Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 460/1249/21

адміністративне провадження № К/9901/39430/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (головуючий суддя Борискін С. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя Коваль Р. Й., судді: Гудим Л. Я., Святецький В. В.)

І. Суть спору

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати йому всіх належних сум при звільненні;

- зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру нарахувати йому заробітну плату за період з 26 березня 2020 року по 17 серпня 2020 року (тобто по час звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період виплат, надбавок, премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;

- зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру здійснити перерахунок суми компенсації, нарахованої за дні невикористаної відпустки у зв`язку зі звільненням, включивши до складової її обчислення з урахуванням розміру посадового окладу згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу та премій провести йому виплату, у тому числі з коригуванням суми нарахованої за дні невикористаної відпустки на коефіцієнт 6,7 та виплатити різницю між відкоригованою сумою та фактично виплаченою при звільненні сумою цієї компенсації.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що бездіяльністю відповідача порушено право позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 було відновлено дію ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а її норми підлягають застосуванню без будь-яких обмежень.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

З 21 березня 2003 року по 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на прокурорських посадах, що віднесені до таких на підставі Закону України «Про прокуратуру».

Наказом прокурора Рівненської області від 17 серпня 2020 року № 775к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 17 серпня 2020 року.

Уважаючи, що під час звільнення відповідачем не було здійснено усіх належних виплат позивачу, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, позов залишено без розгляду у відповідності до вимог ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим і стосується стягнення коштів в результаті проходження позивачем публічної служби, а тому позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України. Суди дійшли висновку, що предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної законом, який визнаний неконституційним, а не стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати через порушення законодавства про оплату праці, а тому норми ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 328 КАС України.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що його права порушено внаслідок невиплати заробітної плати (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Так, ч. 5 ст.122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «заробітної плати» або «оплати праці» за проходження публічної служби. Позивач зазначає, що в цих спірних правовідносинах норми Законів України «Про оплату праці», «Про прокуратуру» Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, посадового окладу) повинні застосовуватися положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а не ст. 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються. При цьому, позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17.

Також скаржник звертає увагу, що порушення його права, а саме права на отримання заробітної плати відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» носило триваючий характер, аж до дати його звільнення з органів прокуратури (17 серпня 2020 року).

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом ст. 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Поряд з цим, частиною 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Крім того, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України визначено, що у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

VІІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач просить суд стягнути матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати з 26 березня 2020 року по 17 серпня 2020 року під час його роботи в органах прокуратури унаслідок дії положень п. 26 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, судами попередніх інстанцій зазначено, що предметом спору є стягнення шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу з 26 березня 2020 року по 17 серпня 2020 року та нездійснення нарахування та виплати усіх належних сум при звільненні (компенсації за дні невикористаної відпустки), коли позивач перебував на публічній службі. При цьому, правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої йому шкоди стало прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, відтак саме з цього дня розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду.

На обґрунтування доводів касаційної скарги, позивач стверджує, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якого передбачено, що у справах про стягнення заробітної плати строк звернення до суду не обмежується.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом з тим, ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Позовні вимоги позивача стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до ст. 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 580/1489/21, і Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від неї.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

При цьому, безпідставними є посилання судів попередніх інстанцій на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, оскільки в цій справі вирішувалося лише питання предметної юрисдикції розглядуваного спору та не робилося жодного висновку з приводу строків звернення до суду з таким позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року скасувати, а справу направити до Рівненського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко