Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 вересня 2018 року

справа №816/909/16

адміністративне провадження №К/9901/35933/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (суддя - Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (судді - Курило Л.В., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.) у справі № 816/909/16 за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - платник податків, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просила стягнути з відповідача у справі податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 гривень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено: стягнуто з позивача у справі податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 22 червня 2015 року є узгодженою та набула статусу податкового боргу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, платником податків подана касаційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій помилково зроблено висновок щодо обов'язку скаржника у справі сплачувати транспортний податок, оскільки місцеві ради не приймали і офіційно не оприлюднили до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, а відповідно, відповідач у справі не зобов'язаний сплачувати транспортний податок у 2015 року.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, виходячи з узгодженості податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 2015 року позивачем у справі винесено податкове повідомлення-рішення №101-17, яким скаржнику у справі визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 гривень.

Платник податків, не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 101-17, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі №816/3380/15 адміністративний позов платника податків до податкового органу задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року № 101-17.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року постанову суду першої інстанції від 15 вересня 2015 року у справі № 816/3380/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22 червня 2015 року № 101-17 відмовлено.

29 лютого 2016 року позивачем у справі сформовано та направлено на адресу відповідача податкову вимогу № 606-23 на суму 25000,00 гривень, яка отримана відповідачем відповідно до відмітки на рекомендованому повідомленні 12 березня 2016 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

З матеріалів справи вбачається, що грошове (податкове) зобов'язання визначено у даному випадку контролюючим органом самостійно відповідно до положень пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктами 56.17 та 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, день узгодження грошового зобов'язання платника податків є день закінчення процедури адміністративного оскарження або день набрання судовим рішенням законної сили у випадку судового оскарження.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків оскаржено податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №101-17, однак судом апеляційної відмовлено в задоволенні позову про скасування оскаржуваного податкового-повідомлення рішення.

Відтак, на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій грошове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 22 червня 2015 року №101-17 є узгодженим у судовому порядку, та може бути стягнуто за позовом податкового органу.

За положеннями частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій аналогічна норма була закріплена частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Суд вважає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи правильно застосовані норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права, правильно застосовано принцип преюдиції судом першої інстанції. Відтак, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача у справі податкового боргу у сумі 25000 гривень.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

При цьому, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 оскаржено постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі №816/3380/15 в касаційному порядку.

Суд зазначає, що у випадку скасування судом касаційної інстанції рішення апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції у справі №816/3380/15 у позивача будуть наявні підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі № 816/909/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова І.Я.Олендер