

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м.

Кременчук від 18 травня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Андрієць Д. Д. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Подобайло З. Г., суддів Григорова А. М., Тацій Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовами до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука, в якому просила:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині невиплати їй у 2006 та 2009 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі на 2006-2009 роки;

- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити їй за 2006 та 2009 роки матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.

2. На обґрунтування позовів зазначає про необізнаність щодо змісту колективного договору, а тому про своє право на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати вона дізналась лише в 2016 році з публікації в ЗМІ. Під час звільнення відповідач не розрахувався з нею в повному обсязі, оскільки так і не виплатив матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2006 та 2009 роки.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

3. ОСОБА_1 з 20 жовтня 2006 року по 27 квітня 2010 року працювала у Виконавчому комітеті Автозаводської районної ради міста Кременчука на посаді спеціаліста І категорії по роботі з населенням за місцем проживання.

4. Суть спору полягає у невиплаті позивачці Виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м. Кременчука в 2006 та 2009 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових у розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі на 2006-2009 роки.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення.

5. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчук від 28 квітня 2017 року об'єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого Комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії (справа №524/2278/17, провадження №2-а/524/326/17) та справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого Комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії (справа №524/2274/17, провадження №2-а/524/322/17) з присвоєнням єдиного номеру провадження №2-а/524/326/17.

6. Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчук від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

7. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для виплати позивачці в 2006 та 2009 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки позивачка не зверталася до відповідача з відповідними заявами.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін.

8. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій зазначаючи про невідповідність зроблених судами висновків обставинам справи, прийняття рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржені судові рішення з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

V. Позиція Верховного Суду

9. Частинами 2, 6, 7 статті 33 Закону України "Про державну службу", який був чинний на момент виникнення спірних відносин передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.09 березня 2006 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", яка була чинна на момент виникнення спірних відносин (далі- постанова КМУ №268).

11. Відповідно до підпункт 3 пункту 2 постанови КМУ №268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

12. Пункт 8 постанови КМУ №268 передбачено, що видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

13. Із аналізу вказаних вище нормативно-правових актів випливає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини.

Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вказуючи при цьому будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої допомоги (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та заявлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2006 і 2009 роки до відповідача не зверталась.

15. Таким чином, позивачка не заявила про наявність у неї підстав та потреби для отримання вказаної допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов'язку для її виплати.

16. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно відхилено твердження позивача про необізнаність щодо наявності у неї права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки виплата вказаної допомоги передбачена оприлюдненим у загальному порядку нормативно-правовим актом, а вищезазначений колективний договір обговорювався на загальних зборах колективу, і був доведений до відома працівників, у т. ч. і позивачки.

17. Аргумент позивачки, що спірна допомога мала бути виплачена їй при звільненні є безпідставним, оскільки судами встановлено відсутність підстав для виплати позивачці матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2006 та у 2009 роках, тому спірні суми не могли бути належними до виплати при її звільненні.

18. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

19. Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржених судових рішень.

20. Рішення Вищого адміністративного суду України, на які посилається позивачка в касаційній скарзі, містять інший предмет спору, а саме щодо розміру виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань.

21. З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що рішення судів, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їхнього скасування відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

22. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

23. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

24. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

25. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчук від 18 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

26. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С. А. Уханенко

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська